30 червня 1941 року — знакова дата в історії України. Події, які відбулися в той день, настільки важливі, що радянська, а потім російська пропаганда доклала максимум зусиль, щоб дискредитувати їх та всіх причетних. Головними дієвими особами того дня можна вважати бійців українського батальйону «Нахтігаль». Він був створений весною 1941 року ініціативою керівника німецької військової розвідки (Абверу) адмірала Вільгельма Канаріса. За домовленістю між Організацією українських націоналістів та Абвером батальйон отримав українське керівництво, а його бійці склали присягу на вірність Україні. За півтора місяця новостворена частина, більшість бійців якої не мали бойового досвіду, перетворилася на боєздатний батальйон спецпризначення. Сталося це завдяки залізній дисципліні та найвищої мотивації бійців, які переважно були членами ОУН. Після 22 червня «Нахтігаль» йшов в наступ на передових позиціях, в декількох десятках кілометрів перед німецькими силами. Бійці батальйону стрімко рухалися вперед — щоб якнайшвидше визволити рідні місця і врятувати людей, які в той час находилися у радянських тюрмах та таборах. На жаль, всіх в’язнів врятувати не вдалося. Тікаючи, радянська влада вбивала всіх, до кого могла дотягнутися. В одній тільки львівській тюрмі на Лонського було знайдено близько п’яти тисяч тіл закатованих людей, серед яких був рідний брат командира «Нахтігаля» Юрій Шухевич. Така трагедія відбувалася в ті дні в усіх місцевих управліннях НКВС, в усіх радянських тюрмах і таборах Західної України. 30 червня 1941 року бійці «Нахтігалю» першими увійшли до Львова, випередивши на кілька годин німецькі війська. Негайно було скликано Національні українські збори, на яких було урочисто проголошено про відновлення Української Держави, створення українського війська і формування уряду на чолі з Ярославом Стецько. Інформацію про ухвалення Акту поширила львівська радіостанція. Юридичне відновлення української держави було потужним політичним кроком з боку ОУН. Українська народна республіка була міжнародно визнаною державою, яка мала чинні договори з іншими країнами. Акт відновлення не лише підтвердив тяглість традицій українського державотворення і прагнення українського народу до здобуття незалежності. Акт вирішував проблему державної легітимності і перетворював український народ на суб’єкта міжнародної політики. Більш того, він покладав певні обов’язки і на німецький уряд — за союзним договором між УНР з Німеччиною, який був підписаний у Бресті 9 лютого 1918 року. Попри те, що в Акті проголошувався союз України та Німеччині, відновлення української держави викликало обурення і гнів з боку нацистського керівництва. Гітлер вважав, що німецькі солдати власною кров’ю «завойовує життєвий простір для арійської раси на Сході», і існування там незалежної України жодним чином не входила в його плани. Фактично 30 червня 1941 року стало останнім днем недовгої співпраці ОУН з німецькою владою. Вже через кілька днів Гестапо заарештувало Ярослава Стецька, Степана Бандеру і близько трьохсот інших членів ОУН. П’ятнадцять з них, в тому числі міністра уряду Стецька, відомого вченого-біолога Андрія П’ясецького, розстріляли. Стало зрозуміло, що нацисти не є спільниками українців на їх шляху здобуття незалежності. Бандерівська ОУН продовжила свою боротьбу за Українську самостійну соборну державу, спираючись на власні сили. По-різному склалася доля учасників тих подій. Ініціатор створення «Нахтігаля», керівник німецької військової розвідки (Абвера) адмірал Вільгельм Канаріс в липні 1944 року був заарештований Гестапо. За місяць до кінця війни, 9 квітня 1945 року, його повісили як організатора заколотів проти нацистської влади та замахів на Гітлера. Після війни дослідники встановили, що Канаріс врятував кілька сотень євреїв, переправляючи їх в інші країни як агентів німецької розвідки. Серед врятованих був духовний лідер хасидів Йосеф Шнеерсон, якого офіцери Абверу переправили з окупованої Варшави до США. Професор Теодор Оберлендер, якій був капітаном Абверу і відповідав за координацію «Нахтігаля» з німецьким командуванням, після війни став міністром в уряді Конрада Аденауера. Він — один з архітекторів сучасної демократичної Німеччини. Після отримання вістей про арешт Стецька, Бандери та переслідування членів ОУН, батальйон «Нахтігаль» відмовився воювати на стороні німців і був роззброєний. Більшість його бійців в 1942 році створили ядро Української повстанської армії. Ані Нюрнберзький трибунал, ані спеціальні комісії з розслідувань нацистських злочинів не оголошували «Нахтігаль» злочинною організацією і не визнали бійців батальйону винними у воєнних злочинах. Командир батальйону Роман Шухевич в 1942 році очолив Українську Повстанську Армію і бився на два фронти — проти німецьких та радянських загарбників. Він загинув в 1950 році в бою проти НКВС. Ярослав Стецько до кінця німецької окупації України перебував в нацистському концтаборі. Попри шалений тиск з боку німців, він не відрікся від своїх ідеалів і не відкликав Акт відновлення Української держави. Після війни Стецько очолив Антибільшовицький блок народів і до своєї смерті у 1986 році боровся проти радянської влади та російського поневолення. 22 серпня 1992 року Микола Плав'юк, який на той момент був Президентом в екзилі (у вигнанні) Української народної республіки — держави, яка була створена в 1917-му і відновлена 30 червня 1941 року, передав свої повноваження Президенту України Леоніду Кравчуку. Тому сучасна Українська держава є правонаступницею не лише УРСР, а також УНР. 30 червня 1941 року — знаковий день в історії України. Сьогодні, коли народ України відбиває російську навалу, ця дата нагадує нам про віковічне прагнення патріотів до здобуття української незалежності, яку ми зараз захищаємо. А для українських військових історія батальйону «Нахтігаль» — приклад того, на що здатні ідейні та мотивовані бійці навіть через півтора місяця бойового навчання. Правила |
