Щорічно, 24 травня, в Україні відзначають День слов'янської писемності та мови. Насправді ж значення цього свята для України значно перебільшене, а такі поняття як «слов'янська культура» та «церковнослов'янська мова» є продуктом міфотворчості.
Історія України, принаймні у шкільних підручниках, починається з Київської Русі. З дитинства нам твердять, що саме там лежать основи нашої ідентичності, саме там «закопано» коріння походження українського народу. Загальноприйнята версія нашої історії стверджує, що українці – це слов'яни. Нашими родичами, згідно з підручниками, (а вони ж не брешуть! ) є росіяни, білоруси, поляки, болгари. При цьому лише мимохіть згадується, що ще з 2 століття н.е. на українських землях жили германські народи, які створили власну державу – Ойум. Ці германці, на ім'я готи, залишили по собі розвинуту археологічну Черняхівську культуру, що процвітала в Наддніпрянщині та Північному Причорномор'ї кілька століть, а потім трансформувалася в Пеньківську культуру, яка своєю чергою дала поштовх для розвитку культури Київської Русі. Слід зазначити, що у середині 4 ст., частина готів, завдяки діяльності аріанського єпископа Вульфіли, прийняла християнство. Сам Вульфіла переклав Біблію готською мовою, тим самим зберігши її для нащадків. Куди ж зникли готи? Згідно з давніми й сучасними істориками, одного дня готи запрягли коней, сіли на вози та пішли воювати з Римською імперією, з якою у них давно були численні конфлікти. Але чи так це насправді? Дійсно, частина готів наприкінці 4 ст., переселилася на землі Римської імперії. Цей процес відбувався під тиском об’єднаних кочових орд, відомих нам як гуни, які значно переважали у кількості готів. Наступ гунів протягом 5 років стримував готський король Германаріх, який у віці 110 років покінчив життя самогубством не змігши пережити поразки у війні з гунами. На римських землях вихідці з України — наші предки готи — продемонстрували свою військову майстерність, розгромивши найкращі легіони Римської імперії в битві при Адріанополі (378). Потім вони захопили й сам Рим (410). Ці військові конфлікти відбувались через корупцію та недбалість римських чиновників, які відмовлялись виконувати укладені з готами домовленості. Вважається, що «готські війни» послабили імперію, ставши однією з головних причин її краху. Проте це не зовсім так, бо якраз готи в союзі із римлянами змогли таки зупинити гунів у їхній експансії та просуванні в глиб Європи, чим власне врятували всю європейську цивілізацію у Каталунській битві 451 року. Потім цей чин повторила у XIII столітті Русь врятувавши Європу від татаро-монгольської орди. Відомо, що далеко не всі готи пішли зі своїх рідних земель, і про це свідчать археологічні знахідки в Північному Причорномор'ї та Наддніпрянщині. Майже все 5 століття значна частина території сучасної України входила до складу готських королівств. Але важкі війни та міграційні процеси позначились на готах, які залишились жити на рідних землях. У 6-7 ст., починається масова колонізація території Європи слов'янами, що прийшли з міжріччя Вісли та Західного Бугу. Це переселення супроводжувалося процесами культурної та мовної асиміляції. Як приклад слід навести територію міжріччя Ельби та Одера (сучасна Німеччина). До 7 ст., ця земля була місцем компактного проживання германських племен. З приходом слов'ян більшість германців була асимільована, ставши частиною західнослов'янської мовної спільноти. Подібні процеси відбувалися і на території України. Але ситуація докорінно змінилася в 9 столітті, коли вихідці зі Скандинавії, найближчі родичі готів, нормани (літописні варяги), почали активну експансію на сході Європи. Близько 860 року норманський правитель Фрізії (територія сучасних Нідерландів) Рьорік (Рюрік) Фрісландський разом із «усією русю» захоплює Ладогу (нині місто Стара Ладога, Московія). З цього моменту починається формування нової германської держави, яку зараз ми називаємо Київська Русь. Що стосується самої назви «Русь», то так фіни з давніх-давен називали германські народи Скандинавії. Ця назва швидко стала назвою не тільки етносу, але і всієї країни. Нормани-германці входили до найближчого оточення київських князів. В 911 р. князь Гельгі (Олег) відправив в Константинополь своїх представників для укладення мирного договору. Збереглись імена цих послів. Ось вони: Карл, Інегельд, Фарлаф, Веремуд, Рулав, Гуди, Руалд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лидул, Фост, Стемид. Всі ці люди, які представляли найвищу владу Русі, мали норманське походження. Мабуть, не варто пояснювати якою саме мовою спілкувались посли між собою та київським правителем. У всій цій історії зовсім непомітні «східні слов'яни». Лише після хрещення Русі у 988 р. з'являються ознаки, що вони якимось чином впливали на політичну та економічну ситуацію в країні. Головним письмовим джерелом з історії Русі є написаний ченцями літопис «Повість минулих літ». Вже давно доведено, що «Повість» значною мірою сфальсифікована православною церквою заради створення міфу про слов'янське походження Русі-України. А які письмові джерела з історії стародавньої Русі можна вважати правдивими? В першу чергу це скандинавські саги. Саме в сагах заповнені ті прогалини, які є в літописах часів Київської Русі. Для прикладу можна взяти історію родини князя Ярослава Мудрого. Всім добре відомо, що Ярослав намагався пов'язати свою родину з найвпливовішими королівськими сім'ями Європи. Менш відомо, хто саме став його родичем. Перерахуємо лише деяких з них. Дружиною Ярослава Мудрого була донька шведського короля Олафа Шьотконунга Інгігерд (Інгігерда). Донька Ярослава Еллисів (Єлізавета), одружилась з норвезьким королем Харальдом Суворим. Правнука Ярослава звали Харальд (Мстислав), він одружився з донькою шведського короля Христині. В цьому шлюбі у них народилась донька Мальмфрид, яка була дружиною норвезького короля Сигурда, а після його смерті, стала дружиною данського короля Ейрика. Як бачимо, чимало «гілок від дерева» Ярослава Мудрого, міцно пов'язували його родину зі Скандинавією. Але крім князівської родини на землях Русі жили вихідці зі Швеції, Норвегії та Данії. Основу війська київських князів, з часів Рюрика, складали нормани (варяги). Це була його дружина – загартовані в боях професійні воїни. Крім того, в Києві, Чернігові, Переяславі та інших містах жило багато купців та ремісників зі Скандинавії. Про це свідчать чисельні археологічні знахідки: зразки зброї, амуніції, ювелірні прикраси, предмети язичницьких культів тощо. Можна чітко прослідкувати, що наша давня германська мовна та культурна домінанта була знищена під час монгольської навали в 13 ст. Наразі цілком очевидно, що етногенез українського народу відбувався під сильним впливом германців, вихідців зі скандинавських країн. Саме вони, готи та нормани, стали тими першими цеглинами, які лягли в фундамент творення українського етносу. Про це було добре відомо історикам ще у 19 ст. (достатньо звернутися до роботи Миколи Дашкевича «Наддніпрянщина та Київ за деякими пам'ятками давньопівнічної літератури», 1888 р.). Історики радянської школи, які й досі формують суспільну думку в Україні, жодним чином не готові сприйняти тезу про германське походження українців. Але час не на їхньому боці, бо поступово з'являється нова генерація українських істориків, здатна об'єктивно оцінити нашу минувшину. З епохою коли рідні у своєму етнічному походженні — європейські народи поділили на два протиборчих табори: слов'ян та романо-германців, потрібно покінчити назавжди.
Правила |
