Справа торгово-розважальних центрів, корумпованих одеських чиновників і захоплених військових об’єктів зазнає оцінки і виходить на новий виток розвитку. Щоб осягнути масштаб проблеми, треба відійти від конкретного епізоду захоплення «будівельниками» в балаклавах частини військового аеродрому і трошки зануритись в минуле. 2013 рік – Одеська міська рада схвалює генеральний план розвитку міста. Там ВЖЕ на місці об’єкту Міністерства Оборони України зазначена зона багатоквартирної забудови і парк. Це рішення приймалося ще задовго до війни, а розкрадати військове майно тоді було «доброю традицією». Все б нічого, але вже під час війни, в 2015-ому році, новий склад міської ради затверджує так званий зонінг, де вже детально і свідомо роздерибанено військову власніть, на яку місто не має ні морального, ні юридичного права. За два останніх роки зацікавлені бізнес-структури в співпраці з владою різними важелями розчистили фактично всю необхідну територію: ринок «віджали», депо перенесли, будівлю теплопостачання в жовтні просто захопили тітушки і почали демонтувати. Втім, варто було б очікувати від них більш елегантного підходу до вирішення питання по «Шкільному» аеродрому. Бо ж дійсно, захистити склад опалювальників було направду нікому, на відміну від діючого військового аеродрому. Але те, що сталось далі ми всі вже знаємо: ранок неділі, тітушки спокійно просуваються на 12 метрів вглиб військової території і встановлюють свій паркан. Паралельно невідома бандота принизливо штовхає військовослужбовців, на що ті «жорстко чинили спротив» у стилі кота Леопольда. Як результат ми маємо прикрий епізод, який дискредитує українське військо. Люди побачили як армія, що має їх захищати, ганебно не може захистити сама себе. Це викликало в суспільстві справедливий острах і цілий ряд відкритих питань. Відповіддю на частину цих питань може як раз стати притягнення до відповідальності військових, які допустили цю ситуацію на своїй території. На їхнє виправдання можна навести приклад прикордонника Сергія Колмогорова, якого нещодавно за вбивство при виконанні службового обов’язку засудили на 13 років тюрми, але різниця між цими ситуаціями кардинальна. Сергій відкрив вогонь. Він діяв за наказом, правильно і мужньо, через це на його захист вже мобілізувалося суспільство: підтримати його на суді прийшла колосальна кількість людей, які приходитимуть і надалі, щоби не дозволити системі його покарати за самовіддану службу державі. Військові на одеському аеродромі в схожій ситуації проявили слабкість, непідготовленість і повну неспроможність діяти згідно статуту. Оцінку їхньої злочинної бездіяльності даватимуть в пустих судових залах і, сподіваємось, покарання буде обране справедливе. Однак в підсумку вся Україна може подумки навіть подякувати. По-перше, подякувати військовим з одеського аеродрому: цей прецедент нагадає всім іншим службовцям, що статут має виконуватись жорстко і принципово навіть тоді, коли до лінії фронту, здавалося б, далеко. По-друге, подякувати Богу, що на цей раз це були лише бандити одеського забудовника, а не спецпризначенці з московським акцентом.
|
