Ви вже визначилися, чи потрібні Україні вибори в стані війни? Якщо так, то дарма, попередньо не задавшись питанням за яким власне законом? Бо ж вибори рано чи пізно все одно відбудуться, але поки не пізно треба усвідомити наскільки новий виборчий кодекс, який набув чинності у січні 2020 року, відповідає потребам часу та дозволить взагалі щось змінити в державі на краще, зокрема привести у парламент нової якості політичні еліти та партії? Вже зрозуміло, що від будь-кого, аби не політиків, толку у вищому законодавчому органі мало. Як зрештою зрозуміло, що й партійно-олігархічні проекти теж нічого доброго для розвитку України не принесуть. Але проблема у тому, що якраз новий виборчий кодекс остаточно зацементує в Україні – цю стару, антидержавну, олігархічну систему. А будь-яку народну ініціативну назавжди виштовхне на узбіччя політичних процесів. Не вірите? Тоді розберемо цей виборчий кодекс концептуально й в деталях. Почнемо з самого абсурдного положення про так звані гендерні квоти. Згідно з кодексом не менше 40% виборчих списків партій мають складати жінки або чоловіки. Саме на цьому наголошується в законі, але коли з чоловіками все зрозуміло, то з жінками ні. Бо в традиційному українському суспільстві жінка ніколи не була дискримінована. Тому особа чарівної статі сама в праві вирішувати, потрібно їй йти у політику, чи ні. А наявність квот в цій ситуації – це приниження жіночої гідності, бо виходить без квот жінка не здана досягнути успіху? Реальність же така, що за своєю природою лише невеликий відсоток жінок відчуває покликання стати на шлях здобуття політичної кар’єри. Тому партіям аби затягнути жіноче представництво в цю авантюру, потрібно вдаватися до різних хитрощів, які з поваги до жінок, а також чоловіків, описувати зараз не буду. Але місцеві вибори 2020 року, коли вперше були введені гендерні квоти – це яскраво засвідчили… Наступна основа виборчого кодексу – це міф про відкриті списки. Історія проблематики така. Багато років українцям промивали мозок та казали, що для повної справедливості потрібне нове виборче законодавство з відкритими списками. На словах це мало виглядати так, що кандидатів висуває партія, але закріплює кожного за окремим округом і таким чином ніби це змінить якість кандидатів та залишить у минулому підкуп виборців. Тільки на практиці це взагалі так не працює, а виборча система втрачає будь-яку прозорість. Досвід місцевих виборів 2015 та 2020 років проведених за такою системою, свідчить, що виборці якщо вже голосують за партію, то голосують за партію покладаючись на її загальний імідж та образ лідера. А на конкретного кандидата закріпленого в окрузі, виборці взагалі не звертають уваги. Підкуп виборців, як існував, так і залишатиметься, поки в державі значна частина людей буде перебувати за межею бідності. І жодне виборче законодавство це не викорінить поки не зміниться економічний стан у країні. А головна маніпуляція цього виборчого кодексу — це те, що ніяких відкритих списків насправді не існує. Бо список посунеться на користь якогось кандидата лише у разі, якщо він набере понад 25% від виборчої квоти. Що практично нереально і якщо таке й станеться на якихось окремих округах, то це будуть унікальні та поодинокі випадки. Реально ж буде діяти загальний список зі своєю визначеною керівництвом партій почерговістю. При цьому всьому новий виборчий кодекс позбавляє громадян України права висуватися самостійно у мажоритарних округах. Тепер це можна буде зробити виключно від якоїсь партії. А в партіях по перше, як вже було зазначено, буде діяти список зі своєю прохідною почерговістю встановленою партійним керівництвом. А по друге, самі партії в нас після Майдану 2014 року, з всіма внесеними правками до закону про партії та новим виборчим кодексом, стають виключно розкішшю олігархів, а не інструментом реалізації ідей та програм. Бо розміри виборчих застав, або умови звітності для партій — коли кожна регіональна організація має мати своїх бухгалтерів, зрештою адміністративний збір при реєстрації партії тощо, вже не можливо буде оплати коштом членських внесків або пожертв звичайних бізнесменів. Відповідно утримання саме по собі політичних партій, навіть у міжвиборчий період, стає можливим лише для олігархів. А тому й правила будуть диктувати – тільки вони. За таких умов, ще яким не яким варіантом конкуренції з олігархічними проектами партій є вибори у мажоритарних округах. Але новий виборчий кодекс цього права громадян України тепер позбавляє. Тому розгляньмо, які ж головні претензії до змішаної системи виборів з мажоритарними округами, і наскільки вони адекватні? Вважається, що вибори у мажоритарних округах — це можливість для певних місцевих еліт, таких собі регіональних «феодалів», із разу в раз скуповувати гуртом та вроздріб голоси виборців, виборчі комісії й так далі. Але насправді ці аргументи не витримують навіть самої поверхневої критики. Тому що так є, коли у місцевих мешканців того чи іншого виборчого округу, просто банально не має ідеологічної альтернативи. Достойного кандидата з необхідним набором політичних знань та якостей, або партії, ідея якої переважить інстинкт проміняти свій вибір на гречку. До прикладу, у мажоритарних виборчих округах Західної України, завжди, ще з дев'яностих перемагали кандидати від проукраїнських партій. Частково такі тенденції були в Центральній Україні й особливо на Київщині. Що й казати, безліч народних депутатів відомих Україні своєю політичною позицією та харизмою, а не мільйонними статками, обиралися саме у мажоритарних виборчих округах. Це той же Олег Тягнибок, Юрій Михальчишин, Андрій Іллєнко, Андрій Біленький та багато, багато інших. Помилковим буде вважати, що ця тенденція не мала місця на Півдні та Сході України. Так у 2019 році на дострокових парламентських виборах на мажоритарних виборчих округах майже тотальна здобули перемогу не місцеві «божки-олігархи», а кандидати висунуті партією «слуга народу». Зрозуміло, що ця партія не відповідала ідеологічним критеріям, але вона була симулякром цього. Проте банальне гасло «зробимо їх разом» перемогло і гречку і навіть старі технології фальсифікацій на дільничних виборчих комісіях. Це все означає, що сама по собі процедура виборів не здатна змінити систему цінностей виборців та їх політичну культуру. При цьому новий виборчий кодекс навпаки покликаний довести цю культуру до повної деградації й повернути в часи самого жахливого й спотвореного феодалізму. Бо якщо раніше можлива була конкуренція грошей та ідей, коли олігархічним проектам або просто місцевим «божкам-феодалам» міг протиставитись мажоритарник з власною системою поглядів, то зараз все будуть вирішувати виключно олігархи, як кінцеві бенефіціари всіх політичних партій, що братимуть участь у виборах. Позаяк у звичайної ідейної партії банально не знайдеться грошей навіть на заставу, не кажучи вже про виборчу кампанію. Що ж робити в цій ситуації? Можна ще довго вигадувати велосипед і казати, що цей закон з відкритими списками неправильний, а треба прийняти правильний. Але не варто забувати, що цей закон писався під жорстким наглядом міжнародних експертів та різних громадських організацій, а тому інший закон навряд чи буде кращим. З огляду на це найкраще буде просто залишити закон за змішаною пропорційно-мажоритарною виборчою системою, який вперше був опробуваний у 1998 році та діяв у 2002, 2012, 2014 й 2019 роках. Також необхідно дозволити в рамках цього закону утворення виборчих блоків та знизити прохідний бар’єр до 1%, а краще взагалі цей бар'єр скасувати. І такий закон має залишатися поки в Україні не сформується хоч якась відносно українська політична еліта, після чого варто прийняти повноцінний закон про вибори з двопалатним парламентом. Тож закликаю людей честі та доброї волі активно вимагати повернення закону за змішаною пропорційно-мажоритарною виборчою системою з необхідними вищезазначеними змінами. Для цього створив групу в телеграм під назвою «За повернення виборчих прав громадян» (https://t.me/my_krayina) для обміну інформацією щодо цих питань та узгодження плану дій. А діяти потрібно зараз, бо коли прийдуть вибори буде вже пізно, оскільки антинародний виборчий кодекс набув чинності ще у 2020 році. І для того, щоб слова підкріпити діями, я надсилаю звернення до Конституційного суду з вимогою надати роз’яснення щодо необхідності тлумачення Конституції України в частині прав громадян України бути обраними. Приєднуйтесь!
|
