Це реакція простої людини на зовнішній стрес. Кожен із нас за цей рік набув свого досвіду війни. Кожен із нас по-своєму сприйняв те, що відбувається. Настало те, що Стефан Цвейг назвав колись зірковим моментом в історії, у такі моменти ти вже не можеш ухилятися від ухвалення рішення та відповідальності. Життя перевіряє тебе на стійкість і на відданість своїм принципам. Частина людей виїхала з країни, інші залишилися і в міру своїх сил продовжують боротися за свою родину та свій український дім. Чомусь людина так влаштована, що вона починає по-справжньому щось цінувати тільки під загрозою втрати. У момент, коли українська державність була на волосині, багато хто раптом зрозумів масштаб ролі, яку Україна відіграє в нашому житті. Це сформувало колективну волю та дало змогу боротися. Маси людей почали вступати до лав ЗСУ або приєднуватися до волонтерського руху. І в цьому виявилася сила України, її головна відмінність від держави-окупанта. В Україні дуже сильне громадянське суспільство і як наслідок – система горизонтальних зв'язків. Це дозволило вирішувати багато завдань оперативніше і якісніше, ніж це робить противник.
Уже кілька днів я перебуваю по роботі у Харкові, де практично на кожному кроці можна зустріти сліди російських злочинів. До війни Харків уважався одним із найкомфортніших міст в Україні. Велику увагу приділяли розвитку інфраструктурних об'єктів. Багато харків'ян досі з ностальгією згадують довоєнний час, коли можна було користуватися доступними якісними послугами за ціною, значно нижчою від інших міст. У разі зростання добробуту міста якось вдавалося стримувати зростання цін. Місто жило в повній гармонії, було дуже красивим, зеленим, з великою кількістю наукових центрів. До речі, Харків та Одеса багато в чому схожі. Незважаючи на те що на рівні країни харківські політичні та бізнес-еліти не досягли таких успіхів, як дніпровські чи київські, Харків завжди залишався стратегічно важливим українським містом і середовищем, звідки до органів державної влади вступали висококласні фахівці.
Дивно, як у ХХІ столітті можлива така кількість руйнувань… Терор, що його розв'язала країна-агресор у центрі європейського континенту, абсолютно вибивається із загального контексту розвитку сучасної доби. Росія – це анахронічна держава, яка намагається повернути прогресивне людство на попередній рівень розвитку. Ця країна розуміє, що не може відновити біполярний світ, в якому вона була б гегемоном. Але вона хоче повернути анахронічний світ, світ, у якому немає правил, а міжнародне право є просто набором нічим не підкріплених папірців. Будучи не в змозі підтягнутися і змінити себе на краще, Росія хоче, щоб увесь світ перетворився на джунглі.
Харків став тим містом, яке прийняло на себе удар ворога одним із перших, але він вистояв. Багато харків'ян змушені були покинути місто, і це безумовна втрата. Найцінніше, що є в будь-якій державі, це людський капітал. Можна відбудувати все що завгодно, але не можна відновити цей потенціал. Між українським Харковом та російським Бєлгородом формально лежить відстань у 80 км, але насправді ці міста розкидані одне від одного на століття. Повномасштабне вторгнення лише збільшило цю дистанцію. Два світи – два Шапіро.
У китайській мові слово «криза» складається з двох ієрогліфів: один означає «небезпека», інший – «можливість». Перед Харковом та іншими українськими містами, перед нашою державою загалом нині виникає унікальна можливість швидких змін. За цей рік ми переконалися, що запорукою територіальної цілісності та незалежності України є Збройні Сили України та інші сили української оборони. А це означає, що наступного дня після нашої перемоги ми мусимо робити все, щоб наша обороноздатність тільки посилювалася. Це вимагатиме великих ресурсів, і тут провідну роль відіграватиме місцеве самоврядування. Про це, зокрема, пише у своїх звітах Світовий банк, який уважає, що джерелом економічного відродження України має стати партнерство між місцевим бізнесом із різних українських міст і урядом, з одного боку, та міжнародними партнерами – з іншого. Але це той шлях, який ми мусимо пройти. Як відомо, шлях довжиною в тисячу лі починається саме з першого кроку. |
