Тривога українського суспільства посилилася на тлі майбутнього саміту Путіна і Трампа на Алясці, де доля України може стати об’єктом геополітичного торгу.
Сьогодні будь-які розмови про зрив Стамбульських переговорів навесні 2022 року мають спекулятивний характер, оскільки ми досі не знаємо всіх фактів. Ба більше, більшість учасників тих подій — за винятком Бориса Джонсона і Джо Байдена — все ще перебувають на політичній сцені.
Однак те, що очевидно: за три роки ситуація навколо України передбачувано погіршилася порівняно з початком вторгнення. Нестача рекрутів, низька мотивація і загальна втома — проблеми, притаманні будь-якій армії. Але в умовах дисбалансу сил вони відчуваються особливо гостро.
Українська влада починає усвідомлювати необхідність зупинки війни — по суті, виникає потреба в новому «Мінську». Іронія в тому, що ще у 2020 році чинний президент критикував своїх попередників, заявляючи, що при ньому «усі б лягли в Криму», але «не дали б його захопити».
А у 2019 році, будучи кандидатом, Володимир Зеленський дорікав п’ятому президенту Петру Порошенку у підписанні Мінських угод, стверджуючи, що при ньому умови для України були б кращими.
Сьогодні «Мінськ» — це вже недосяжна мрія як для України, так і для президента Зеленського, оскільки Володимир Путін тепер проти подібних домовленостей. Відтоді минуло занадто багато часу і, головне, Росія формально анексувала чотири українські області, не збираючись повертати їх назад.
Москва хоче «миру», який передбачає визнання Україною втрати частини своїх територій. Але на такі поступки Україна з очевидних причин піти не може.
Напередодні можливої зустрічі Володимира Путіна з президентом Дональдом Трампом знову заговорили про межі можливих компромісів, прийнятних для України. Найбільш пасіонарна частина суспільства вже заявила, що не прийме відмову від вступу до НАТО і згоду на добровільну сецесію українських територій.
Тим часом Москва, за повідомленнями, наполягає на припиненні вогню в обмін на виведення українських військ із частини Донецької області, а потім — із Запорізької та Херсонської.
Президент Зеленський, своєю чергою, зробив дві суперечливі заяви: в одній він сказав, що припинення вогню можливе до вирішення питання територій, в іншій — повністю відкинув саму можливість обговорення територіальних поступок, пославшись на Конституцію.
Таким чином, жодна зі сторін поки не готова до компромісу. Все більше це нагадує гру з нульовою сумою, де переможець отримує все. Після формальної анексії українських територій Путін, навіть якби захотів, опинився б зв’язаним власними рішеннями.
Хоча насправді він і не хоче зупинятися: війна стала сенсом його життя. За 25 років при владі він відчуває втому російського суспільства від свого правління. Кримська «ін’єкція» не дала очікуваного ефекту — і він захотів більшого.
На жаль, нова українська влада, що прийшла до влади у 2019 році, не вжила серйозних кроків для нейтралізації загроз з боку Путіна. Навпаки, ситуація лише загострилася, оскільки на чолі держави опинилися люди без дипломатичного досвіду і стратегічного мислення — на відміну від Петра Порошенка, який мав певне міжнародне та військове розуміння.
Загроза війни завжди існує. Можна згадати лідера націонал-більшовиків, який ще у 1990-ті роки закликав до анексії українських територій і територій півночі Казахстану. Але якщо у випадку з Україною російська агресія сталася, а у випадку з Казахстаном у Кремля «не дійшли руки», це означає, що казахстанське керівництво веде політику, усвідомлюючи ризики своєї географії.
Коли з сусідом є хоч якісь стосунки, психологічно набагато складніше на нього напасти.
Ситуація навколо НАБУ і САП показала, що наша влада діє за принципом: день вистояти, та ніч протриматися. Немає жодної стратегії, крім однієї — не розплескати і не стати жертвою обставин, коли в процесі ухвалення складних рішень потрібно пожертвувати своїм рейтингом і політичною позицією.
Все це нагадує головоломку «вовк, коза і капуста», де потрібно вибудувати правильний алгоритм дій. Замість цього наша влада вважає всіх нас дурними козлами, а сама наминає в кутку капусту, поки ніхто не бачить. Правила |
