Свобода і солідарність замість ієрархії та конкуренції

Проект програмної заяви широкої партії нових лівих України

Ми живемо в один з найдраматичніших часів в історії нашої країни. На превеликий жаль, проблеми, які виводили жителів України на масові протести протягом років незалежності — бідність, кричуща нерівність, соціальна несправедливість, безправ’я, поліцейське насильство — так і не були подолані. Жителі різних регіонів країни продемонстрували, що вони здатні до самоорганізації на вулицях, але так і не змогли взяти у свої руки власну долю, залишаючи її на поталу корумпованим політикам, що виконують волю фінансово-промислових груп. Обличчя при владі змінилися, але система олігархічного капіталізму в основі своїй лишається незмінною.

Ми впевнені — в основі соціально-економічних проблем, які сьогодні продовжують вбивати українське суспільство, лежить відсторонення трудящих від усіх важелів економічної і політичної влади в результаті ринкових реформ. Позбавлення права на достойну працю і гідну зарплату, на якісну медицину та освіту, на захист від свавілля держави й роботодавців — все це ланки одного ланцюга, спрямованого на зміцнення великої буржуазії.

Правлячий клас протягом усіх цих років займався руйнуванням солідарності, протиставленням різних груп трудящих і регіонів за ознаками мови, національності, релігії, культурної ідентичності. Частина пограбованих, роз’єднаних і принижених трудящих стає легкою здобиччю ультраправих та ксенофобських організацій та ідей («проукраїнських» чи «проросійських»). Вказуючи на уявних винуватців народних бід, ці сили ретельно приховують справжню загрозу для суспільства — всевладдя великого капіталу. У результаті безвідповідальної та авантюристичної політики вітчизняних капіталістів та зарубіжних імперіалістів багатьом українцям довелось на власному досвіді познайомитись з жахіттям війни.

Україну як унікальну цілісну соціокультурну та політико-адміністративну величину може зберегти тільки реалізація соціалістичного вектору розвитку суспільства — перехід до раціональної системи господарювання, що ставить економіку, науку і технології на службу переважній більшості суспільства; що робить кожного повноправним суб’єктом політики; що звільняє людську особистість від кайданів експлуатації, невігластва і злиднів. Це загальний висновок усіх соціальних активістів і лівих організацій і рухів, які підтримали ідею створення нового політичного суб’єкта, хоча багато з нас мають власні погляди на те, що вважати соціалізмом.

Разом з тим, соціалізм для всіх нас — це не минуле, а майбутнє. Лівий рух повинен позбутися важкої спадщини сталінізму. Справжній соціалізм невіддільний від свободи та демократії. Соціалізм ХХІ століття має стати суспільством робітничого самоврядування, у якому найвищими цінностями є людська гідність, творча ініціатива і розвиток кожної особистості.

Потреби такого вільного розвитку людини вимагають її доступу до освіти, медичного обслуговування, соціального захисту, досягнень культури та науки. Безкоштовні загальна середня освіта і медицина були великими завоюваннями робітничого класу в ХХ столітті, але саме їх існування поставлене під загрозу в умовах олігархічного капіталізму, який намагається перевести їх на «ринкові рейки» і зробити доступними лише для вузького прошарку заможних. Однак самого лише повернення соціальних завоювань недостатньо; соціалістичним шляхом неможливо просуватися, не розвинувши ці завоювання далі — через оволодіння народом навичками прямої демократії в управлінні власністю, територіальною одиницею і державою.

На перешкоді реалізації цього вектора соціальним перетворенням стоїть нинішня система соціальних, економічних та політичних відносин. Ліквідація її — наше спільне завдання.

Слід розуміти, що відсторонення від влади правлячої верхівки (класу великої, олігархічної буржуазії і державно-бюрократичних груп, зрощених з бізнесом і криміналітетом) не може бути досягнуто в результаті простого виборчого процесу. Поняття «влада» нерозривно пов’язане з відносинами власності, які й треба змінювати в першу чергу.

Таку революційну трансформацію суспільства може принести лише боротьба робітників та всіх трудящих за свої класові інтереси. Вона може набувати найрізноманітніших організаційних форм — наприклад, профспілок, соціальних рухів чи боротьби за інтелектуально-культурну гегемонію прогресивних ідей. Розвиток пов’язаних з ними напрямків діяльності є нагальною потребою для української лівиці. Але дедалі більшою стає і потреба і в новому політичному суб’єкті, який об’єднає соціальних активістів, ліві організації і рухи в магістральній боротьбі за соціалістичну альтернативу суспільного розвитку.

Йдеться про широку ліву політичну організацію з дієвою внутрішньопартійною демократією, прозору в організаційно-фінансовому та адміністративному плані, чия політика повністю визначається рядовим активом.

Виклики і тривожні тенденції, перед якими постала наша країна, стоять і перед усією людською цивілізацією загалом. Адже Україна належить до числа країн периферії капіталістичної світ-системи, у яких особливо різко проявляються такі «принади» капіталізму, як економічні й екологічні кризи, війни, безробіття та мракобісся. Ми можемо стверджувати, що капіталістична система, заснована на приватній власності на засоби виробництва і найманій праці, стала перешкодою на шляху прогресивного розвитку людства. Експлуатація людей праці є основою багатства класу капіталістів та бідності трудящих класів у глобальному масштабі. Подальше існування подібної системи загрожує людству. Тому нашою стратегічною метою є подолання капіталізму і досягнення в усьому світі вільного і рівноправного безкласового суспільства, у якому подолані всі види гноблення і відчуження, а свобода і солідарність прийшли на зміну ієрархії та конкуренції.