Не минуло й тижня, як учора НАБУ та САП повідомили Ігоря Коломойського та п'ятьох членів групи, що він її організував, про підозру в заволодінні коштами Приватбанку на суму понад 9, 2 млрд гривень. За даними слідства, Коломойський, ще будучи головою Дніпропетровської державної адміністрації, розробив план із заволодіння коштами Приватбанку для подальшого фінансування підконтрольної офшорної компанії та збільшення власної частки у статутному капіталі банку. Для цього банк зобов'язали вивести понад 9, 2 млрд гривень на підставі нібито зворотного викупу власних облігацій за завищеною вартістю.
Таким чином, Ігор Коломойський знову став героєм українських та світових ЗМІ. Версії того, що відбувається, різняться. Найпопулярніша полягає в тому, що, пред'явивши Коломойському підозру 2 вересня, СБУ та офіс Генерального прокурора зіграли на випередження, оскільки вже знали, що НАБУ та САП готуються прийти до Коломойського, та треба було поспішати. Зрештою, СБУ та Офіс Президента – це вертикаль Президента, а отже, дії СБУ та САП є спробою Офісу Президента захистити Коломойського від НАБУ. Друга версія говорить про те, що Офіс Президента вирішив показово кинути олігарха на вівтар відносин з американцями, продемонструвавши, що в Україні триває реальна боротьба з корупцією, принагідно вирішивши питання націоналізації популярного телеканалу 1+1. На думку експертів, Банковій вигідно розміняти Коломойського на подальшу підтримку США української влади та визнання її легітимності у відсутності виборів. Третя версія говорить про те, що арешт Коломойського – це піар-акція напередодні візиту державного секретаря США Ентоні Блінкена до Києва та майбутнього візиту Володимира Зеленського до США. Так чи інакше, як завжди, версій, можливо, багато. І всі вони хоч би частково мають право на життя.
Головне питання, на мій погляд, у такому: чому Ігор Коломойський? Це не єдиний український олігарх. В Україні є ще Віктор Пінчук, Сергій Тарута, Ренат Ахметов та багато інших. Причому на багатьох немає де клейма ставити.
Головна перевага Ігоря Коломойського якраз і є його головною проблемою. Він надто ексцентричний і хоче, щоб його вважали деміургом влади, творцем королів. Він надто любить піар, а великі гроші, як і велика влада, люблять тишу. Цим він нагадує олігарха-втікача Бориса Березовського, який в якийсь момент вирішив, що спіймав Бога за бороду і може публічно керувати президентом Росії. Це його занапастило і призвело до вимушеної еміграції. Із середини 2019 року Коломойський давав інтерв'ю, де постійно наголошував, що Володимир Зеленський – його політичний проєкт і, якби не Коломойський, Володимир Зеленський не став би Президентом. До речі, Ігор Коломойський та Володимир Зеленський були довгі роки бізнес-партнерами просто тому, що Квартал 95 мав величезні контракти від 1+1. Але правитель у пострадянській країні рано чи пізно починає почуватися царем, а цар – це помазаник Божий, над яким більше не може бути нікого. Якогось моменту вчорашній друг і союзник міг набриднути чинному Президентові, і це стало відправною точкою нещасть Ігоря Коломойського.
Цікаво, але Ігор Коломойський завжди діяв собі на шкоду. Він був одним із тих, хто вирішив позбутися режиму Януковича. Канал 1+1 відіграв важливу роль у висвітленні Революції Гідності та зміни влади, при цьому з Петром Порошенком вони швидко стали ворогами, що завершилося націоналізацією Приватбанку. Далі Коломойський хотів прибрати Порошенка і заради цього задіяв той самий 1+1, привівши до влади Володимира Зеленського. У результаті він просто втрачає банк, він втрачає свободу.
Крім цього, Ігор Коломойський пройшов усі типологічні стадії за німецьким пастором Мартіном Німеллером. Нагадаю оригінальний текст цитати: «…спочатку вони прийшли за соціалістами, і я мовчав – бо я не був соціалістом. Потім вони прийшли за членами профспілки, і я мовчав – бо я не був членом профспілки. Потім вони прийшли за євреями, і я мовчав – бо я не був євреєм. Потім вони прийшли за мною і не залишилося нікого, щоб говорити за мене…» Також і Коломойський. Коли прийшли по його багаторічного соратника Геннадія Корбана – він мовчав, коли Андрій Богдан пресував мера Дніпра Бориса Філатова – він мовчав. Коли з ганьбою вигнали міністра культури та багаторічного соратника Олександра Ткаченка, Коломойський знову мовчав. Сьогодні Коломойського нема кому захистити. Ті, кому він платив гроші, мовчать. Відвідувачі знаменитих котлетних вечірок та соратники за «За майбутнє» типу Ігоря Палиці мовчать. Ось результат нашого олігарха.
Цікаво, але ніхто з публічних людей не згадує заслуг Коломойського з оборони Дніпропетровської області, адже там цілком могла бути своя так звана ДНР. І на відміну від Ахметова і Тарути, у Коломойського виявилися яйця та довга воля. Але про це вже всі забули. Так улаштовані люди. |
