За 26 років свого правління Лукашенко зробив те, чим мало хто може похвалитися з президентів держав колишнього СРСР. Він зберіг такі атрибути державності та незалежності країни, як власна промисловість, стабільна економіка та прогресуюче, а не депресивне, сільське господарство. Будучи продуктом «совка» та класичним секретарем парткому він, звичайно, повернув у атрибутику держави совкові символи — але при цьому він заклав фундамент реальної незалежності Білорусі, коли ані ЄС чи США, ані Росія не можуть в достатній мірі впливати на країну ззовні. При цьому всьому Лукашенко не такий вже денаціоналізований президент. Насправді він багато зробив для сприяння розвитку національної автентичної білоруської культури: етнічної музики, національного фольклору та традицій. Щоправда, національній мові при Лукашенко почали надавати значення лише в останні роки.
Вже з десяток років Лукашенко дуже прихильно ставиться до спадщини Великого Князівства Литовського, проводить державні свята на честь цього періоду. Сьогодні він з цікавістю відноситься до ідеї побудови Балто-Чорноморського простору і часто про це згадує. Зрештою у Білорусі можна пропагувати все що завгодно, яку завгодно ідеологію, головне не чіпати та не критикувати при цьому самого Лукашенка. Так, за ці 26 років Лукашенко фактично перетворився у абсолютного монарха Білорусі, а не демократичного президента, зі всіма негативними наслідками цього. Але в ситуації, коли практично всі уряди країн світу через технологію короновірусної пандемії та карантину були поставленні на коліна перед транснаціональним фінансовим лобі і його міжнародними структурами (зокрема ВООЗ), Лукашенко став одним із небагатьох, хто не дозволив зупинити економіку держави. Обравши власний шлях протистояння з вірусом він перетворився для маніпулятивних засобів масової інформації на «диктатора» і «COVID-дисидента» одночасно. З цієї ситуації, коли Лукашенко ще більше став ізгоєм для Заходу, неминуче намагається скористатися Путін, підготувавши цілу групу власних маріонеткових кандидатів у президенти, головним з яких мав стати ексголова «БелГазпромбанку» Віктор Бабаріка. Проте, спецслужбам Білорусі довести причетність цих персонажів до структур Кремля не склало проблеми. Тепер ті з них, хто не у бігах — той за гратами. Остання надія Російської Федерації на реванш в цій ситуації — дружина блогера Тихановського, який також знаходиться під слідством — Світлана Тихановська. У штабі Тихановської працює купа російських політтехнологів, біографія яких також зав’язана на демократичній партії США, Ангелі Меркель та структурах Сороса. Тим часом, Путін на повну запустив механізми «білоруського майдану» та інформаційної провокації під назвою «Саша 3%», мета якої переконати білорусів у низькому рейтингу Лукашенка. Але слід відзначити, що РФ вже не в перше у період білоруських президентських виборів намагається організувати там анти-лукашенківський «майдан». Цього разу все може бути серйозніше — вчасно затримані бойовики ПВК «Вагнер» тому свідчення. Для України в цій ситуації, коли Лукашенка затискають в лещата між заходом і сходом, з’являється унікальна можливість наблизити реалізацію геополітичного проекту Балто-Чорноморського союзу, в якому країни від Балтійського до Чорного морів будуть об’єднані потужним військово-політичним союзом, рівновіддаленим від диктату зі сходу та з заходу. Але для цього Білорусь перш за все має залишитися незалежною державою. Сьогодні це здатен забезпечити лише Лукашенко. І цьому сприятиме ще і те, що до Лукашенка зараз із повагою ставиться президент США Дональд Трамп, а Польща та країни Балтії до такого блоку готові вже давно. В нинішніх умовах останнє слово залишається за Україною. Але для цього наше геополітичне мислення має бути стратегічним, прагматичним та зваженим, і, власне, направленим на інтереси України, а не східних чи західних «партнерів». Правила |
