Хоча використання комерційних дронів в Україні з історичної точки зору не було новиною, їхнє масове застосування збройними силами стало іскрою, що запалила революцію у військовій справі. Ця революція полягала у переосмисленні способу ведення війни; впровадження на поле бою «спільних» дронів і систем управління бойовими діями, підтримуваних штучним інтелектом, стало беззаперечною революцією, адже воно виходить за межі людської сфери ухвалення рішень. Саме поняття mission command переноситься тепер на рівень дії автономного вражаючого ефектора. Крім того, цифровізація поля бою шляхом використання машинного навчання в системах його управління – охоплюючи збирання, обробку та класифікацію даних і, зрештою, ухвалення автоматичних рішень – знижує ризик помилок, пов’язаних із людською інтерпретацією даних, тобто зменшує вплив людської «лінзи орієнтації» в рішенні циклу OODA, удосконалюючи його. Це обмеження полягає в автоматизації рішень із мінімізацією участі людського чинника, що безпосередньо змінює парадигму стримування, створюючи універсальний закон стратегічної сигналізації – так звану «зону смерті», яка виникає внаслідок програмування геометрії поля бою автономними системами та пов’язаної з цим автоматичної нейтралізації загрози в певному просторі.
Системність На стратегічному рівні впровадження ШІ в операції БпЛА посилило як здатність до обробки зібраних даних, так і можливості завдання ударів на великі відстані. Воно вплинуло на ухвалення рішень і стратегію на найвищому рівні. Фази спостереження та орієнтації – тобто збирання й інтерпретація величезних обсягів даних із поля бою – були революціонізовані завдяки аналізам, заснованим на ШІ.Україна використала передові програми, надані приватними технологічними компаніями, щоб інтегрувати супутникові знімки, дані з БпЛА, перехоплені сигнали й інформацію з відкритих джерел в єдину спільну картину ситуації в реальному часі, доступну для солдатів у полі. Прикладом є платформа на основі ШІ, надана компанією Palantir – символом співпраці нових технологічних компаній із військовим сектором, яка з перших місяців війни постачає та тестує свої системи в Україні. Ця компанія аналізує дані із сенсорів і пропонує командирам цілі. За словами голови компанії, саме так ідентифікується більшість цілей в Україні. Завдяки швидкій обробці інформації з багатьох джерел інструменти ШІ революційно покращили ситуаційну обізнаність, дозволяючи командирам швидше орієнтуватися в ситуації, ніж це можливо у традиційних штабних процесах, обмежених біологічними можливостями людини. У результаті ланцюг знищення (послідовність: знайти – зафіксувати – уразити) скоротився з кількох годин або днів до кількох хвилин чи секунд. Значно прискорена петля OODA на стратегічному рівні дала Україні перевагу в ухваленні рішень над росіянами, які спочатку не могли наздогнати цей темп. Системи ШІ підтримують фазу ухвалення рішень, виділяючи пріоритети та пропонуючи напрями дій. Розвинені алгоритми полегшують оптимальне наведення цілей, розподіл ресурсів, а також допомагають прогнозувати рухи противника через моделювання подій (сценарне планування). До 2024 року українське командування інтегрувало ці інструменти, щоб швидко ідентифікувати цілі високої цінності та координувати атаки. Важливо, що прискорення процесу ухвалення рішень залишається під контролем людини – українці підкреслюють, що хоча ШІ допомагає у проведенні аналізу, остаточні рішення щодо наведення цілей і правил ведення бою все одно ухвалюють командири, що є безпосередньо політичною функцією. Проте – слід повторити – фаза дії на стратегічному рівні була значно прискорена. Після ухвалення рішення системи на основі ШІ швидко поширюють накази або навіть безпосередньо спрямовують автономні БпЛА чи артилерійський вогонь на цілі. У результаті Збройні сили України тепер можуть: спостерігати, орієнтуватися, ухвалювати рішення та діяти у відповідь на нові загрози набагато швидше, ніж на початку війни, звужуючи свою стратегічну петлю OODA, щоб випередити противника. Хорошим прикладом стратегічних можливостей удару була вже згадана операція «Spiderweb» (Павутина) червня 2025 року. Вона була проведена як спеціальна операція СБУ. Точний удар українських БпЛА планувався протягом 18 місяців. Було вражено п’ять російських авіабаз глибоко на території Росії, у місцях, віддалених від лінії фронту на понад 6 тис. км (рис. 12). Успіх операції Spiderweb значною мірою ґрунтувався на використанні ШІ: алгоритми машинного навчання були використані для програмування розвідки та наведення на ціль – слабких місць російських літаків. Як це було зроблено? Українці тренували системи ШІ за допомогою фотографій літаків (музейних експонатів як моделей), щоб надати БпЛА здатність розпізнавати критичні конструкційні елементи машин і точно вражати ці місця. Крім того, українські дрони використовували автопілот з відкритим кодом (ArduPilot), який дозволяв летіти за заздалегідь запланованими маршрутами та продовжувати місію навіть у разі перешкод або втрати сигналу керування. Іншими словами, ШІ забезпечив БпЛА автономію дій у фазі атаки: після запуску вони могли самостійно виконати місію. Цикл ухвалення рішень був скорочений, і людське втручання стало непотрібним. Операція Spiderweb довела, що дешеві автономні БпЛА здатні забезпечити стратегічні ефекти, досягнення яких раніше вимагало дорогих крилатих ракет, пілотованих нальотів або фізичної присутності спецпідрозділів (які планували операцію). Сьогодні жодне місце не є поза досяжністю таких атак, що підриває російське припущення, нібито стратегічна глибина гарантує безпеку. Такі автономні спецоперації типу «сплячий кріт» дозволяють уразити будь-який регіон Російської Федерації – від Владивостока через Новосибірськ до Мурманська. Вартість російських втрат не обмежувалася лише ціною знищеної техніки; проводячи цю операцію, українці наклали на Росію непрямі витрати. Протягом кількох днів російські служби почали гарячково перевіряти вантажівки у пошуках прихованих БпЛА, що мало реальні економічні та логістичні наслідки і вплинуло, зокрема, на пропускну спроможність торгових шляхів Росії. Ймовірно, це змусило російське командування повторно переглянути систему ППО та протидроновий захист у тилу, результатом чого стало підвищення витрат на охорону військових об’єктів і критичної інфраструктури. Ключове значення цього удару проявляється також у контексті оновлення концепції війни нового покоління – гібридних дій, – адже в епоху глобальної з’єднаності українці, використовуючи цивільні торговельні шляхи (вантажівки з контейнерами), відкрили скриньку Пандори. Якщо можливо сховати БпЛА в товарному контейнері, то ще реальнішою стає загроза, що повітряні, наземні чи надводні безпілотники можуть бути переправлені, наприклад, у трюмах комерційних контейнеровозів, а потім активовані для атаки на критичну інфраструктуру противника. У такому сценарії виконавець залишається анонімним, і встановити його особу практично неможливо. Подібні можливості накладають нові витрати на держави, які раніше не враховували таких сценаріїв; протидія цій загрозі стає необхідною. Якщо держави не виконають «домашню роботу» і не підготуються до такого типу операцій, вони можуть зазнати не лише витрат на відновлення зруйнованої інфраструктури або техніки, а й політичних і соціальних втрат. Може настати дестабілізація та підрив довіри до влади; також можливий психологічний ефект відчуття постійної загрози, який – за умови правильного використання противником – може призвести до примусу до підкорення його волі винятково за допомогою сигналізації. Україна повністю прийняла бачення автономної війни, аби здобути асиметричну перевагу над росіянами. Захист хоча б частини живої сили від безпосередньої загрози завдяки застосуванню БпЛА під керуванням ШІ є її задекларованою метою – Україна прагне замінювати солдатів автономними системами там, де це можливо (особливо з огляду на обмежені людські ресурси). Це бачення, хоча ще не реалізоване повністю, лежить в основі значних інвестицій – від малих квадрокоптерів, адаптованих під завдання типу камікадзе, до «дронів-маток» – щоб урівноважити чисельну перевагу росіян. До 2025 року український технологічний акселератор Brave1 об’єднав цивільні технологічні компанії та військо для якнайшвидшого впровадження передових прототипів озброєнь. Запуск цієї програми сприяв створенню близько 500 компаній з виробництва БпЛА та розміщенню приблизно 3500 продуктів на «військовому Amazon» – Brave1 Market. Одним із результатів цієї цивільно-військової інновації є система «дрон-мати» GOGOL-M із підтримкою ШІ. Запроваджена у травні 2025 року система – це великий БпЛА, який несе два менші FPV-дрони, також оснащені ШІ; він може випустити їх навіть за 300 км у тил противника; випущені FPV самостійно – без будь-якого наведення GPS – шукають цінні цілі. Цей тип системи можна порівняти з касетними боєприпасами, але завдяки ШІ це «розумна» система. Використовуючи бортові камери, LiDAR і системи комп’ютерного зору, вона автономно ідентифікує та відбирає цілі, по суті виконуючи завдання спостереження, орієнтації та ухвалення рішень; і виконує завдання за мінімальної участі людини. Далі носій-БпЛА повертається на базу, де його поповнюють, і його можна застосувати знову. Вартуючи лише кілька тисяч доларів за місію, система може досягати ефектів, порівнюваних із крилатою ракетою. Такі інновації демонструють, як завдяки ШІ розширилися можливості стратегічних ударів. Наведені вище приклади застосування систем ШІ українцями стануть центральною частиною їхньої стратегічної концепції «лінії дронів» (що зветься «лінією Драпатого» – від прізвища генерала), яка полягає в інноваційному конвенційному підході – використанні передових технологій для створення безперервної «зони смерті». Йдеться й надалі про недопущення, але завдяки технологіям, а не лише колючому дроту чи мінним полям. Важливо, що це суто конвенційна стратегія – хоча ядерне стримування з нею корелює. Якщо технологічно просунуті конвенційні засоби стримування у вигляді БпЛА виявляться ефективними, вони можуть доповнювати ширшу систему стримування, зменшуючи залежність від ядерних опцій, оскільки потенційного агресора можна стримати БпЛА до ескалації конфлікту до рівня розгляду застосування ядерної зброї. Концепція «лінії дронів» може допомогти по-новому визначити конвенційну доктрину стримування у межах підходу deterrence by denial завдяки масштабам використання сенсорів і ефекторів, які вже змінили спосіб ведення війни. Тепер ідеться не про те, «хто має більше танків і ракет», а про те, «хто має щільнішу й витривалішу мережу сенсорів і безпілотних систем, підтриманих ШІ». Технічні подробиці української концепції, звісно, залишаються засекреченими, але доступні описи її функціональних засад дозволяють зрозуміти, що завдяки застосуванню систем ШІ «лінія дронів» по суті є технологічно просунутою фортецею вздовж лінії фронту. Мета – створити розгалужену «зону смерті» з наявної глибини близько трьох кілометрів до 10–15 км. Росіяни, помічаючи цей тренд, вказують, що потенційний майбутній конфлікт спершу почнеться у «смузі сірої зони», глибоко автономній, насиченій безпілотними системами, які виявлятимуть і знищуватимуть кожного ворога, що туди зайде. Кожен метр місцевості в цій зоні має перебувати під постійним наглядом сенсорів, аби будь-який підрозділ противника, що намагатиметься просуватися вперед, ризикував негайним ударом. У підсумку Україна створює «стіну дронів», прорив якої для нападника буде щонайменше вкрай дорогим у життях людей і техніці. Тому її подають як першу у своєму роді «фортецю» на полі бою, адже ця лінія не складається з одного типу БпЛА чи однієї оборонної системи, а є багатошаровою мережею взаємодіючих систем для C6ISR: командування, контролю, зв’язку, обчислювальних систем, кібербезпеки, бойових систем, а також розвідки, нагляду й спостереження. Концепція ґрунтується на: Найголовніше – все це відбувається за мінімального прямого ризику для людини. Оператори перебувають у віддалених, безпечних місцях. Використовуючи безпілотні системи для виконання завдань, одночасно зберігають життя солдатів і підтримують постійну стримувальну присутність. Це перевертає калькуляцію витрат: сили, що атакують, змушені будуть нести величезні втрати на кожному метрі, що має відбити в противника бажання навіть пробувати атаку. Такий сценарій був би можливим, якби противник – Росія – не змінив тактики і й надалі покладався у штурмах переважно на живу силу. Проте внаслідок адаптації з цієї концепції постає геть нова геометрія поля бою: лінія фронту, на якій перше зіткнення відбувається виключно між безпілотними системами. Лише коли безпілотники вичерпають свої можливості й простір буде змапований, солдат ставить ногу в цю зону. Ця концепція перебуває не в фазі міркувань і погоджень моделей, а вже сьогодні (вересень 2025 року) – у фазі впровадження. Як основу для побудови цієї «фортеці» Збройні сили України виділили свої елітні підрозділи. П’ять найрезультативніших підрозділів БпЛА та протитанкових засобів – полки K-2 і «Ахіллес», батальйон «Фенікс», «Птахи Мадяра» та полк «Рарог» – відповідають за втілення концепції в життя. Коротко кажучи, Україна має намір мобілізувати доступні технології та робочу силу, щоб збудувати новий тип оборонної лінії. А це веде до зміни розуміння стримування завдяки технологіям. Відбувається відхід від традиційної моделі гарантування безпеки через наявність значного потенціалу; натомість для стримування використовують всюдисущі технології, які є реальною руйнівною спроможністю «тут і зараз». Ось ключові елементи цієї концепції:
«Класичне» конвенційне стримування було статичним і неточним. Натомість «зона смерті» є активною й точною. Перебування в ній – це не про очікування та надію, що ворог злякається; у ній активно виявляють і знищують усе, що туди потрапляє. Це суттєво підвищує достовірність стримування. Противник може намагатися знайти прогалини в мінному полі чи подолати лінію окопів, але значно важче обдурити мережу автономних ефекторів, які можуть миттєво реагувати будь-де на відтинку 10–15 км і далі. Це велика зміна – технологічно просунута конвенційна оборона може дати те, що раніше вимагало або гігантських армій, або загрози ядерної ескалації. Новий парадигм стримування ґрунтуватиметься не на силі володіння, а на силі порушення – здатності безупинно відбирати в противника ініціативу та нав’язувати йому витрати ще до кінетичного «зустрічного» зіткнення. Тим самим концепція «лінії дронів» стає не лише фізичним автономним бар’єром, а й інструментом безперервного тиску, що змінює спосіб ведення війни та її запобігання. Вона водночас стає глобальним трендом. Спираючись на український досвід і цю концептуальну методологію, на іншому кінці світу – в регіоні Тихого океану, де передбачається майбутнє протистояння США та Китаю, – пропонують ту саму модель стримування, хоча її масштаб зумовлений географією і іншим рівнем суперництва. Два ключові для США актори очолюють адаптацію цього досвіду: Австралія та Тайвань, які усвідомлюють силу впливу українських інновацій. Тутешня сухопутна війна буде другорядною й обмеженою, поступаючись місцем діям у морському театрі. Австралію, що веде широку дискусію про уроки війни в Україні, американська стратегічна спільнота розглядає як бастіон майбутньої війни на Тихому океані та відправну базу для сил США. Томас Манкен із CSBA представив концепцію «Indo-Pacific Stronghold» – стратегічного хабу, в якому північна частина Австралії відіграватиме роль стримувальної «зони смерті», що постійно оновлюється новими засобами боротьби. Ця територія, яка водночас розглядається як полігон для випробування нового озброєння, має забезпечувати безперервний процес модернізації й унесення елемента невизначеності в розрахунок противника, тобто Китаю. Хоча географічні умови Австралії вимагають інших технічних рішень, ніж в Україні, методологія стратегічного мислення лишається узгодженою з українським досвідом. Ще виразнішим вплив цих уроків є у випадку Тайваню, розташування якого зумовлює фокус на розвитку морських дронів (USV). Україна, не маючи власного флоту – знищеного в перші дні війни, – створила спроможності у сфері USV, які не лише ефективно атакували російський Чорноморський флот, частково розблокувавши порт Одеси, а й здійснили перші в історії успішні атаки на російські винищувачі, двічі їх збивши. Ці уроки надзвичайно цінні для Тайваню на тлі очікуваного китайського вторгнення: USV можуть зірвати перший удар агресора – Китаю, підвищити його логістичні витрати й змусити змінювати траєкторії руху, підставляючи його під інші форми ураження і змушуючи до додаткових розрахунків. Зрештою, і австралійський, і тайванський шляхи адаптації українського досвіду демонструють, що саме концептуальна методологія української «лінії дронів» має величезний потенціал змінити модель стримування в межах deterrence by denial. 2. РосіяОчевидна мета Москви – наздогнати Україну у насиченні поля бою БпЛА, підтриманими ШІ, що перетворюється на ширшу мету відновлення ініціативи (див.: раніше згаданий підрозділ «Рубікон»). Одним із прикладів цієї стратегії є баражуючий боєприпас Lancet-3, оснащений системою машинного зору для термінального наведення на ціль, який росіяни вдосконалюють із середини 2023 року. До 2024 року росіяни випробували легкий БпЛА під назвою «Тювік», обладнаний автономним автопілотом і системою наведення на основі зображення; він може вражати визначену ціль без GPS і радіозв’язку, використовуючи попередньо завантажені карти та вбудовану систему розпізнавання – що дозволяє йому навігацію в умовах сильних перешкод. Російські конструктори й аналітики дедалі сміливіше говорять про повне усунення людини з «ланцюга знищення» і надання повного контролю безпілотникам ШІ, аби випередити українську петлю OODA завдяки лише швидкості машин. Це була б велика й небезпечна зміна, здатна де-факто не лише змінити характер війни, а й похитнути її природу: відтоді війни велися б не людьми, природа яких незмінна, а машинами, що цієї природи не мають (принаймні людині вона невідома). Разом із «лінією дронів» це перенесло б конфлікти з людської домени в алгоритмічно-автономну. Це виразно демонструє російське прагнення скоротити цикл ухвалення рішень через його автоматизацію. Як зазначено в одній з аналітик Defence Daily: «Держава, яка першою довірить ШІ ухвалення бойових рішень у реальному часі, наново визначить поняття військової могутності». Поки що жодна зі сторін не впровадила у широких масштабах повністю автономної (без участі людини) бойової системи – революція ШІ на полі бою вже відбулася, але не завершилась. Водночас на стратегічному рівні БпЛА під керуванням ШІ вже змінили баланс і швидкість сил, і швидкість із несподіванкою дедалі частіше переважають над суто щільністю вогню. Україна й Росія змагаються за перевагу в ухваленні рішень. Дії обох сторін слід розглядати як стратегічні: наступальні у випадку Росії та (активно) оборонні у випадку України. Українські дії в межах активної оборони становлять черговий прецедент у зміні розуміння стримування, сутність якого полягає в проактивних діях – стратегії унеможливлення реалізації противником його намірів. На конвенційному рівні армії здавна створювали зони, насичені укріпленнями, мінами й полями вогню, щоб блокувати рух ворога – від «нічийної землі» Першої світової, оперезаної колючим дротом, до сучасних, щільно замінованих буферних зон. Щодо напрямів конвенційного впливу росіяни обрали зовсім інший шлях розбудови своєї стратегічної концепції, ніж українці, – по суті не додаючи нічого нового, окрім зміни характеру використаних засобів. Суть російських дій спирається на інші засоби доставки – згадані системи «Герань», російську модифікацію іранських «Шахедів», функція яких практично відповідає крилатій ракеті – з тією різницею, що вони виробляються дешево й масово. Їхнє застосування дозволяє оминати прямий бій на передовій і завдавати ударів по глибоких цілях на території України. Утім, на відміну від класичних килимових бомбардувань часів Другої світової, що відкрито мали на меті тероризувати цивільне населення та знищувати промислові об’єкти, декларована позиція Москви така, що вона зосереджується на інфраструктурі з військовим значенням: енергомережах, логістичних вузлах і центрах управління та контролю – аби послабити здатність України вести війну та її волю продовжувати конфлікт. Насправді ж ці дії виконують ту саму психологічну функцію – покликані залякати українське суспільство і зламати його стійкість і рішучість. У першому десятилітті XXI століття російські військові стратеги наголошували на «безконтактній війні», тобто боротьбі за допомогою високоточних ударів із відстані замість зближених зіткнень. Генерал Валерій Герасімов та інші, захоплені успіхами американців в Іраку, стверджували, що сучасні конфлікти спиратимуться на точні удари далекобійною зброєю по ключових цілях на оперативній і стратегічній глибині. Поточна серія атак БпЛА – підручниковий приклад цієї концепції. Замість прямого залучення сил на всіх напрямках росіяни використовують далекобійні БпЛА та крилаті ракети для дистанційних ударів по критичній інфраструктурі України. Це відповідає припущенню, що війни майбутнього вирішуватимуться руйнуванням тилу та систем забезпечення – без традиційної лінії фронту. У російському військовому мисленні цей підхід відповідає доктрині операцій ураження об’єктів особливої важливості (SODCIT), що передбачає масовані високоточні удари по інфраструктурі противника й «цілях критичного значення» по всій його території. Йдеться про параліч систем, що забезпечують ведення війни, та «обмеження військово-економічного потенціалу», ключового для війни на виснаження. За даними CSIS, від осені 2022 року до кінця 2024 року російські сили запустили у бік України понад 14 700 односпрямованих ударних дронів. Від вересня 2024 року темп цих атак суттєво зріс – із приблизно 200 запусків БпЛА на тиждень до понад тисячі на тиждень (на початку 2025 року). 9 вересня 2025 року зафіксовано дотеперішній добовий рекорд атак – 823. Повітряні сили України повідомили, що з вересня по грудень 2024 року Росія запустила більше БпЛА, ніж за попередні 23 місяці разом узяті, що демонструє роль глибоких ударів у російських діях. З травня 2025 року російські сили здійснюють найбільші залпи ракет і БпЛА за всю війну. За даними американського ISW, приблизна сума всіх російських ударів у період із 1 січня 2025 року до 19 липня 2025 року становила близько 40 тисяч (рис. 14). Рис. 14. Російські глибокі удари дронами та ракетами по Україні з 1 січня до 19 липня 2025 року (https:// understandingwar.org/research/russia-ukraine/russian-offensive-campaign-assessment-july-19-2025/) Аналогія практики російської доктрини SODCIT із бомбардуваннями часів Другої світової напрошується сама собою. Наслідки ударів БпЛА, а подеколи й їхній спосіб дії нагадують атаки німецькими ракетами V1 і V2 по Великій Британії. Хоча технологічно «шахеди/герані», оснащені системами ШІ, значно точніші за німецькі ракети 1940-х, їх ріднить, зокрема, характерне гучне, хрипке буркотіння двигуна, яке майже прямо викликає в уяві німецьку зброю. Згідно з кремлівською доктриною, ці атаки мають зламати рішучість цивільного населення, аби воно змусило політичних керманичів погодитися на вигідні Росії умови миру. Стратегічна логіка цих дій полягає у проєкції російської рішучості – щоб Україна в майбутньому не могла функціонувати як відносно самостійний політичний суб’єкт, навіть якщо для цього доведеться «докладати величезних зусиль, щоб утримувати Україну в тяжкому економічному й політичному становищі». Безупинно бомбардуючи енергетичні, промислові та транспортні об’єкти, росіяни роблять усе можливе, аби задушити українську державну систему, щоб Україна стала дисфункційною, нездатною до самостійної дії, підпорядкованою й виключеною як загроза в майбутньому. Це відображає холодну калькуляцію примусу, розтягнуту в часі: якщо Росія не може швидко підкорити Україну, вона знищуватиме її інфраструктуру та послаблюватиме спроможність до опору. Оцінюючи ефект російських дій, слід запитати, чи сприяє ця кампанія стратегічних бомбардувань у новій іпостасі досягненню довгострокових цілей Росії. У минулому результати стратегічних бомбардувань були щонайбільше змішаними. Під час Другої світової війни нальоти руйнували міста й промисловість, але не зламали мораль цивільних і не призвели до капітуляції, якщо їх не поєднували з наземним вторгненням або застосуванням ядерної зброї. Подібно до цього, російські повітряні атаки досі не змусили Україну здатися. З іншого боку, підтвердження цих тез варто шукати в статистиці. Однак, зважаючи на те, що першою жертвою війни є правда, варто згадати застереження Марка Твена: «Є три види брехні: брехня, зухвала брехня і статистика». У серпні 2025 року американська дослідницька компанія Gallup оприлюднила результати опитувань, проведених у липні 2025 року в Україні щодо суспільних настроїв у ключовому питанні – підтримки продовження чи завершення бойових дій. Результати були такими: аж 69% українців виступили за переговори й якнайшвидше завершення війни, тоді як лише 24% підтримали подальші бої та досягнення повної перемоги; 68% вважали малоймовірним завершення війни в найближчі 12 місяців. Нині дії керівництва США схвалюють лише 16% українців – порівняно з 66% у 2022 році. Це майже повна інверсія порівняно з початком війни, коли 73% виступали за боротьбу до перемоги, а лише 22% – за переговори. Такі дослідження дають емпіричні дані для відстеження волі до опору під час стратегічних бомбардувань як кампанії терору проти цивільного населення. Опубліковані в момент можливого наближення переломного етапу в питанні переговорів про припинення вогню, ці дослідження можуть полегшити оцінку подальшої волі до боротьби й спротиву, які значною мірою визначили успіх оборони України від лютого 2022 року, а нині є основою внутрішньої політичної згуртованості України. Ситуаційна обізнаність на полі боюНа рівні координації театру воєнних дій БпЛА, оснащені системами ШІ, суттєво оптимізували перебіг петлі OODA – від виявлення та орієнтації через формулювання рішення до дії. Ключовим виявилося розроблення інтегрованих систем управління полем бою, які поєднують дані з незліченних сенсорів ISR у єдину реалі-тайм C6ISR-картину. Прикладом цього є українська система Delta – цифрова платформа ситуативної обізнаності і управління полем бою (розроблена за значної участі цивільних IT-експертів). Ця система функціонує 24 години на добу, сім днів на тиждень, поглинаючи десятки терабайтів сирих даних (відео, зображення, акустичні сигнали, текстові звіти тощо) з різних джерел і, використовуючи обчислювальну потужність ШІ, перетворює їх на актуальну карту позицій своїх і ворожих сил. Наприклад, відеозображення з БпЛА передаються потоком до аналітичних модулів Delta (таких як система під назвою Vezha для аналізу відеозображень із БпЛА в режимі реального часу), де ШІ допомагає операторам у виявленні та класифікації об’єктів на землі. Мережа акустичних сенсорів (з кодовою назвою Zvook) використовує ШІ для локалізації артилерійського вогню за звуком; вона може ідентифікувати місцезнаходження, тип і напрям обстрілу і протягом 12 секунд надсилати оповіщення (разом із координатами, нанесеними на цифрову карту) до всіх підрозділів через центральну систему Delta. Подібно до цього інструмент ШІ для аналізу тексту (Griselda) споживає сирі звіти з поля бою та перехоплені російські повідомлення (навіть чати в месенджерах), автоматично витягуючи будь-яку корисну розвідувальну інформацію та розміщуючи її на карті Delta, щоб командири могли її бачити. Усі ці дані після обробки ШІ майже миттєво розповсюджуються по всьому ланцюгу командування, даючи українським командирам комплексну картину поля бою в режимі реального часу. Це суттєво скорочує стовпи петель ухвалення рішень у всьому спектрі й на кожному рівні війни; те, що раніше вимагало ручного складання розвідувальних звітів протягом годин чи днів, тепер доступне як уніфікований живий дисплей – наче в RTS-грі. Українські офіцери можуть за кілька секунд зорієнтуватися в поточній ситуації на місцевості, що становить ключову перевагу при ухваленні обґрунтованих рішень. Завдяки додатку Delta та пов’язаним рішенням C6ISR український персонал може швидко ухвалювати рішення щодо цілей, будучи впевненим, що інформація актуальна. З’являються також системи підтримки прийняття рішень, які не лише показують баланс сил, а й пропонують пріоритетні цілі та розподіл ресурсів на театрі. Ці системи дозволяють «набагато швидший цикл призначення цілей». Ми пам’ятаємо, як це приголомшило російські сили. Цикл став настільки швидким, що росіяни, які спочатку покладалися на більш ручні процеси, не встигали реагувати, що дало Україні значну перевагу на полі бою у відповідях на російські дії. Наприклад, українська артилерійська одиниця може отримати координати ворожого танка, виявленого БпЛА, і відкрити вогонь протягом кількох хвилин або менше, перш ніж танк встигне переміститися. Це досягнуто завдяки тісному з’єднанню розвідувальних БпЛА з ударними підрозділами через цифрову мережу. Варто відзначити, що Україна перенесла частину свого командного процесу в додатки, використовуючи смартфони чи планшети, якими користуються спостерігачі на лінії фронту, вводячи дані про виявлені цілі (з геолокацією), які миттєво пересилаються через центральну мережу. За словами маршала авіації RAF Джонні Стрінджера, Україна досягла «цільової інноваційності», поєднавши різні платформи – малі «комунальні» дрони, великі БпЛА, сенсори тощо – на основі додатків системи C6ISR, які забезпечують координацію всіх ресурсів. Ця інтеграція запобігає перешкоджанню власних сил, так що БпЛА однієї одиниці не атакує помилково іншу; таким чином знижується ризик friendly fire і гарантується, що після виявлення цілі буде повідомлений стрілець, який знаходиться в найкращій позиції (незалежно від того, чи це оператор дрона, батарея артилерії чи підрозділ піхоти), і який зможе негайно вжити заходів. У результаті виникає надзвичайно тісна й ефективна петля OODA в ланцюгу знищення: спостереження і орієнтація відбуваються безперервно через мережу, рішення ухвалюються швидше за допомогою ШІ, а дія (удар, маневр) реалізується з мінімальною затримкою, у сприятливий момент і за точної координації сил. У відповідь на українські координаційні рішення росіяни почали адаптувати свій підхід. На початку війни російські БпЛА використовувалися хаотично; це було здебільшого розвідування, яке передавалося в традиційну структуру командування, окремі хвилі шаєдів застосовувалися для глибоких ударів. Це призводило до уповільнення й ізоляції циклів ухвалення рішень. Однак після провалу блицкригу Росія почала наслідувати рішення України: вона збільшила використання БпЛА для проведення ISR у реальному часі на лінії фронту і інтегрувала ці дані з артилерійськими підрозділами, щоб скоротити ланцюг знищення. Російські підрозділи, які раніше покладалися майже виключно на масований обстріл, тепер регулярно використовують малі квадрокоптери для виявлення цілей та коригування вогню, ефективно копіюючи українське поєднання БпЛА та артилерії. Проте інституційні обмеження ускладнюють Росії впровадження інновацій у темпі, порівнянному з тим, що демонструє Україна. Тим не менш, уже в 2024 році Росія масово використовувала БпЛА для досягнення тактичних цілей на лінії фронту, а не лише для масових атак; це вказує на перехід до більш мережевого, розподіленого використання БпЛА в рамках сумісних операцій. Також модифікації «геранів», використовуваних для глибоких ударів, свідчать, що росіяни дедалі ширше впроваджують рішення на базі ШІ для оновлення таргетування цілей, ускладнюючи себе проти заглушення. Це ще один приклад технологічної моделі поведінки «дія-реакція»: дія – само використання БпЛА; реакція – спроба обмежити їхню функціональність. Впровадження ШІ в безпілотні системи стає ключовим інструментом протидії цьому явищу. Україна зосередилася на розвитку «автономії» як відповіді на наслідки російського РЕБ – завдяки оснащенню БпЛА системами навігації та розпізнавання цілей вони можуть виконувати місії навіть в умовах сильного заглушення або повної втрати зв’язку. Ідеальним прикладом була операція СБУ «Spiderweb», у якій застосували інерційний автопілот, здатний здійснити удар попри заглушення. Також на стадії розробки є системи «дронів-матерів», які навігують без сигналу GPS, спускають «мисливців» FPV, а потім самостійно повертаються на базу. У цьому сегменті росіяни також йдуть за українцями, модифікуючи свої Орлани чи Герани для тих же цілей, що й український GOGOL-M. Застосування ШІ в бойових платформах і в управлінні полем бою спричинило найшвидші зміни на тактичному рівні, тобто в безпосередніх сутичках. Окремі солдати були інтегровані в цикл прийняття рішень під час бою: розвідувальні місії та удари. Солдат оновлює свою ситуативну обізнаність завдяки відносному доступу до мережевих систем. Така інформація, хоч і ключова, може мати також амбівалентний вплив на його психічний стан, безпосередньо впливаючи на когнітивні здібності. Маючи повне уявлення про ситуацію у своєму секторі оборони чи наступу, включно зі здібностями противника, солдат набуває усвідомлення реальних пропорцій сил, що може породжувати сумніви. Цей ефект, пов’язаний з моральним станом, може безпосередньо вплинути на його боєздатність і впевненість під час виконання завдань. Натомість машинне бачення, інтегроване в безпілотні системи, безпосередньо впливає на фактор ураження, оскільки надає автоматичні можливості розпізнавання цілей для ударних дронів. Замість вимоги від оператора вручну пілотувати БпЛА (для чого необхідний зв’язок між оператором і ефектором), БпЛА можна запрограмувати так, щоб він розпізнавав певний тип цілі (наприклад, бронетехніку) на основі зображення з камери чи характерного реву двигуна, а потім автоматично атакував цю ціль. Наприкінці 2023 року Росія продемонструвала таку можливість завдяки крилатій боєприпасній «Lancet-3», в яку вбудували візійний алгоритм, щоб вона могла «запам’ятовувати» зображення цілі і наводитися на неї, навіть якщо ціль рухається. Це дозволило Lancet-ам переходити в режим автономного кінцевого наведення у випадку втрати або заглушення керуючого каналу і вирішило проблему БпЛА, які не доходили до цілей через збурення сигналу. У цій сфері росіяни демонструють велику ініціативу. Згаданий раніше російський Tyuvik, серійне виробництво якого розпочалося в середині 2025 року, є одним із прикладів розвитку такого класу систем, призначених для лінії фронту. Україна, у відповідь на інтенсивні заглушення з боку Росії, взялася за розробку подібної технології типу «вистрілив – і забув». З початку 2024 року саме українці почали наслідувати росіян у цьому плані, і відповіддю на російський Lancet-3 стала Bulava, оснащена аналогічним рішенням. Україна, у свою чергу, запровадила низку малих FPV-дронів із модульними комплектами ШІ. Українські інноватори з лінії фронту перетворили загальнодоступні FPV у багатофункціональну зброю з вбудованим програмним забезпеченням для завдань, таких як візуальна навігація та націлювання. Модулі ШІ, розроблені стартапами українського оборонно-технологічного сектору, проектуються з напівавтономними можливостями: наведення на останньому метрі або оминання перешкод. У результаті виникла високо гнучка флотилія БпЛА, яку солдати можуть швидко адаптувати й розгортати, і яка має певний ступінь «інтелектуальної» функціональності, що допомагає операторам контролювати їх. Українські солдати повідомляли, що навчання з експлуатації БпЛА з цими автономними функціями можна провести всього за 30 хвилин (до одного дня), що свідчить про дружній до користувача характер цих покращень ШІ і потенційно підвищує швидкість їх впровадження в підрозділах. Це веде до змін. Окремі солдати вже не залежать виключно від того, що бачать неозброєним оком або через бінокль, а мають доступ до «бачення за горизонтом». У цьому не було б нічого надзвичайного (супутникова розвідка була відома ще в XX столітті) – революція ж полягає у тому, що таку здатність перенесли на тактичний рівень, безпосередньо до солдата в полі. Малі підрозділи можуть отримувати на планшет оповіщення з інформацією про позицію ворога, який стоїть за рогом, ще до того, як вони побачать його власними очима. Етап орієнтації – тобто розуміння ситуації – також прискорюється, коли дані, згенеровані ШІ, консолідуються у прості й легкі для користувача повідомлення. Українська система Delta надсилає інформацію (наприклад, що в певному секторі виявлено ворожий танк) до солдатів і операторів БпЛА в околицях протягом 12 секунд. Це дає солдатам на лінії фронту безпрецедентну ситуативну обізнаність і скорочує їхній час реагування до меж, визначених лише їхніми фізичними обмеженнями. Це призводить до фундаментальної зміни в адаптації структури C2 – від централізації до децентралізації – також змушуючи російську організаційну культуру частково адаптуватися. Системи, засновані на традиційній ієрархічній і централізованій контролі, вимагають довгих ланцюгів передачі інформації, однак якщо застосовувати такий модель командування до інструментів, що прискорюють цикл OODA, ефект буде обмежений і не дозволить максимально використати ці здатності. Отже, потрібно адаптувати структуру моделі командування до моделі, що базується на швидкості, інтероперабельності та автоматизації, в якій ключові рішення й реакції передаються на тактичний рівень – безпосередньо солдату чи оператору. Це призводить до ситуації, коли реакція, тобто дія, відбувається локально, миттєво і точно, а не централізовано і з затримкою. До того ж розвиток БпЛА з автономним наведенням зменшує потребу в нагляді згори і перекладає відповідальність Забитий простір. Революція у військових справах в Україні за ефективність дій на підрозділи в полі. Прийняття централізованої моделі деградує ці здатності, бо в такій моделі немає шансів утримати темп дій і все вимагає тривалішої синхронізації; інформаційні канали перетворюються на вузькі горла. Російські спроби імітувати українські системи в рамках традиційно жорсткої військової структури показують, що відсутність організаційної гнучкості ускладнює ефективне впровадження сучасних рішень. Прискорення петлі OODA завдяки використанню такого роду ІТ-систем може також нести ризик – хмара виконує функцію своєрідних нейронів, якими передаються дані. Підключення до такої системи означає де-факто входження в розум противника. Дії такого роду вже здійснювалися в перший рік війни. Прикладом є активність російської хакерської групи Gamaredon, пов’язаної з ФСБ. Через стратегічне значення цієї системи такі дії були, є і будуть продовжуватися. |
