artville1

Павло Кириленко / 14 мая 2020, 15:46

Від феодалізму соціалістичного до олігархічного – сучасна парадигма розвитку України  


Напередодні розвалу СРСР система пропаганди в комуністичному табору дала збій, пружину перетисли і пішла зворотня реакція, коли все, що так вправно демонізували стало раптом дуже омріяним. Зокрема, так званий «дикий капіталізм» почав масово подобатися суспільству.

Події розгорталися стрімко і багато хто навіть не очікував, що так швидко настане крах комунізму.

У 1991 році народні маси сподівалися на швидке зростання свого матеріального благополуччя, адже Україна була 5 економікою у Європі за своїм промисловим потенціалом і тепер представлялася можливість припинити годувати цілий Радянського Союз, а нарешті зайнятися розбудовою своєї держави і подумати про перспективи для власного народу.

Проте сталося все навпаки, колишня партноменклатура залишилася при владі, червоні директори взялися масово банкрутувати свої підприємства, аби їх приватизувати і закріпити за собою свій майновий феодальний стан.     

Тепер вже ринкову економіку продовжили для нас  будувати старі вихованці марксистсько-ленінської школи, перетворивши її у квазі модель чітко за підручниками своїх комуністичних вождів. Прірва між багатими і бідними, маленькі зарплати і великі ціни на все, саме так нам і розповідали про життя людей при загниваючому капіталізмі. До такого світлого майбутнього нас далі повели комуно-комсомольські нувориші.

Хоча якраз капіталістичну економічну модель ніхто і не збирався будувати.

В цьому контексті маємо чітко визначити той устрій за яким ми жили 30 років тому у Радянському Союзі, і який існує зараз.

І це зробити просто. До розвалу СРСР, нашим устроєм був феодальний соціалізм. А на його уламках був збудований олігархічний феодалізм.

Спочатку народи колишнього радянського табору будучи безправними рабами будували одну найбагатшу держав Світу, потім в уламках цієї держави, комуністичні феодали збудували зручний для себе олігархічний устрій.

Зокрема в Україні з десяток родин олігархів володіють усіма багатствами. Непогано почувають себе чиновники вищихрангів, судді, прокурори, митники, податківці та різного роду високопоставлені силовики, саме цей суспільний стан, за матеріальним положенням має ознаки середнього класу, але таким не є, бо є по суті обслугою олігархії.

Бізнес же в Україні, це те що поза логікою речей, бо попри надмірну кількість податків, їх величину та тиск контролюючих органів, він існує і навіть розвивається. Народ же у своїй більшості просто зводить кінці з кінцями та існує за межею бідності, або просто банально виїжджає за кордон.

В цій системі координат ринок ніколи не відрегулює економіку і не створить умов для чесних правил та конкуренції, як нам люблять розповідати ліберали. Бо в Україні все регулюють і контролюють олігархічні монополії.   

Єдиний вихід із такої складної ситуації, це визначитися чітко з ідеологією економічної моделі, яку ми маємо збудувати на уламках феодального устрою з якого ми так і не змогли вирватися, але процес його краху є неминучим.

І однозначно з політичною елітою, яка зможе цю модель відстояти та закріпити в законодавстві та державному устрої, але це вже трішки інша історія.

Тож якою має бути ця модель?

Її базові принципи та парадигму сформулюємо пізніше, а поки що пропоную висловитися бажаючим)

P.S. Світова пандемія і наш український руйнівний карантин лише наближають занепад олігархічного феодалізму, разом звичайно зі всією економікою, але саме нестерпність умов бідності широких мас людей, до яких привели вже ці умови, має пробудити нову енергію у створенні «Українського Дива» – нашого нового шляху розвитку.

Більше тут https://t.me/kyrylenko_pavlo

 

 

 

 

 

  


Пост размещён сторонним пользователем нашего сайта. Мнение редакции может не совпадать с мнением пользователя



Добродій
Наукова робота і життя дуже різні
   Відповісти    
   Правила

Записи в блогах:




Думська в Viber


Одрекс
Ми використовуємо cookies    Ok    ×