Епіграф: «Никак не пойму одного: почему укропатриотизм проявляется исключительно в укроидиотизме, нам со стороны это видно особенно хорошо? … - И кто же занимается у вас этим? - Да есть у нас тут особо озабоченные украинским патриотизмом товарищи, Зам. главного редактора Комсомольской Правды Сергей Пономарев * * * Про туристичну айдентику нової Одеси. В самому центрі нашого міста до сих пір стирчить «якір-серце» відвертого українофоба Артємія свєт Лєбєдєва/Толстава і саме цей же якір до сих пір використовується нашою міськрадою у всій туристичній айдентиці Одеси. Ті, для кого це все «какаяразніца», кого це не обходить, можете далі не читати. Але, якщо вам не все одно і ви приймете за аксіоми ці три пункти, то у мене до вас є питання. Аксіоми: 1) Мушу константувати, що незважаючи на те, що у нашій міськраді є людина що керує туристичною галуз'ю Одеси, з однієї простої причини, — з причини війни України з Росією, ні туристів у хоч якійсь достатній для цього кількості, і як наслідок, ні туристичного бізнесу, в Одесі сьогодні немає і нажаль, напевно до кінця війни не буде. 2) Попсовий «якір-серце» Лєбєдєва є нічим іншим, як таким самим маркером прив'язки до Москви, маркером Русскаваміра, яким був донедавна, вже демонтований пам'ятник матушкє нашей наваросскай Єкатєрінє-Софії-Аугустє-Фредерікє Ангальт Цербст фон Дорнбург Цвай. Саме тому я вангую, що тіньовим очільником добре фінансованого і скоординованого ідеологічного супротиву його демонтажу з боку міськради Одеси буде головний по неіснуючому у нашому місті туризму, Іван Ліптуга. Просто тому, що демонтаж Лєбєдєвського сєрдєчка буде йому як серпом по…, як ножем по власному гаманцю. Ну, ви зрозуміли. (так, в Одесі знають на кого саме зареєстровано торговий знак «якір-серце» і про те, що після початку великої війни з цього якоря болгаркою зпиляли згадку про авторство студії Лєбєдєва, також знають). 3) Після демонтажу Артьомовського якоря, на його місце якнайскорше треба встановити (і щоб він там стояв принаймні до кінці війни) інший, ясно і недвозначно український символ. * * * А зараз просте питання: Біля якого з візуально знакових місць Одеси сьогодні можуть сфотографуватися мізерна частина відпочивальників/туристів, одесити що приїхали з фронту у відпустку додому, родичи і друзі одеситів що зараз воюють (для того, щоби потім послати це фото на фронт), наші воїни що лікуються у військовому шпиталі, біля якого з знакових місць в центрі Одеси можуть робити телерепотражі з Одеси українські і закордонні тележурналісти так, щоби без слів, вже по зображенню було видно, що сьогоднішня Одеса це не «трєтій горад в Расссійскай імпєрії», а українська Одеса: - Біля одного з 2-х пам'ятників Пушкіну? - Біля пам'ятника Воронцову? - З третього люку біля Дюка? - Ваш варіант? Після того, як київський художник Андрій Ярмоленко намалював для обкладинки єдиного в Україні оунліукраїномовного суспільно-політичного журналу «Український Тиждень» (№42/466/ від 19 жовтня 2016 року) ось цей «ЯКІР-ГЕРБ», я знайшов його телефон і обговорив з ним тему — як він дивиться на те, щоби одесити почали використовувати цей його малюнок? Він відповів, що якщо в Одесі громадські організації почнуть використовувати цей його якір герб у своїй діяльності (без цілі комерції), то він тільки за і дозволяє робити це безкоштовно. Але якщо одеські бізнесмени почнуть почнуть користуватися чи цим його малюнком, чи об'ємною фігурою зробленою за цим малюнком у бізнес цілях (з метою фінансового зиску), то тоді треба буде зв'язатися з його адвокатом, бо авторські права. Ось цей український бойовий якір-герб. Єдине що треба було би підправити у ньому виготовляючи форму для відливки (звісно, що на мій особистий смак і звісно, що виключно після обговорення з автором), це трошки видовжити його, зробити його трошки «стрункішим». Якщо б цей наш Якір-Герб, відлитий у бронзі, вже сьогодні стояв на місці Артімійо-Ліптугівскького попсового аполітичного сєрдєчка (як писав Класик — «повинні ми любити всіх п, з, у… бо ми народ широкий і гостинний»), то я би перший сфотографувався би біля нього і розіслав би це фото всім своїм друзям і родичам і по Україні і по всьому Світу, по країнам де вони зараз живуть. І хай він простоїть там, принаймні до кінця війни. * * * А вже по нашій перемозі в цій війні і як наслідок, — відродженню туризму, можна буде спокійно розробляти нову туристичну айдентику нової, вже повоєнної української Одеси.
|
