Упродовж останнього року всі живуть в очікуванні швидкої смерті Володимира Путіна. У різних ЗМІ постійно циркулює інформація про можливе онкологічне захворювання диктатора. Як доказ цієї точки зору, наводяться різні аргументи, у тому числі постійний медичний супровід Володимира Путіна у всіх його поїздках, а також кадри, під час яких Путін демонструє дивну міміку та жестикуляцію. Насправді є спроба видати бажане за дійсне.
Як будь-яка літня людина, Володимир Путін, очевидно, хворіє на різні захворювання, при цьому насправді нічого не говорить про те, що в нього онкологія, а тим більше про те, що він скоро помре. Якщо абстрагуватися від пропаганди свідомої чи несвідомої, яка є частиною будь-якої війни, то необхідно вибудовувати стратегії подальшого розвитку нашої країни з урахуванням різних сценаріїв. Перефразовуючи Карла фон Клаузевиця, «пропаганда – це продовження війни іншими засобами». На прикладі архівних матеріалів, що їх нині розслідують спеціальні органи США, ми бачимо, що завжди моделюються найрізноманітніші сценарії. Це допомагає перевірити кожну модель на стійкість і прийняти зважене рішення.
На сьогоднішній день у нас немає фактів, які б свідчили про те, що диктатор помре або втратить владу в найближчій перспективі. Більше того, повернення України до кордонів 1991 року та вигнання окупантів з Криму не є стовідсотковою гарантією того, що Володимир Путін зійде з історичної сцени і опиниться в кошику для сміття. Велика помилка – порівнювати початок ХХ століття з початком ХХІ століття в Росії, говорячи про те, що програна війна, як і сто років тому, може послужити революції. Війна – це завжди контекст реалізації давно назрілих змін.
Сто років тому, за влучним висловом мешканця мавзолею на Червоній площі, «Росія була вагітна революцією». Накопичилася критична маса суперечностей соціально-економічного характеру, коли вже низи далі жити так не могли, а верхи правити інакше не хотіли. Була цілком зрозуміла, хай і утопічна, соціалістична ідея. Вона була точкою опори, реальною альтернативою, так само як і в 1980-і роки реальною альтернативою соціалізму, що стрімко деградував, став капіталізм.
У такій ситуації революція та зміна державного ладу лежать на поверхні й очікують на свій час. Але в Росії, незважаючи на те що Путін знищив усі демократичні інститути, немає реальної альтернативи існуючій соціально-економічній моделі розвитку. Всупереч поширеній думці в державі-агресорі досі діє негласна угода: «Ви не лізете в політику, а ми не ліземо до вас». Це означає, що люди, як і раніше, готові бути абсолютно аполітичними. Реформатори в Росії програли 1990-і роки. Свого часу Олександр Солженіцин в одній зі своїх останніх праць, а саме «Червоне колесо», писав, що Росія внаслідок більшовицької революції програла ХХ століття. Так само можна сказати про 1990-і роки. На хвилі переходу від комунізму до капіталізму можна було збудувати прозорі демократичні інститути. Замість цього було збудовано несучасну державу, яка тепер становить загрозу для всього світу і вчиняє злочин за злочином під час повномасштабної агресії проти України.
Політичні реформи завжди добре проводити одночасно з економічними. Кажуть, що за перші місяці після інсульту людина може повернути собі максимум когнітивних та фізичних функцій. Якщо цього не відбувається, то потім дуже складно досягти видимого результату. Таке саме спостерігається під час переходу від соціалізму до капіталізму. Перші роки – це вікно можливостей, яке швидко закривається.
Отже, можна дійти висновку, що сподівання на об'єктивні обставини обвалення російської тоталітарної системи може не виправдатися, а Володимир Путін, навіть зазнавши поразки, залишиться при владі. Це означає, що Україні необхідно думати, як посилити свій вплив на Росію після цієї війни. Закрити не вийде. Досвід США, Франції та Великої Британії це яскраво показує. Їхнє потурання призвело до падіння Веймарської республіки, після чого владу захопили націонал-соціалісти й особисто Гітлер. Якщо ми не хочемо, щоб замість старіючого Путіна-Гінденбурга з'явився молодий націонал-соціаліст і злочинець Стрілков-Гітлер, необхідно все робити для того, щоб впливати на російську політику, у тому числі шляхом допомоги у формуванні проукраїнської політичної сили, яка проводитиме проукраїнську політику в новій Держдумі та працюватиме з частиною російської еліти, яка за допомогою України захоче зняти із себе санкції на Заході.
Нам мало перемогти і повернути всі свої території аж до кордонів 1991 року, включаючи Крим. Ми маємо забезпечити довготривалий вплив на наших ворогів. |
