Для того, щоб у московських ханів ніколи більше не виникало бажання «звільняти» в Україні псевдо «русский мир», потрібно від цього світу в першу чергу звільнитися нам самим. Але давайте спочатку розставимо акценти, те що зветься «русским миром» таким за природою навіть бути не може, бо Русь до нього не має жодного відношення. «Русский мир» – це все що є на пострадянському просторі денаціоналізованого, декласованого та декультурізованого, по суті дикий ординський степ в його прямому розумінні. А тепер розберемо детально, що з себе уявляє та на чому базується нинішній путінський «русский мир». По-перше, це міф про спільність так званих слов’янських народів. Насправді ж ніякої окремої спільності від інших європейських народів у слов’ян не має та ніколи не було, окрім тільки – мовної. Спільність же етнічна, ментальна та культурна в нас одна на всю Європу – індо-європейська або за більш ранньою історичною термінологією індо-арійська. Вона включає у себе кельтські народи, англо-саксонські та германські. Єдина етнічна та ментально-культурна спільність на європейському геополітичному просторі, яка могла б виокремитися від всіх інших європейців – це романська група народів. Та ці народи не бажають цього робити, бо не знаходиться під впливом монгольсько-ординської столиці, такої як Москва. Орді ж протягом багатьох сотень років потрібно було посіяти ворожнечу між європейськими народами й в нагоді у цьому їй став міф про слов’янський світ. Та це не єдиний міф, який сприяв цивілізаційному розколу Європи, є другий набагато сильніший й небезпечніший – це православ’я. Так, саме азійський, східний обряд став для українців тим ярмом – яке допомагає московській орді тримати Україну-Русь у сфері свого геополітичного впливу. Чому ж східний обряд, який пізніше став називатися православ’ям є нам чужорідним, а європейський – рідним? Почнемо з того, що все що було на Русі християнським до офіційного Хрещення 988 року, відносилося до європейського обряду, тобто походило із Риму, а не Константинополя. Східний обряд, православ’я, як 1000 років тому, так і зараз характеризувався зовнішньою показовістю, пишністю, золотоубранством, а в його носіях підступністю та відсутністю аристократизму. Західний обряд завжди був аскетичним, притягував до себе сильних, вольових та шляхетних. Архітектура Західного та Східного обрядів теж мала кардинальну різницю, яка насправді є відбитком генотипу народів, що її творив. І тут важливо розуміти, хоч Русь і була хрещена Володимиром за Східним обрядом, та зроблено було це з політичних міркувань тимчасової доцільності. При цьому, як сам Володимир, так і його нащадки, зокрема Ярослав Мудрий, чинили шалений спротив культурницьким впливам з Візантії, що дуже не подобалося її імператорам та духовенству. Це не історичний трактат, тому нагадаю лише, що свою величезну роль у монгольській навалі на Русь відіграли правлячі еліти Константинополя, які Орду до цього максимально заохочували. Не дарма саме московська Орда перейняла весь зовнішній вигляд візантійського православ’я у його чистому вигляді. Що ж стосується русичів-українців, то в нас східний обряд ніколи не доводився до сакралізації. Достатньо уважно придивитися до наших храмів до московського панування або пізнішої козацької доби, як ми побачимо там присутній більше європейський стиль з елементами готики та бароко, а ніж московський архітектурно цибулиновий винахід. Так само й у внутрішньому, духовному плані русичі-українці ніколи не були схожими на православних Візантії та Московії. Та ж зовнішня схожість, яку часом можна спостерігати зараз між православ’ям України та Москви є лише наслідком окупації. Отже, хоч традиційно Україна вважається православною країною, та по суті ми того чужорідного східного впливу давно позбулися, лишилося лише припинити у своїй свідомості відносити себе до його світу. І зрештою останній, третій міф так званого «русского мира» – це інтернаціональний комунобільшовизм. Він звичайно давно вже вмер, тому московська Орда його постійно підживлює пам’яттю про псевдо «велику-вітчизняну війну» під умовною назвою «деды воевали». Розвінчати цей міф не представляє великої складності. Українці, які на той час не мали власної суверенної держави були розкидані по різних фронтах війни та служили у складі двох протилежних імперій, які з’ясовували між собою стосунки на нашій території. Відповідно ми маємо поважати та вшановувати кожного українця в яких би формуваннях він не проявляв воїнську доблесть. Що стосується росіян, то й для них ця війна не була «великою вітчизняною», бо насправді багато хто з них її сприймав, як продовження громадянської війни, яка почалася у 1917 році. Мільйони росіян просто намагалися помститися за більшовицький терор у складі військових формувань III Рейху. Ось зрештою і все, що потрібно чітко усвідомити нам, аби у Путіна та йому подібних не існувало ілюзій, що між нашими державами може бути щось спільне. На останок варто звернути увагу, в Україні помилково вважається, що головним стержнем «русского мира» є російська мова, але насправді мова тут займає остання місце. Бо якщо навіть повністю викорінити в Україні російську мову, у московській Орді одразу згадають про спільність слов’янських мов та народів. Тому починати треба з тих трьох базових ознак, які визначені вище та міфологізовані Ордою, а відповідно заважають нам повернутися до своїх коренів – спільного Європейського геополітичного простору. |
