Політична система КНР є сумішшю між традиціоналізмом, конфуціанством, комунізмом і капіталізмом. Завдяки своїй тисячолітній історії Китай схильний до проведення дуже консервативної внутрішньої та зовнішньої політики. Китай не має проблем із самоідентифікацією. Незважаючи на те що в його історії були злети і падіння, Китай був, є і буде. Така філософія дає можливість грати в довгу. Хоч у КНР і склалася тоталітарна система, проте державні інституції настільки впевнено себе відчувають, що їм не потрібна війна для вирішення внутрішньополітичних проблем зовнішньополітичними засобами.
Цим Китай відрізняється від держави-агресора Росії, яка є штучним утворенням і відчуває всю свою фальшивість. Росія може грати лише в коротку. Вона ніколи не знає, що на неї чекає завтра на наступному історичному повороті. Наратив існування Росії будується на образі й гордині, тоді як у Китаї він гідний. Зовнішня політика – це мастило для скріп, у яких давно сковане російське суспільство. Православ'я, самодержавство, народність – ця тріада графа С. С. Уварова є хребтом російської політичної системи. Агресивна антизахідна політика служить корсетом, який не дозволяє цьому хребту хруснути і розколотися на шматочки. Якщо проаналізувати виступи російських пропагандистів, то можна побачити, що майже в кожному з них звучить загроза розпаду Росії під тиском жахливого Заходу. І це невипадково. Це своєрідна рефлексія на наратив свідомості російського суспільства, яке гостро відчуває, що, перефразовуючи Омара Хайяма, Росія – тимчасовий гість у цьому світі. Неможливо уявити собі подібну риторику на державному телебаченні в Китаї. Китайці впевнені, що вони самі є господарями життя своєї країни. Саме тому Китай може дозволити собі велику геополітику, що не обтяжена національними забобонами і громадськими страхами.
Це відхилення від генеральної теми статті показує, наскільки для керівництва Китаю стало несподіваним навіть не саме висловлювання свого посла, а ті наслідки, до яких воно призвело. Фактично воно поставило під загрозу багатополярність Китаю, можливість грати на багатьох геополітичних фронтах. Саме тому розмова з Президентом України Володимиром Зеленським стала чудовою можливістю змінити інформаційний порядок денний навколо себе, продемонструвавши повагу до територіальної цілісності пострадянських країн.
Крім того, подібним дзвінком Китай фактично відмежувався від Росії. Між лідерами України та КНР було досягнуто домовленості відносно невикористання ядерної зброї, що автоматично унеможливлює для диктатора Путіна використання ядерної зброї проти України. Крім того, сторони досягли домовленості про те, що Китай направить свого спеціального представника для мирного врегулювання конфлікту. Цією людиною став Лі Хуей, який працював у посольстві Китаю в Радянському Союзі в 1980-х роках. Наприкінці 1990-х він став послом у Казахстані, а потім у Росії – з 2009-го по 2019 рік. Він вільно розмовляє російською мовою і добре розуміється на специфіці регіону. Призначення такого дипломата спеціальним представником – це добрий знак того, що Китай не збирається постачати зброю Росії, а тому й не завадить успішному контрнаступу України, на яке всі з нетерпінням чекають. Дуже важливо, що в розмові зі Сі Цзіньпіном наш Президент ще раз підкреслив, що Україна не ставитиме під сумнів свій суверенітет і територіальну цілісність. Отже, Китай, направляючи свого спеціального представника, де-факто погоджується з цим базовим принципом української дипломатії.
І останнє. Тепер багато аналітиків сумніваються в щирості Піднебесної, посилаються на доповідь, опубліковану якийсь час тому на сайті МЗС Китаю під яскравою назвою – «Американська гегемонія та її небезпечні наслідки для світу». Зокрема, у цій доповіді Україна розглядається як зона зовнішньополітичного впливу агресора Росії. Але при цьому забувають, що Китай, на відміну від Росії, де піар в якийсь момент вилився в криваву агресивну війну із сотнями тисяч життів, чітко відрізняє зовнішньополітичний піар від реальної зовнішньої політики. |
