стикон1пк

Владислав Гриценюк / 23 апреля 2023, 20:13

Як перемогти в мирі після перемоги у війні?


Напередодні контрнаступу ЗСУ ми всі занурені в інформаційний простір спекуляцій навколо майбутнього характеру дій наших Збройних Сил. Дуже часто такі розмови мають абсолютно безпредметний характер. Більше того, вони заважають нашим військовим виконувати свою роботу. Самі того не усвідомлюючи, ми швидко розносимо неперевірену інформацію, яка є частиною інформаційно-психологічного впливу ворога або з'явилася передчасно. Зокрема, вчора в українських інтернет-виданнях стала циркулювати інформація про пересування наших військових у Херсонській області, на яку практично одразу відреагувала Наталія Гуменюк, керівниця Об'єднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня України, закликавши всіх дотримуватися »інформаційної тиші», оскільки від цього безпосередньо залежать життя військових. Необхідно виконувати рекомендації військових, перестати ставитися до того, що відбувається, як до захоплюючого серіалу та пам'ятати, що військових з передової дуже чекають їхні родини. Отже, вони мусять після перемоги України повернутися додому.

Наразі зосередимося на темі, яка для України буде актуальна найближчими роками. Ми всі віримо в перемогу України на полі бою. Однак, як правильно зауважив український філософ Валерій Пекар, "можна виграти війну, але програти світ», якщо наша країна продовжить рухатися за інерційним сценарієм за принципом »головне – не розплескати». Подібний сценарій завжди настає, якщо суб'єкти нічого не роблять, щоб перейти на інші, кращі, менш ймовірні сценарії, що вимагають активного втручання.


Міркування на цю тему не популярні, бо вони потребують розумової діяльності та тверезого розуму. На жаль, більша частина українського суспільства розділилася на тих, хто активно допомагає українським Збройним Силам, і тих, хто, сидячи на дивані перед телевізором, висловлює свою причетність до того, що відбувається, у формі солідаризації з домінуючим дискурсом. У чому полягає цей дискурс? У тому, що наша перемога над російською агресією сама по собі вирішить дуже багато проблем, які існували і до війни. Вже наступного дня після перемоги ми прокинемося в успішній, процвітаючій країні, яку з розкритими обіймами приймуть до НАТО та Європейського Союзу. Це і є той самий інерційний сценарій, за якого ми сприймаємо себе помазаними долею і рухаємось у напрямку руху річки за принципом »допливемо туди, куди треба».

 

Це дуже небезпечний сценарій, бо ми втрачаємо важелі управління власною долею та сприймаємо перемогу як кінець історії.

 

Американський учений Френсіс Фукуяма висунув концепцію »про кінець історії» наприкінці 1980-х – початку 1990-х років у формі аварії соціалістичного табору та урочистості капіталізму. Напевно, за минулі тридцять років він устиг переконатися в тому, наскільки виявився неправим і наскільки збільшилася загальна кількість конфліктів та принципових суперечностей у світі. Але Френсіс Фукуяма – це вчений, а не політик, він не несе відповідальності за слова. А от західні політики несуть відповідальність за те, що розслабилися за тридцять років і повірили в те, що всі стайні вже розчищені. Подібна легковажність призвела до скорочення можливостей НАТО в Європі, про що нещодавно заявив міністр оборони ФРН Борис Пісторіус. Цей приклад свідчить про небезпеку інерційних сценаріїв, бо процес пускається на самоплив, особливо коли від його результату залежать життя мільйонів і доля цілої країни.

 

Вже тепер уважний спостерігач може простежити негативні тенденції. Багато українців, які виїхали за межі країни на початку російської агресії, планують і надалі залишатися на території Європейського Союзу і після завершення війни.

 

На це деякі експерти, звичайно, можуть заперечити, що з іншими східноєвропейськими державами відбувалося і без війни те саме. Наприклад, багато поляків і чехів поїхали до Німеччини, Франції, особливо до Великої Британії. Але чомусь ці самі експерти забувають, що місце поляків, чехів швидко замінили представники республік колишнього СРСР, тому це суттєво не позначилося ні на демографії, ані на економіці.

 

Військова агресія Росії, безумовно, дуже важливий чинник. І навіть після перемоги України потенційні сценарії реваншу можуть різко збільшити ризики для українського бізнесу. Але є країни, які десятиліттями живуть у подібній ситуації і при цьому служать точкою складання інноваційних проєктів та притягнення інвестицій. Наприклад, Ізраїль.

 

Необхідно пам'ятати, що будь-яка підприємлива людина завжди працює із системою ризиків. Якщо ризики істотно перевищують можливі перспективи, вона буде готова мігрувати в інші юрисдикції: релокує свою компанію і перевезе свою родину. І навіть високі податки і технологічна відсталість деяких західноєвропейських країн порівняно з Україною не стануть підставою для відкладення цього рішення.

 

Якщо ж ми все ж таки готові виявити мудрість і далекоглядність, необхідно усвідомити, що після перемоги України та повернення всіх окупованих територій має бути дуже складна робота з реформування і перевантаження всієї політико-правової та соціально-економічної матриці держави. Питання в тому, як підбирати таких людей і які мають бути контури можливої люстрації. Спроби провести люстрацію неодноразово робилися в нашій державі. Перший раз 1991 року, потім 2004-го та 2014-го, коли були законом люстровані ті, хто мав відношення до режиму російського манкурта Віктора Януковича. Щоразу цей процес закінчувався нічим. Але тепер після всіх страшних утрат, яких зазнала Україна внаслідок агресії російських окупантів, це питання постає по-справжньому гостро.

 

Не можна проводити приємну політику у всіх відносинах і збирати людей за анкетними даними. Будь-яка людина має своє минуле. Наприклад, канцлер ФРН Ангела Меркель була членом районного комітету і секретарем з агітації Союзу вільної німецької молоді, аналога радянського комсомолу, але це їй не завадило після обвалення Берлінської стіни стати успішним німецьким політиком і канцлером-довгожителем. Батько німецького економічного дива Лешек Бальцерович, реформи якого привели Польщу до Європейського Союзу, з 1978-го по 1980 рік працював в Інституті фундаментальних проблем марксизму-ленінізму у Варшаві. Як то кажуть: "Не згрішив, так і не покаєшся, а не покаєшся – не врятуєшся», або, як писав МиколаНекрасов, "раптом у розбійника лютого совість Господь пробудив».Обидва приклади об'єднує те, що ці політики будували кар'єру в певних обставинах, але обидва вони працювали на інтереси своїх країн. І коли з'явилася можливість звільнитися від радянського ярма, кожен із них став успішним політиком, який привів до успіху свою країну. Таким чином, ключовими критеріями є професіоналізм і лояльність своїй країні.

 

Отже, всі проросійські колаборанти, всі ті, хто роками кликав російських окупантів, усі ті, хто створював ідеологічний ґрунт під російську агресію, всі ті, хто їздив на уклін до диктатора Путіна, – всі ці люди мають назавжди бути виключені з політичного процесу. Кожен подібний випадок має стати предметом пильного розслідування СБУ. Ці люди назавжди мають утратити право на політичне представництво.

 


Пост размещён сторонним пользователем нашего сайта. Мнение редакции может не совпадать с мнением пользователя



   Правила

Записи в блогах:




Думська в Viber


Одрекс
Ми використовуємо cookies    Ok    ×