Голослівний висновок Арестовича зроблений 14 січня 2023 року під час ефіру Фейгін Live про те, що російську ракету над містом Дніпро збила українське ППО, в наслідок чого вона впала на будинок та вибухнула, не варто сприймати, як роботу на ворога. Все набагато простіше, а водночас і складніше… Бо це лише маленький доказ штучності роздутого образу Арестовича, як людини, яка глибоко розбирається у політичних процесахсвітового та українського масштабу, дипломатії, економіці, філософії, психології і так далі… Не беруся судити про Арестовича, як військового експерта, бо сам таким не є, але у всьому іншому при уважному спостережені стає очевидною його непослідовність. Зазвичай він заперечує свої слова вже буквально у наступному реченні, і зробити це може з десяток раз під час одного ефіру у якогось модного російського блогера. А крім того зміна позиції на ходу у повітрі, зневажливе ставлення до своєї ж аудиторії слухачів у вигляді шепотіння в мікрофон, часте провокування суспільства поверховими висновками щодо тих чи інших груп людей або тенденцій в політиці характеризує його, як недосвідченого політика, який лише виконує чиїсь замовлення при цьому нездатний вгамувати жагу до власного марнославства. Але при цьому всьому його вибухова поява в інформаційному просторі України після повномасштабного вторгнення 2022 і частково приблизно за рік до цього, є феноменом. В чому ж суть цього феномену? Нам вже зараз дуже важливо усвідомити це аби вберегти українське суспільство від чергових, майбутніх розчарувань. Раніше я багато розповідав яким чином олігархи та різні групи впливу в Україні аби зберегти владу навчилися маніпулювати виборчими процесами та електоральними вподобаннями. Тому коротко нагадаю, що коли вже в середині 90-тих суспільству набридлі старі комуністичні партократи при владі, на виборах 1998 та 2002 років почали розкручувати образ міцних господарників у вигляду СДПУ(о) та блоку За Єду Після «помаранчевої революції» у 2006-2007 роках коли ці господарники набули токсичності їм на заміну запустили тезу про необхідність завести у Верховну Раду бізнесменів. Коли суспільство наїлося вже й бізнесменами при владі, олігархи з 2010 – 2014 років почали створювати проекти та штовхати у політику різних громадських активістів, майданівців, журналістів, комбатів і так далі. Але на межі 2017-2018 років коли українці розчарувалися вже у всіх, політтехнологи шляхом моніторингу громадської думки та соціологічних досліджень побачили, що на наступних виборах будь-який загальновідомий шоумен (клоун, артист, співак) вставляє будь-якого топового політика. І саме після цього з’явився політичний проект «слуга народу» та кандидат в президенти Зеленський. Який абсолютно прогнозовано й виграв вибори 2019 року, а невдовзі його партії здобула тотальну перемогу на парламентських виборах. Та після того дуже швидко знову прийшло розчарування і варіантів кого ще окрім, як дійсно політиків потрібно обирати у владу просто не існувало. Зокрема про це я писав у 2020 році. З того моменту в суспільстві почав зростати запит на справжніх політиків у політиці. Причому політиків у метаполітичному, глобальному значенні. Тобто людей, які глибоко розбираються у процесах, економіці, дипломатії, світовій та власній історії, психології та філософії. А ж як казав ще Платон – світом мають правити філософи. І от в офісі президента України з 2021 року для українців почали готувати черговий маніпулятивний проект — вже з такими світлими та шляхетним цілями коли політикою нарешті почнуть займатися політики за призначенням, а не будь-хто аби не політик. І от Арестович їм на цю роль прийшовся дуже доречно. А враховуючи, що завів в ОП Арестовича та ще одного персонажа Мішу Подоляка ніхто інший, як Сергій Льовочкін, сумнівів щодо планів з чергового обману українців на майбутніх виборах не може й бути. Проте сумніви можуть бути у питанні справжній чи штучний Арестович в образі такого собі філософа політика, тобто за всіма канонами справжнього політика? Бо якщо він таки справжній, то від впливу Льовочкіна чи того самого Єрмака, або будь-кого іншого знайде можливість позбутися без особливих проблем. Але на жаль враховуючи непослідовність Арестовича про що йшлося на початку цього розбору, ми можемо зробити висновок, що в цьому амплуа він є абсолютно штучним. Хоча, якщо чесно, я хотів би у цьому помилятися, тому постійно відкладав ці висновки, які зробив вже набагато раніше. Бо Україні потрібні дійсно справжні політики, але черговий обман суспільства у цьому процесі може вже нанести фатальну шкоду народу після чого хіба що хаос та анархія… Правила |
