Загальновідомо, що один і той самий лікарський засіб може мати різний вплив залежно від параметрів організму. Саме тому в інструкції завжди зазначені показання та протипоказання до застосування.
Попереджений — значить озброєний. На жаль, у 2019 році люди дивилися лише на потенційно корисні властивості «препарату», випускаючи з уваги можливі побічні ефекти.
Препарат, прийнятий невчасно й у неправильній дозі, не просто не лікує проблему — він актуалізує старі й створює безліч нових.
Саме таким «препаратом» стали вибори 2019 року, на яких переміг Володимир Зеленський.
Якщо подивитися його інтерв’ю того року, перед нами постає амбітний молодий чоловік, який вирішив змінити країну на краще.
Людина, яка зробила себе сама: вступила в клінч із всемогутнім Олександром Масляковим, повернулася до Києва, змогла створити себе, свій бренд, свою команду, й налагодила стосунки з олігархами, щоби вони почали платити великі гроші за шоу.
Комедійних груп багато, але не кожна стає успішною. Зеленський зміг створити бізнес, і, попри авторитарний стиль управління, він допомагав своїй команді: з житлом, гідною оплатою, з умовами життя.
Проте, ставши президентом, Зеленський під впливом обставин став швидко змінюватися. Зникли легкість і невимушеність. Їхнє місце зайняли злість і образа на навколишній світ.
Зеленського не зрозуміли — і це трагедія, гідна філософів минулих століть. Подібне ми бачимо і у випадку з Ілоном Маском, якого система використала і відкинула.
Замість палаючих очей — втомлена людина, яка втратила інтерес до політики й бажає повернутися в бізнес. Але Зеленський — це не Маск. Він, можливо, навіть більше.
Тут стикаються два протилежні характери: Маск, усвідомивши, що політика — не його, повернувся туди, де сильний. Зеленський же вирішив кинути виклик світові — так само, як колись кинув виклик Маслякову.
Він усе більше й більше відчуває ненависть до оточуючих, але розуміє, що мусить вижити, стиснувши зуби. Він ненавидить тих, хто, на його думку, його не зрозумів.
Він ненавидить Порошенка — за те, що той відмовляв його від участі у виборах, за те, що при ньому Україна була худою, але мирною.
Він ненавидить Путіна — за відмову від дружби, за те, що той не захотів вирішувати конфлікт на рівних, а замість цього розпочав повномасштабну агресію.
Він ненавидить українське громадянське суспільство — тому що, у його уявленні, це люди, які заважають йому жити, які за тридцять срібняків зрадять його і навіть власну матір.
Зеленський мстить тим, хто стає у нього на шляху. І, як у Путіна, у нього формується месіанський синдром: доля України й його особиста доля стають нерозривно пов’язаними, як у Путіна з Росією.
Перед нами розігрується велика грецька трагедія, учасниками якої ми стали мимоволі. На наших очах розгортається протистояння двох людей, які поставили на карту все, включаючи власну долю.
А в такій титанічній боротьбі, як кажуть, ліс рубають — тріски летять. Саме під цим кутом можна зрозуміти санкційну політику Зеленського: він ненавидить усіх, хто стоїть на шляху його великої мрії — зробити так, щоб українці більше ніколи не плакали. Але щоб перестати плакати — треба виплакати всі сльози за майбутні покоління.
Наш президент, можливо, сприймає себе як Мефістофеля — «частина тієї сили, що вічно хоче зла й вічно чинить благо». Він — будівничий, який викувує нове українське суспільство, у якому не буде ні сліз, ні демократії, ні виборів.
Суспільство, де будуть шанувати традиції, а парламент стане лише декоративним елементом при дворі. І на вершині цієї піраміди влади сидітиме Президент — із пронизливим, гострим поглядом, здатним знищувати ворогів — як зовнішніх, так і внутрішніх.
У цей новий дивовижний світ потраплять далеко не всі — та й не всім туди шлях. Санкційною сокирою президент України покаже, кому залишитися на кораблі, а кому зійти в політичне пекло. Місія, безумовно, свята, і наш президент готовий залишатися при владі стільки, скільки буде потрібно для перемоги над диктатором Путіним — і навіть довше.
Путін ще не уявляє, що його чекає, коли до нього дістанеться Президент Зеленський. Муки Коломойського здадуться йому раєм, порівняно з тим пеклом, де замість 72 дів світанку його зустрічатимуть демони, які клюватимуть його без кінця — за все зло, заподіяне Україні, і за те, що він не дав президентству Зеленського перетворитися на карнавал щастя.
Світ рухають яскраві особистості. Президент Зеленський справедливо вважає, що на кожного російського Гітлера знайдеться український Черчилль — і він знайшовся. Лі Куан Ю і Черчилль в одній особі. Але не лише вони — і Рональд Рейган теж.
У січні 2022 року Зеленський, ніби питаючи у небес, просив стати Рейганом для України — і став ним. Він поставив на карту всю свою політичну вагу в боротьбі з кремлівським режимом. Правила |
