ПС

Павло Кириленко / 17 ноября, 18:58

СБУ на початку дев’яностих – КГБ, ФСБ чи українська спецслужба?  


Не так давно, у мережі фейсбук мені передали вітання з 90 тих. А вірніше з далекого 1994 року, періоду коли я був студентом першого курсу історичного факультету в Одесі. Це мене звичайно здивувало, бо особа з анонімною сторінкою, явно щось чула і вирішила продемонструвати власну обізнаність моєї біографії 26 річної давнини, заявивши, що у той період мене завербувало ФСБ. Хоча я думаю про ФСБ все ж була алегорія, а малося на увазі СБУ. Проте, в той момент мені стало зрозуміло, що цю історію треба буде опублічити, хоча людям, які мене знають добре, вона відома. Крім того, буде пізнавальне свідчення роботи наших спецслужб у 90-тих і корисна інформація для активної молоді сьогодні.

Для повної картини все послідовно. Вже зі старших класів школи я став учасником правих організацій, зокрема УНА-УНСО у якій перебував до 1995 року.

Поступивши у 1994 до університету ім. Мечникова, історичний факультет моє навчання стало нероздільним із діяльністю в організації. Часто на збори якої запрошував і своїх однокурсників, яким на початку це все видавалося доволі цікавим.

Невдовзі наприкінці осені чи початку зими 1994 року, така моя діяльність спричинила певні події, які почалися з того, що посеред пар до мене прийшов заступник декана та запросив пройти з ним до окремої аудиторії. У цій аудиторії мене чекало двоє представників СБУ, які представилися співробітниками «управляння по боротьбі із тероризмом». Про причину зустрічі мені не давали жодного натяку, при цьому питання зводилися спочатку до того: чи я нічого не хочу їм розповісти? На що я невимушено відповів – що вони, мабуть, мають на увазі мою участь в УНА-УНСО. Такий поворот їх трохи збентежив, бо здавалось розрахунок був на переляк. Почалася гра у «доброго і поганого поліцейського». При цьому, один який був старше у звані та віці, на якійсь час навіть виходив, аби дати можливість молодому колезі краще зіграти роль доброго. Правда молодий колега схоже не проявляв ентузіазму, бо більшість часу просто мовчав, а єдине що кілька раз промовив у різних варіаціях, це те, що я потрапив у дуже не хорошу історію і йому через це дуже шкода. Коли ж повернувся старший товариш, питання його стали ще більш жорсткими й вже зводилися до того, де я був 29 вересня 1994 року і кого я знаю ще з організації. Хоча, між іншим, 29 вересня – мій день народження і я міг би просто відповісти, що святкував його дома. Але в УНА-УНСО на такі випадки вже був прописаний чіткий алгоритм дій і відповідей, якому всі мали слідувати у подібних ситуаціях. Суть його зводилася до банальних речей, косити під дурня та удавати, що ти нічого не пам’ятаєш. Власне, що я і робив, хіба що трохи відхиляючись від цих інструкцій та проявляючи власну ініціативу. Про що згодом. А поки ламаючи дурня і на всі питання відповідаючи – «не пам'ятаю», старший у званні теж завів комедію кажучи наступне: «як же ти вчитися будеш, як у тебе така погана пам'ять? Тут елітний заклад і в історичній науці треба мати пам'ять добру». Як пізніше стало відомо, він і сам закінчував цей виш, до того ж його дружина була одна із відомих викладачів нашого факультету.

Звичайно мені було вкрай неприємно вислуховувати цей тролінг, але у той час, початку 90-тих, варіант просто взяти й піти, якось не здавався таким простим і легким, тому доводилося слідувати інструкціям організації. Правда коли мені ставили питання: чи я когось знаю з УНСО? – Я відійшов від інструкцій і назвав прізвища керівника УНА-УНСО в Одесі Андрія Іщенка та другої людини після нього Юрія Збира, так і сказавши, що про них часто в одеських газетах пишуть, можуть самі побачити.

Після завершення бесіди, старший подякував мені за названі прізвища, запевнив, що я йому дуже допоміг і ми розпрощалися. Правда потім до них в аудиторію по одному так само викликали всіх тих моїх однокурсників, з якими часом відвідував збори УНСО. А їх було близько 10. З ними в них розмови були коротшими, всім запропонували підписати заяви, що вони 29 вересня не були присутні ні на яких зборах УНА-УНСО. Ну і звичайно, після цього з УНСО вони вирішили назавжди зав’язати.

Далі все ніби заспокоїлося, правда коли почалася моя перша сесія, мені з трудом вдалося поздавати заліки, а коли прийшов час іспитів, все стало набагато складніше. Перші два я не склав. Залишався третій, у разі провалу якого вже могло загрожувати виключення з університету. І тут почалося саме цікаве. Цей іспит в нас приймав декан факультету, добряк, який за легендами старшокурсників, нікому у житті двійки не поставив, дуже поважний професор у віці Станко Володимир Никифорович. Мені подобалося відвідувати його лекції і здавалося цей предмет, я знав чудово. І от, тільки я вже зібрався заходити до аудиторії, з’явився заступник декана, який попросив мене знову пройти за ним у кабінет, тепер вже декана, натякнувши, що там мене чекають ті самі люди із СБУ. Я ж відповів: що вже заходжу на іспит і якщо їм треба – нехай почекають. До чого він поставився з розумінням і сказав, що так і передасть.
Коли підійшла моя черга відповідати на свої питання, професор Станко дуже швидко мене перебив, не дав завершити навіть речення і сказав, що я не володію предметом, а тому – от мені жирна двійка. У цей момент в моїй голові вже щось почало складатися у загальну картину, бо приблизно так само мені затикали рот викладачі і під час двох попередніх іспитів.

Приголомшений я вийшов і пішов до деканату, де секретар вказала мені на двері особистого кабінету декана, у якому в шикарному старовинному шкіряному кріслі, кольору малахіту, мене очкував старший «товариш» із СБУ.

Його співчутливий погляд очевидно був розрахований на мою швидку капітуляцію. Він так одразу мене і запитав: «ну що, як тобі дається навчання, як іспити»?. У той момент я був дуже пригнічений, і чесно відповів, що погано. На що він зауважив, що ж попереджав мене про такий розвиток подій, бо з такою поганою пам’яттю, як в мене, вчитися буде складно. Я вже ні чого йому не відповідав, просто уважно на нього дивився і слухав. І тут в ньому проснувся просто демон спокусник: він почав розповідати, що держава, в його обличчі ніколи не залишає вірних собі громадян, що його служба зможе мені допомогти у будь-яких проблемах і завжди захистить від усього. Для цього потрібно просто відповідати взаємністю і вірно їй служити. Коли він завершив свій довгий, красномовний спіч, я зробив не велику паузу, і просто відповів: «я можу йти»?…

Треба було бачити його очі, він теж мимоволі зробив паузу, потім швидко підвівся, підійшов до вішалки, одягнув плащ, шляпу з широкими бортами й вже прочинивши двері, раптом завмер, повернувся до мене, подивився в очі та промовив: «Павло, але пам’ятай, держава – своїх людей не забуває». Я просто дивився на нього і мовчав, після чого він швидко покинув приміщення. Потім вийшов і я. одразу побрівши в офіс організації, який знаходився від факультету, буквально за кілька кварталів.

Ті відчуття розпачу, ненависті, певною мірою приреченості, які переживав поки шов до офісу, мені запам’яталися на все життя. Переді мною поставили вибір, і не замислюючись зробивши його, я йшов туди де вважав, що на той момент була моя справжня родина.

За якимось неймовірним збігом обставин, навіть містикою, в офісі я застав нашого одеського керівника Іщенка Андрія та двох депутатів Вінницької міської ради від УНА УНСО Сергія Чумака і його побратима на псевдо Студент. Розповівши історію, яка зі мною щойно трапилася, товариство одноголосно виявила бажання негайно йти до декана. Що ми одразу і зробили.

Прийшовши до факультету, ми знайшли декана за обідом після іспиту на кафедрі первісного суспільства. Сергій Чумак та Студент вломилися до маленької каптерки де обідав Володимир Никифорович і зухвало побажали йому смачного. Я і Андрій чекали у приймальні кафедри де ще перебувало багато лаборантів, викладачів, студентів, які ходили туди сюди і оскільки двері залишилися відкритими стали свідками емоційної розмови.

Побачивши непроханих гостей декан одразу почав голосно обурився їх такій нечемній поведінці, на що вони дістали свої посвідчення депутатів Вінницької міської ради й заявили, що вони депутати Верховної Ради та приїхали з Києва на прохання студентів, права яких порушуються у його виші. Декан одразу ж закричав, щоб йому негайно показали цих студентів. Я зайшов у каптерку де сходу вислухав звинувачення, що це студент, який не був готовий сьогодні до іспиту. Зробивши паузу на час поки декан виговориться, я зауважив, що зовсім не звинувачую його в упередженості, але роблячи висновок зі слів людини з СБУ, яка під час іспиту розмовляла зі мною в його кабінеті, не склав іспит я саме через це. Після чого знову почалися крики: «В моєму кабінеті – як, коли, хто пустив»? – Почав демонстративно наголошувати аби персонал дав йому пояснення, як опинилася невідома людина в його кабінеті.

Звичайно я розповів і про заступника декана і всі подробиці про шкіряне крісло в якому сидів «товариш», одним словом далі валяти комедію не було ніякого сенсу і Володимир Никифорович почав слухати нас. Йому розповіли про комітет з прав людини, який очолює ще один депутат від УНА-УНСО у Верховній Раді, про те що до нього особисто всі ставляться з повагою, але такі товариші дискредитують його чесне ім’я. Зрештою почався дуже милий діалог, у якому торкнулися і проблем освіти в Україні, неналежного ставлення влади до науковців, маленьких зарплат, тощо. Після чого Володимир Никифорович запевнив всіх нас, що жорстко розбереться у ситуації та більше ніколи не допустить, щоб подібне трапилося знову. Мені побажав краще готуватися до іспитів, заспокоїв можливістю їх перездачі й ми розпрощалися.

Не складно здогадатися, що чутки про цю історію розійшлися факультетом миттєво, старший «товариш» СБУ та декан були підняті насміхи всім моїм студентським товариством. Іспити та перездачі я потім здав без проблем. Ставлення після того до мене викладачів, було дуже обережним аж до самого останнього курсу, Правда і в мене з того моменту зник ентузіазм до навчання, я став ще більше часу приділяти політиці.

Про причину всіх цих дій СБУ щодо мене і моїх однокурсників, а також, що ж то за дата така 29 вересня, я дізнався майже через рік. Виявляється перед СБУ президентом Кучмою була поставлене завдання зняти УНА-УНСО з реєстрації у міністерстві юстиції. А 29 вересня в Одесі була якась офіційна конференція, протокол якої знаходився у Мін'юсті і в ньому були зазначені моє прізвище та прізвища однокурсників, яких я приводив на збори. СБУ проводила дії по виявленню підстав для формального зняття УНА-УНСО з реєстрації по всій Україні. Очевидно людей, які дали свідчення, що не брали участі у подібних, як я розумію, установчих зборах, знайшли достатньо. Скасування реєстрації УНА-УНСО відбулося невдовзі у 1995 році.

P.S. Попри мою активну політичну діяльність, з тих часів представники СБУ мене фактично ніколи не турбували, за виключенням дрібних, опосередкованих випадків.

Що стосується самої служби, звичайно мав пройти час, поки колишнє КГБ перетвориться у справжнє СБУ. І головний чинник, який сприяв цьому перетворенню, полягав у тому, що накази тепер віддавали в Україні, і так чи інакше, в інтересах України.

Коли ми сповідуємо державницькі цінності, маємо розуміти, для службовця будь-якої силової структури, наказ є ритуалом честі. Тому щонайменше, маємо з розумінням і повагою ставитися до людей під присягою, які б майдани і революції нас ще не чекали попереду…

 

  

Распечатать

Пост размещён сторонним пользователем нашего сайта. Мнение редакции может не совпадать с мнением пользователя



jumpkeen
jumpkeen   страна по ip - od 17 ноября, 20:27     -4      
Павел, вы уже никому не интересны. Зачем нужны факты вашей биографии? Детям своим рассказывайте.
   Ответить    
Александр Гвоздиков, адвокат
Про методы работы спецслужб всегда следует помнить и напоминать. Павел, спасибо за статью.
   Ответить    
Їфім
Їфім 17 ноября, 21:25     0      
В якійсь сусідній країні УНА начебто вважається чомусь 'неформальною організацією'.
   Ответить    
Неравнодушный
Між тим, в Кам'янець-Полільському мером обрали представника ВО «Свобода».
   Ответить    
ciao
ciao   страна по ip - de 18 ноября, 02:50     -3      
Да и так давно ясно, что Свобода, как и УНА-УНСО  — проекты КГБ и ФСБ.
   Ответить    
Просто Ким
В КГБ ребята с фантазией работали.
   Ответить    
Все буде добре!
ага, Степан Андрійович теж червоний шпік! бггг — які ви вата — феєрічні довбойоби…мабуть це ураження мізків ще з совка…
   Ответить    
ABRAMS
ABRAMS   страна по ip - fr 18 ноября, 11:37     -1      
Сервус, ты сам Лубянский проект на Думской
   Ответить    
ciao
ciao   страна по ip - de 18 ноября, 11:49     0      
меня кстати в тот же период тоже приглашали в СБУ. Но не сексотом, а работать техническим специалистом. Декан пригласил к себе, и сказал, что есть такая вакансия. Только предупредил, что если соглашусь, нужно будет еще кучу каких то проверок пройти, и чуть ли не родственников проверять будут. В общем я отказался. У меня как раз тогда родственники уезжать собирались. И я сам тоже представлял себе жизнь по другому.
   Ответить    
ABRAMS
ABRAMS   страна по ip - fr 18 ноября, 12:57     -2      
Брехня.
   Ответить    
 Insider
Insider   страна по ip - od 19 ноября, 04:19     0      
По другому на исторической родине в Московии, но в последнюю минуту ты уехал не в ту сторону;)
   Ответить    
Добродій
цікаво про побиття 2 вересня 2007 року біля ОДА,
   Ответить    
Глава
Глава   страна по ip - od 19 ноября, 07:39     -4      
Кстати неравнодушный тот ещё сексот
   Ответить    
 Insider
Insider   страна по ip - od 19 ноября, 07:47     +3      
Не суди по себе, Лупан Спиртович;)
   Ответить    
Глава
Глава   страна по ip - od 19 ноября, 13:08     0      
Инсайдер залупан
   Ответить    
 Insider
Insider   страна по ip - od 20 ноября, 04:02     0      
Залупан Спиртович, так где ты таки на стрелочника обучался?;)
   Ответить    
Stirlitz
Stirlitz   страна по ip - od 22 ноября, 23:05     0      
КГБ в Украине так и не превратилось в Службу безопасности Украины.
Они так же, как и КГБ в России, переименовались в ФСБ. ФСБ в Украине. ФСБУ. Только буквочку Ф ради конспирации незаметно убрали. Пишется СБУ и кажется, что это Служба безопасности Украины. Нет, это ФСБУ — филиал ФСБ в Украине.
   Ответить    
Александр Гвоздиков, адвокат
Думаю, не всё так плохо и однозначно. Там всегда была жестокая внутренняя конкуренция между отделами и службами. Если есть пророссийские, то есть и проукраинские.
   Ответить    

   Правила

Записи в блогах:





Одрекс