Учора я вимушено вийшла далеко за межі своєї інформаційної бульбашки однодумців і провела день, спілкуючись з одеситами на вулицях про санкції, введені РНБО проти Петра Порошенка. Це був цікавий досвід, завдяки якому змогла побачити настрої різних людей. Наша команда в рамках збору підписів під петицією щодо скасування санкцій поспілкувалася більш ніж з сотнею мешканців міста. Їхні реакції умовно можна поділити на три групи. Перша і найбільша – «моя хата скраю». Цих людей питання санкцій, як і інші політичні питання, просто не цікавить. Вони не хочуть у це заглиблюватися, розбиратися і віддають перевагу тотальному дистанціюванню. 🗣 «Мене політика не цікавить». 🗣 «Я не слідкую за новинами, мене це не обходить». Друга – ті, хто підтримує санкції. Вони не надто переймаються правовими аспектами, політичними наслідками й вважають, що такі дії влади точно виправдані. 🗣 «Правильно зробили! Давно треба було! » 🗣 «Значить, є за що! » Третя група – противники санкцій. І тут цікаво: більшість із них не є прихильниками Порошенка чи будь-якої іншої політичної сили. Логіка цих людей проста – зараз не час для внутрішнього протистояння, бо головна мета нашої країни – вижити у війні. 🗣 «Під час війни цього робити не можна». 🗣 «Треба думати про війну, а не про внутрішню політичну боротьбу». 🗣 «У нас зараз спільний ворог – в Кремлі». Я вважаю, що владі варто почути цих людей і дослухатися. Президент Зеленський та його оточення має визначитися: якщо вони хочуть зберегти державу, то мають припинити внутрішню боротьбу й політичні переслідування. Сьогодні потрібно не розколювати країну, а об’єднувати, бо, як писалося в спущених згори у місцеві ради зверненнях на підтримку Президента: «війна не закінчилася, і ворог не зник». Мудрі слова, нехай би не різнилися зі справами. |
