Крім особистих комплексів, для російського диктатора рішення народу України піти в напрямі інтеграції до Європейського Союзу стало особистою образою, яка призвела через дев'ять років до рішення вчинити акт повномасштабної агресії проти нашої країни 24 лютого 2022 року. Саме тому через чотири дні, 28 лютого 2022 року, Президент Володимир Зеленський, голова Верховної Ради Руслан Стефанчук і прем'єр-міністр Денис Шмигаль звернулися до лідерів Європейського Союзу із заявою про бажання України вступити до Європейського Союзу відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз. Цей жест означав психологічний перелом у війні. Це був знак усьому світу про те, що Україна не має наміру здаватися і продовжуватиме боротися за свою незалежність та за свій європейський вибір. Таким чином стався повний розрив із росією, і це відкрило дорогу до позитивного для України рішення Європейської Ради від 23 червня минулого року.
Нині перед Україною стоять два важливі завдання. Перше – перемогти у війні проти росії та повернути всі свої території. Друге – забезпечити вступ до Європейського Союзу та НАТО. Для цього потрібно вже тепер здійснювати багатополісну політику всередині Європейського Союзу, а саме намагатись притягнути на свій бік Австрію та австрійську громадську думку. Традиційно росія та Австрія мали дуже близькі відносини, що складалися століттями. Австрії, на відміну від східноєвропейських країн, пощастило, бо вона недовго була окупована радянськими військами. З 1945 року Австрія, як і Німеччина, була розділена на зони окупації. 1955 року в результаті політичного компромісу вдалося відновити територіальну цілісність Австрії і прибрати звідти радянський військовий корпус. У свою чергу Федеральний конституційний закон Австрії проголосив її постійний нейтралітет. На відміну від східноєвропейських країн, Австрія не мала спільних кордонів із СРСР. Таким чином, в Австрії не встигла сформуватися негативна колективна пам'ять, пов'язана з радянською окупацією. Більше того, австрійські правлячі еліти намагалися вибудовувати відносини з радянськими, розуміючи, що подібна політика ніяк не загрожує їхній територіальній цілісності та самоідентифікації.
Незважаючи на засудження повномасштабної агресії росії проти України за рік, ми так і не побачили знакових зрушень австрійської політики в бік України, хоч би подібних до Німеччини. Понад те, ми побачили відкритий демарш частини депутатського корпусу під час промови нашого Президента в австрійському парламенті. Крім того, треба говорити відверто, що австрійська влада хоч і ніяк не перешкоджає, але ніяк не заохочує акції на підтримку України у великих австрійських містах. Це свідчить про те, що австрійський трек української європейської політики має бути посилений і ми маємо робити все, щоб впливати на австрійську громадську думку та на правлячий клас. Це необхідно в рамках середньострокової стратегії України на вступ до Європейського Союзу до кінця десятиліття, що минає. Ми мусимо навчитися розмовляти з Австрією однією мовою. Мій життєвий досвід говорить про те, що переговори завжди відбуваються навколо різних цінностей, тому їхній успіх залежить від того, наскільки сторони готові промацати і зрозуміти, що для співрозмовників є по-справжньому важливим, а що другорядним.
Мій короткий візит до Відня та зустріч з депутатами парламенту Австрійської Республіки був спрямований на промацування цих інтересів та створення нової ефективної платформи для цивільного діалогу. Загальне враження від багатогодинного спілкування полягає в тому, що в Австрії є здорові сили, які готові розгорнути проукраїнську кампанію та посилити український вектор австрійської політики. Необхідно поєднувати українську діаспору в Австрії та формулювати нові сенси цих відносин. На порядку денному дуже багато сутнісних питань, у тому числі статус українських біженців у Відні, їх інтеграція до австрійського суспільства за збереження зв'язку з батьківщиною. Це складні питання, які потрібно вже тепер обговорювати на неформальному громадському рівні. Громадянські ініціативи відіграють велику роль у європейській політиці.
Як тут не згадати одного з отців Європейського Союзу, Жана Монне, який, пішовши з посади керівника верховного органу (Європейської комісії), створив неурядову організацію – Комітет дії за Сполучені Штати Європи, – яка стала платформою для вироблення політичних рішень і зближення позицій сторін.
На фото депутат нижньої палати федеральних зборів Австрії Андреас Мінніх та відомий австрійський політик Гюнтер Фехлінгер.
|
