Як в Одесі пам’ятник Катерині II встановлювали

Тут на днях в Одесі згадали за пам’ятник Катерині II, тож як представник партії, яка опинилася на вістрі подій пов’язаних з його встановленням маю дещо сказати. До подачі інформації у стилі мемуарів, особливо ніколи не вдавався, але зараз це буде доречно.

Про наміри Едуарда Гурвіца замінити пам’ятник потьомкінцям на монумент Катерині II, було відомо ще з дев’яностих. Але тоді ці процеси зупинив Леонід Данилович Кучма. Коли ж в країні запанувала «ющенківська демократія» старожили проукраїнського руху в Одесі вважали стратегічно важливим не допустити переміщення потьомкінців у інше місце. Символічно, що цими старожилами були у першу чергу представники козацтва, яке найбільше і постраждало від дій російської імператриці у XVIII столітті.

Одразу коли стало відомо про рішення мерії Одеси демонтувати пам’ятник потьомкінцям із подальшим встановленням там Катерини II, місцеві козацькі організації заблокували площу де він знаходився.

Протягом певного часу на початку літа 2007 року козаки цілодобово охороняли пам’ятник. В ніч 25 червня, площа була оточена внутрішніми військами та «Беркутом», на самих козаків, які чергували під пам’ятником напала велика група невстановлених осіб.

Пригадую свою розмову із одним яскравим представником козацького спротиву, напередодні цього, у якій він казав, що козаки не допустять демонтажу пам’ятника. На моє питання, що вони зроблять, якщо таки пам’ятник почнуть зносити, відповів, що сяде за кермо автомобіля і буде таранити ряди правоохоронців.

Тож коли я вночі дізнався, що цей процес почався, одразу вирушив із частиною членства нашої організації на місце подій аби допомогти козакам. Хоч до пам’ятника вже прибуло багато людей з різних організацій, єдине що ми могли в цій ситуації зробити, це покричати на службовців ВВ і «Беркуту». Адже площа була перекрита щільними кільцем правоохоронців. Пробивати це кільце автомобілем ніхто не намагався. Акція нічного захисту і протесту перетворилася, на жаль, у чергове випускання пару. Проте важливо відмітити, дуже багато пересічних одеситів, які гуляли центром міста і стали свідками цього, дуже серйозно обурювалися такому вандалізму з боку одеської влади.

Пам’ятник потьомкінцям тої ночі був демонтований, але проукраїнський рух в Одесі тільки почав усвідомлювати, що наступним кроком є неминуче встановлення монументу Катерини II. Що між іншим послугувало процесу консолідації різних організацій. Осердям цих процесів став офіс товариства «Просвіта», який одночасно був і офісом партії Свобода в Одесі, оскільки голова «Просвіти» був і активним свободівцем.

Козацькі організації, Рух, УНП, КУН, УРП Собор і багато інших формальних і неформальних груп почали майже щоденно збиратися у приміщенні «Просвіти» на вулиці Пушкінській та вирішувати, що робити далі і планувати акції протесту.

Того літа таких акцій було багато, але якось мимоволі саме Свобода опинилася в їх авангарді, хоча далеко не всі вони були ініційовані саме нами. Можливо так сталося, бо я відстоював позицію, що як вже чинити спротив то він має бути щирим. Достатньо згадати хоча би марш до Дня Незалежності і символічне спалення опудала Катерині II. Під час одної із акцій мені відверто погрожував в розправі начальник міського управління МВС Добринін.

Політичні баталії навколо Катерини II в Одесі стали часто згадуватися у загальнодержавних ЗМІ, при цьому чомусь ніхто не хотів звертати увагу на факт, що мер Одеси, який був локомотивом цього дійства, був між іншим відомим представником партії тогочасного президента Ющенка. Здається не складно зрозуміти, що аби не допустити встановлення пам’ятка «кату українського народу» потрібно було у той час звертатися до чинної центральної влади. Хто, як не президент – патріот Ющенко мав вплинути на свого однопартійця мера Одеси?

З наближенням часу встановлення пам’ятника, я все жорсткіше акцентував увагу на необхідності вплинути безпосередньо на президента країни. Невдовзі стало відомо, що офіційна дата відкриття пам’ятника запланована на 2 вересня, ще і за участі Ющенка.

На екстреній нараді проукраїнських організацій мною було запропоновано поставити президента перед фактом, що українські патріоти міста будуть його чекати у цей день на зустрічі біля Одеської державної адміністрації аби пояснити, чому цього не можна допустити. Іншою мовою «забити стрєлу». За відсутністю варіантів моя ідея була сприйнята з великим ентузіазмом. Всі присутні керівники різних організацій запевнили мене у своїй участі в акції.
Ми взяли на себе організацію технічних питань, необхідно було повідомити всі загальноукраїнські ЗМІ про акцію; надіслати факс в адміністрацію президента – ефективний спосіб на той час; підготувати транспаранти; оповістити прихильників. Все було зроблено чітко за кілька днів до акції, а оскільки 2 вересня припадало на неділю, у суботу почали поступати відомості, що одна за іншою організації відмовляються брати участь у ній. Не всі правда вважали за потрібне повідомити мене про це, деякі просто не прийшли. А у вечорі мені подзвонив представник державних структур і повідомив, що зустріч президента до Одеси скасована, а відкриття пам’ятника переноситься на період коли в Україні завершаться позачергові вибори до ВР 2007 року.
Мені пропонувалося теж скасувати акцію, що я зробити відмовився, оскільки ми запросили багато людей і засобів масової інформації.

До останнього я вірив що якісь організації таки прийдуть на цей захід, бо важливо було у будь якому випадку демонструвати центральній владі позицію місцевих мешканців і примусити її вплинути на мера Одеси, щоб не допустити встановлення пам’ятника. Проте, на акцію прийшло близько 40 людей, в основному членів партії Свобода та поодинокі наші прихильники з інших товариств.

Мене здивувала фактична відсутність преси на акції, за виключенням нещодавно з'явившегося в Одесі телеканалу АТВ Ігоря Маркова, і одного фотографа із організації, яка співпрацювала з Гурвіцем.
Перед початком заходу мені знову довелося поспілкуватися з начальником міського МВС Добриніним, який жартома подякував за відсутність зайвого клопоту через скасування візиту президента Ющенка. Правда як тільки з поля зору зник Добринін на горизонті намалювалася група типових бандитів з 90 тих. Що було далі, багато кому відомо, на наш пікет напали, і як стало відомо пізніше, серед нападників був і сам Марков.

Скандали, слідчі дії, суди все те що було потім можна упустити. Пам’ятник відкрили одразу через кілька днів після позачергових виборів до Верховної Ради. Ми тоді провели найбільш масову акцію проти цього, до неї вже навіть долучилася партія Ющенка «Наша Україна». Але симпатії одеситів вже були з тими хто цей пам’ятник встановлював.

Це і не дивно, бо насправді міською владою і головним виконавцем реставраційних робіт Тарпаном була пророблена неймовірно потужна інформаційна компанія. Кожна передача чи сюжет у новинах на всіх одеських телеканалах протягом понад пів року були присвячені питанню «відновлення історичної справедливості» – так вони називали процес встановлення пам’ятника Катерині II. Переконаний, як би державницькі ініціативи проводилися на такому рівні, ми би не мали сьогодні, навіть в найменшому прояві, так званого реваншу проросійських сил.

Висновки з комплексу процесів, які тут частково охопив:

По перше, сьогодні проросійський олігарх Марков переховується у Москві, бо кримінальна справа проти нього була відкрита саме за напад на нашу акцію. В цьому очевидно є моя заслуга, але не меншою і Едуарда Гурвіца, який шляхом маніпуляцій туди Маркова і направив.

По друге, президент Ющенко був врятований від ганьби бути присутнім на відкритті пам’ятника «кату українського народу». Правда керівники більшості проукраїнських організацій, після нашої акції на повному серйозі запитали мене, хто мені порадив зробити таку «провокацію»?…

По третє, пам’ятник Катерини II так і не став цементуючим фактором «руського миру» в Одесі, бо одесити у відповідальний час зробили свій вибір на користь України. Можливо тому, що імператриця таки була німкенею, а можливо тому, що таки пам’ятники не відіграють того значення, яке їм надається?..