Як забобони та пропаганда стають юридичною реальністю: про обмеження прав через обов’язкову вакцинацію

Тези виступу Сергія Діброва на міжнародній юридичній конференції «Питання правомірності обмежень прав людини, пов'язаних з обов’язковою вакцинацією»

Добрий день. Шановні присутні, шановні організатори, дякую за запрошення. Я не є юристом і не є медиком, тому, вважаю, присутнім буде цікаво послухати те, що я розповім :)

Я хочу зосередитися на певних презумпціях, що стосуються вакцинації. Мені незрозуміло, звідки вони взялися, але наразі вони вже створюють цілком конкретні правові наслідки.

Ось приклад. Сьогодні на конференції я багаторазово чув посилання на норму Конституції про те, що «людина, її життя та здоров’я визнаються найвищою соціальною цінністю».

Ось я відкриваю відому усім «Юридичну газету» і бачу публікацію присутньої тут пані Надії Загрій, яка обговорює як раз це питання. Публікація починається саме з посилання на цю норму.

Що я бачу? Я бачу, що у нас створилася така собі «ієрархія прав». Нагорі цієї ієрархії стоять право на життя в право на безпечне довкілля. Все інше — начебто вторинне.

Так, я погоджуюся з тим, що право на життя є основноположним. Без права на життя вся сутність всіх інших прав зникає — без життя людини вони взагалі не можуть існувати.

Але я бачу, що право на життя наразі отримало якийсь пріоритет над іншими правами з точки зору закону.

Так зараз сталося, що навіть не об’єктивна наявність загрози життю, а лише заява про те, що вона начебто існує, вважається такою собі «індульгенцією», якою виправдовується обмеження усіх інших прав? Нагадаю, рік тому анекдотичне рішення про заборону відвідувати парки мотивувалося цілком голослівною заявою про те, що це здійснюється начебто для захисту життя людей. Тоді довелося чекати втручання Конституційного суду, щоб роз'яснити, що це неправильно.

Але ж відкриймо Конституцію і прочитаємо, що там написано насправді. Стаття третя: «Людина«…, — так, — «її життя і здоров'я»… так, і далі: «честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Тобто не лише життя, але й честь, і гідність, і недоторканість, і безпека — так само вважаються найвищою цінністю!

Читаю далі: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. … Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

Забезпечення усіх прав, усіх свобод, а не лише права на життя — ось насправді обов'язок у держави. Якщо ми відкриємо Конвенцію [про захист прав людини і основоположних свобод], ми знайдемо там перший розділ — «Права і свободи», і далі йде перелік: право на життя, заборона катування, право на свободу та недоторканність, право на справедливий суд… Всі ці права і свободи є цілком «рівноправними» — з точки зору і Конституції, і Конвенції.

Тому я впевнений, що ми маємо штучно створений конфлікт і штучно створену «ієрархію прав»

Так, в Конституції передбачена можливість обмеження певних прав для захисту інших. Ось, наприклад, стаття 39. Вона встановлює свободу мирних зібрань і передбачає, що вона може бути обмежена «лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку — з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей». Але й тут є зауваження: «громадський порядок» — це також і захищеність прав і свобод людини. Усіх прав, а не лише одного права на життя.

Комусь вважається, що для забезпечення одного права треба обмежити інше право. Насправді це питання складне, яке потребує вирішення в кожному випадку окремо — чи дійсно це потрібно і чи саме в такий спосіб, і для цього є механізми. Але в нас склалася певна презумпція, мовляв «право на життя і право на безпечне довкілля — то головне, а все інше начебто можна ігнорувати».

Тут варто згадати практику Європейського суду з прав людини по справах, що стосуються «контрдемонстрацій». Свого часу українські суди забороняли мирні мітинги на підставі того, що надходили повідомлення про проведення в один час і в одному місці зборів людей з протилежними поглядами. Мовляв, це становить загрозу заворушень, які можуть стати загрозою для життя і здоров’я (і, варто зауважити, насправді це така загроза дійсно є). А якщо є загроза життю, то право на мітинги начебто треба обмежити.

Проте в таких ситуаціях ЄСПЛ фактично ставав на захист права на мирні збори і покладав в таких ситуаціях на державу обов’язок захищати громадський порядок, життя та здоров'я усіх громадян — учасників демонстрацій і контрдемонстрацій . Тобто ЕСПЛ встановив, що насправді конфлікту нема. Все простіше: держава повинна поважати всі права: захистити безпеку і право на життя, і одночасно гарантувати право на мирні збори, а не обмежувати його. Тому я впевнений, що ми маємо штучно створений конфлікт і штучно створену «ієрархію прав».

Проте я бачу навіть на сайті міністерства юстиції, де прямим такстом вказано, що «право особи на відмову від лікування (вакцинації тощо) закінчується»… — і це каже міністерство юстиції! — «там, де починаються інтереси держави у захисті життя та здоров’я всього населення». Тобто: все, право «закінчується».

Які підстави для цього має міністерство? Воно посилається на рішення Верховного суду, про яке тут теж сьогодні згадували. Це рішення за справою 682/1692/17, зауважу — за цивільною справою. Я його дуже ретельно вивчав, тому що воно наразі є ключовим прецедентом в таких справах.

У рішенні колегія Верховного Суду на чолі з дуже відомим суддею Луспеником каже: «У справі.. індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення матір`ю дитини … протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших батьків та їх дітей, які провели у встановленому державою порядку щеплення».

Я таку тезу чув навіть сьогодні на конференції. Але що я бачу? Я бачу рішення за цивільною справою. Я не є юристом, проте знаю, що в цивільному процесі є принцип диспозитивності. Тобто суд мав встановити: хто ці «інші батьки», інтереси яких він намагається захистити? Хто представник цих батьків і які в нього повноваження, хто представляє «інтереси суспільства»? Чи взагалі існують вони, чи їх немає? В чому полягає їх інтерес? Чи цей інтерес дійсно протирічить інтересу позивача? Чи хочуть ці люди, щоб ці їх права були захищені, і саме в такий спосіб? Насправді — це все вигадки суду, жодним чином не обґрунтовані, а тим більше не доведені, і цей конфлікт теж цілком вигаданий. І цей неіснуючий конфлікт суд намагається вирішувати.

Чому я звертаю стільки уваги цьому рішенню? Тому що воно стало прецедентом. На нього посилаються інші суди, на нього посилається міністерство юстиції. Але мені його читати відверто соромно.

В чому була там справа? Дитина отримала три щеплення проти правця (рос. «столбняка»). Коли прийшов час робити четверте, вакцини в наявності не було. Тобто — дитина щеплена від правця три рази, коли треба було чотири. На підставі цього дитину не пускають до садочка, тому що її перебування, на думку суду, створює небезпеку для інших дітей, начебто може їх заразити (! ).

Тут є медики, вони можуть сказати: хворий на правець може заразити іншу людину правцем хіба що в експериментах доктора Менгеле. В нормальному житті, навіть в українському дитячому садку, це неможливо в принципі. Правець не передається від людини до людини. Це стосується хворих. Про нещеплених взагалі мовчу.

Але це наочний приклад ще однієї дивної презумпції: «нещеплений» дорівнює «хворий» і «нещеплений» дорівнює «небезпечний».

Цього разу я здогадуюсь, звідки виникла ця презумпція — з ветеринарії. Але навіть якщо вважати, що нещеплений від сказу (рос. «бешенства») собака може бути небезпечним для інших, то не варто це поширювати на дітей, навіть якщо вони не отримали ревакцинацію проти правця. А так - виходить, що цивільний суд захищав невідомих людей від неіснуючої загрози.

Але ж це рішення Верховного Суду! Воно не підлягає оскарженню, і інші рішення інших судів не мають йому суперечити. Тому ми маємо зараз ситуацію, коли заради вирішення цього неіснуючого, надуманого конфлікту між інтересами людини і суспільства суд обмежує права цілком конкретних дітей. Що з цим робити — не знаю.

Далі в нас йде вже інша презумпція. В дитинстві я був піонером і вчився віддавати піонерський салют. Я підіймав руку вище голови. Чому? Тому що це символізує, що я ставлю комуністичної партії, або радянської держави, або якісь «колективні» інтереси вище за свої власні.

Навіть тут, на конференції, я неодноразово чув тезу, що конфлікти між інтересами людини і інтересами суспільства, які начебто існують, начебто повинні вирішуватися завжди на користь суспільства.

Хвилиночку! Відкриваю Конвенцію про біоетику. Так, вона підписана Україною. Вона не ратифікована, проте на неї посилаються суди, на неї посилаються відомства, коли ухвалюють свої акти. Читаю, стаття друга: «Інтереси та благополуччя окремої людини превалюють над виключними інтересами усього суспільства або науки».

Насправді, пріоритет інтересів людини над інтересами суспільства, а далі примат прав людини над законодавством є характерною рисою саме європейського світогляду і європейських правових систем.

Питання: звідки в нас взялася ця цілком більшовицька презумпція, що інтереси суспільства вищі за інтереси людини? Я не знаю. Але я бачу, що це вже є, і вже вкорінено до судової практики.

До речі, я потім з’ясував, звідки з’явилися такі дивні положення в рішенні за цивільною справою. Ці абзаци повністю, дослівно зкопійовані з рішення адміністративного суду, який вирішував питання про скасування нормативно-правового акту. Так, звісно, адміністративний суд може війти за межі позову. Але цивільний суд, більш того — колегія Верховного Суду, на чолі з поважним юристом, копі-пастить, як студент реферат з інтернету, рішення адміністративного суду до рішення цивільного суду. І виходить повна юридична бздура, — я не юрист, я можу так казати.

Ще одна презумпція: нас запевняють, що вакцинація є цілком безпечною правою.

Але давайте відкриємо інструкцію до всім відомої вакцини «Комірнаті» проти COVID-19 від компанії Pfizer. Читаю пункт 4.6: «Вагітність. Є обмежений досвід використання Комірнаті у вагітних жінок. … Уведення Комірнаті під час вагітності слід розглядати, тільки якщо потенційні переваги більші за потенційні ризики для матері й плода».

Далі читаю: «Грудне вигодування: Невідомо, чи виділяється Комірнаті в жіноче грудне молоко».

Далі, пункт 5.3: «Генотоксичність/канцерогенність: Дослідження генотоксичності та канцерогенності не проводили. Очікується що компоненти вакцини … не мають генотоксичного потенціалу».

Скажіть будь ласка, чи є ризик того, що це «очікування» не виправдається? Так, таке може статися. Аде ж я постійно чую: «Жодних ризиків немає! Протипоказань немає! ». Хвилиночку. Якщо ризиків немає, чому держава звільнила від відповідальності виробника цієї вакцини? Якщо немає ризиків, то навіщо було це робити?

Ризик — є. Тому я відкриваю Закон України «Основи законодавства про охорону здоров’я» і читаю: «Медичне втручання, пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров'я пацієнта іншими методами неможливе».

Це — пряма норма чинного закону. Дивиться: я перехворів на ковід весною 2021 року. Я маю імунітет, це підтверджено лабораторно. Мої шанси захворіти — мінімальні. Чому мене фактично примушують вакцинуватися? Якщо б я був державним службовцем, або працівником державного підприємства, був вчителем, що викладає на дистанційній формі — мене б відсторонили від роботи і залишили без зарплати, незважаючи на те, що моя діяльність жодним чином не може сприяти поширенню хороби.

Право на працю обмежуються лише тому, що людина не надала згоди на медичне втручання, яке насправді, за законом, в таких випадках взагалі є недопустимим!  

Маю сказати, що наступ на права і свободи під гаслом «ми турбуємося про здоров’я» зараз йде по всіх фронтах. Наприклад, я як журналіст надіслав інформаційний запит до МОЗ, щоб мені надали інформацію про ціни, умови постачання і виконання договорів про постачання вакцин проти COVID-19. Ви знаєте, є інформація про недобросовісних постачальників, є намір держави розірвати договір принаймні з одним з них, є балачки про «шкіряні куртки» і так далі.

Міністерство охорони здоров’я вирішило мені цю інформацію не надавати. «Обмеження в доступі до запитаної вами інформації здійснюється для охорони здоров’я населення і захисту прав інших людей»… А далі ще цікавіше: «Вакцинація є ключовим соціальним і економічним заходом боротьби з COVID-19 (спалах якої є надзвичайною подією в сфері громадського здоров’я міжнародного масштабу)»… Крапка.

Тобто Міністерство охорони здоров’я знайшло собі індульгенцію під назвою «спалах ковіду». Під цю індульгенцію йому встановили такі пільги, що навіть міністерство оборони, наша армія не отримала на початку війни. Міністерство закуповує вакцини без тендерів. Ці вакцини реєструють за сміхотворною процедурою — я навіть бачу там відверту підробку документів. Міністерство отримало неймовірні речі, і тепер воно вважає, що це дає право обмежувати моє право як журналіста на інформацію.

Тому я подав позов до адміністративного суду, позавчора він був прийнятий.

Я буду відстоювати це своє право на інформацію, тому що вважаю це дуже важливим. Якщо заява про «інтереси охорони здоров’я» є підставою порушувати і обмежувати наші права; якщо вказівка іноземної юридичної особи приватного права дає міністерству можливість відступати від вимог закону і не дотримуватися Конституції — це початок кінця держави. Тому я вважаю, що в такий ситуації повинен це зробити.

Насамкінець я хочу нагадати слова українського гімну (який вважаю джерелом права, тому що він встановлений конституційним законом). «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» — вказано в цьому документі.

Що це означає? Так, держава повинна турбуватися про права людей. Але бувають так випадки, коли людина заради своїх свобод готова ризикувати та навіть віддати своє життя. десять днів тому ми відзначили День гідності та свободи. Це день, коли десятки. сотні тисяч людей, свідомо ризикуючи життям, вийшли на вулицю, саме тому що вважали, що їх права, зокрема право на мирні збори, було незаконно обмежено. І деякі з них віддали свої життя, щоб відстояти свою свободу. І ми вважаємо цей день державним святом.

Тому я вважаю, що у нас зараз дуже серйозний момент. Чи готові ми віддати або добровільно обмежити свої права в обмін на декларацію про те, що це треба заради нашого життя та здоров’я?

Вважаю, на це питання кожний має відповісти самостійно.