Тут порушується важливе запитання, пов'язане із санкційною політикою Заходу як такою. Чи мусять усі російські компанії та їхні власники бути піддані санкціям тільки тому, що вони мають російську природу? Як би нам в Україні не хотілося, на Заході так не вважають. Безумовно, Україна має право накладати санкції на всі російські компанії просто тому, що вона є стороною, яка постраждала від російської агресії, але для Заходу, де цінується право приватної власності, не може бути такого широкого підходу. Захід давно уникнув поняття колективної відповідальності (collective responsibility). Для західної системи права важлива демонстрація (personal conduct), тобто персональна інтенція людини/компанії до скоєння злочину. Демонстрацію цього підходу ми побачили тиждень тому на прикладі Олега Тінькова, який 2011 року створив Тінькофф-банк, перший банк без відділень, який до лютого минулого року був лідером банківського ринку в Росії.
Тіньков, який останні кілька років проживає у Великій Британії, відразу виступив проти російської агресії в Україні, через що змушений був продати свій банк за ганебною ціною компанії «Інтерроса», яка належить олігарху Володимиру Потаніну. У жовтні 2022 року він відмовився від російського громадянства. Це не вберегло Тінькова від західних санкцій. Британський уряд запровадив проти нього санкції, заморозивши всі його активи. Лише на початку липня 2023 року з Тінькова санкції було знято. І тут є важливий момент. Так, Тіньков у своєму Твіттері неодноразово ображав українців і принизливо відзивався про український народ, але його банк, на відміну від структур «Альфи», не мав відношення до російської держави, а сам він, на відміну від Михайла Фрідмана та Петра Авена, не був довіреною особою Володимира Путіна. Таким чином, у юридичному сенсі він не був причетний до розв'язання агресивної війни Росії проти України. Він був олігархом, і його структури не працювали з державою. Ще раз, нам Тіньков може не подобатися, ми можемо вважати йоговиродком, але у Феміди, як відомо, зав'язані очі. Вона об'єктивна.
Протилежна ситуація з Аркадієм Воложем. Яндекс давно співпрацює з російськими спецслужбами, не лише допомагаючи в незаконному стеженні за користувачами, а й беручи участь у російській пропаганді. І не лише в Росії. У Казахстані спалахнув гучний скандал через передачу даних казахських користувачів у ФСБ, що вчинив Яндекс. Більше того, Яндекс свідомо приховує факти російських злочинів в Україні. Наприклад, при пошуку за назвою «Буча» демонструються не сліди кривавих злочинів підданих Путіна, а картинки цього міста до російської окупації.
Нагадаю, Аркадій Волож формально залишався керівником групи компаній Яндекс до грудня 2022 року та повністю поділяє відповідальність за злочини російської держави. Нікому його каяття не потрібні. Його турбує не Україна, а можливість вільно займатися своїм бізнесом. Так само як Романа Абрамовича, Михайла Фрідмана та Петра Авена. Ці самі люди у грудні 2021 року, ще до війни, судилися з англійською письменницею Кетрін Белтон, яка видала книгу «Люди Путіна. Як КДБ повернув собі Росію і почав завойовувати Захід». У ній Белтон називала серед інших осіб прізвища Абрамовича, Фрідмана й Авена як тих, хто виконував конфіденційні доручення Путіна за кордоном. Названі герої намагалися через суд дезавуювати слова Белтон, бажаючи відмежуватися від Путіна, бо розуміли, що зв'язок з ним може стати приводом для санкцій.
Один із небагатьох, кому вдалося уникнути санкцій, став Анатолій Чубайс, який нещодавно отримав громадянство Ізраїлю. На самому початку війни він виїхав з Росії та ні слова не сказав ні на підтримку агресії, ані проти неї. Але в Чубайса, на відміну від Воложа, сильніші контакти на Заході, що тягнуться з того періоду, коли Чубайс був першим віце-прем'єром в уряді Єгора Гайдара та Віктора Черномирдіна. У країнах за ним закріпився статус російського Лешека Бальцеровича, автора ліберальних реформ.
Подібні люди, як Волож, це щури, що біжать з російського корабля, який тоне. І потрібно зробити все, щоб їм не вдалося перефарбуватися й уникнути відповіді. Якщо Волож справді хоче спокутувати свою провину, нехай віддає весь свій добробут на допомогу Україні. І не просто на допомогу біженцям, а на допомогу українським військовим у боротьбі з російськими силовими структурами, яких він, Волож, так ретельно облизував усі ці роки. |
