В ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в мороку карцерної ями радянського концтабору ВС-389/36-1 в пермському регіоні рфії кати-вертухаї обірвали життя Українського Поета Василя Стуса. Злочин залишився нерозслідуваним. «Адвокат» Поета, що на суді визнав провину безвинного, засідає в парламенті Незалежної Суверенної України.
Поет у Вирії Небесному.
Де ми?
Оце твоє народження нове —
в онові тіла і в онові духу.
І запізнавши погляду і слуху
нового, я відчув, що хтось живе
в моєму тілі. Нишком вижидає
мене із мене. Вабить повсякчас,
щоб погляд мій по ґратах цих обгас,
неначе свічка. Врочить і навчає,
що хай би грець, що й місця не знайду
од погляду зухвалого, що сниться
і видиться, коли мою біду
дотіпує громохка громовиця.
Це він для тебе обживав ці мури,
іще тебе не знаючи. Це він
шукає шпари у твоїй натурі,
аби солодкий близити загин!
Геть відійди, почваро! І не смій
ні кроку ближче. Одійди, почваро!
А все ж – нестерпна безневинна кара.
Хоч ти сказись. Хоч ти збожеволій.
