В розмовах з іноземними фахівцями я інколи згадую пана Кучму, називаючи його «єдиним успішним диктатором України». Секретом його диктаторського успіху я називаю відому «систему стримувань і противаг», яку він побудував і яка підтримувала стабільність його правління протягом довгих років. Така розповідь викликає повне нерозуміння іноземців. Для них «система стримувань і противаг», або «checks and balances» — це неодмінна ознака демократичного ладу, з його розділенням і незалежністю гілок влади. «Як так, — питають вони, — checks and balances є, а демократії немає? Диктатура?! Такого не буває! » Буває. Наведу простий приклад. Якщо ви цар сильний та спритний, то можна спробувати тримати ці камені власними зусиллями. Для цього треба дуже швидко бігати з одного схилу до іншого і докладати чималих зусиль, підштовхуючи камені та вчасно ловлячи їх, коли вони намагаються покотитися донизу. Назвемо такий спосіб керування «Сізіф-1». Можна зробити простіше — зв’язати ці два камені мотузкою і перекинути її через вершину. Ось вам стримання, ось вам противаги. Життя стає цікавішим: тепер два тяжких камені збалансують один одного, і можна просто сидіти на горі, регулюючи довжину мотузки і докладаючи відносно невеликих зусиль для їх пересування. Звісно, досить складно перейти від «ручного керування» до нової системи (назвемо її «Сізіф-2»). Тримання каменів руцями забирає багато сил і часу, і відволікатися нема коли. Але — варто. Нова система має внутрішню систему стримувань і противаг, є більш стабільною, керованою і прогнозованою. З нею царю гори набагато легше жити. Адже ж чи є вона демократичною? Я би так не казав. Навпаки, вона є цілком авторитарною :) Як дізнатися, чи існують в системі внутрішні стримання і противаги? В чому головна мета і головні ризики реформування системи? Але ж у процесі реформування є свої ризики. Наприклад, ми можемо бути незадоволені мотузкою — вона стара, вона подряпана, вона заважає ходити, вона «вочевидь нікому не потрібна». Тому — здуру викинути її, не розуміючи, навіщо вона нам потрыбка. І негайно знов отримати «щастя» під назвою «Сізіф-1». Другий суттєвий ризик — під час реформування застарілої, проте більш-менш стабільної системи «Сізіф-2» ми можемо випадково або навмисно перерізати ту мотузку, не створивши попередньо нових зв’язків. Або можемо зняти один камінь, не потурбувавшись, що настане в такому випадку. Звісно, все це ускладнює процес реформування системи. Але хто казав, що реформувати легко? До чого я все це? А ні до чого. Думки вголос. |