Востаннє переговорний трек було перервано рівно рік тому у квітні 2022 року: з одного боку, тоді ЗСУ вдалося вибити окупантів з північних територій України, з іншого – усьому світу стали відомі злочини російської армії на окупованих територіях. Інформаційний ефект був настільки масштабним, що різко звузив коридор можливостей лідерів західних країн щодо педалювання ідеї переговорів. Крім того, у квітні минулого року стало для всіх очевидним, що будь-які реальні переговори сторін узагалі неможливі. Для України з кожним днем війни повернення до статусу кво, тобто до 24 лютого, було неприйнятним.Народ би не зрозумів і не схвалив такого рішення.Після всіх жертв і руйнувань людям важливо визначитися з тим станом, що Україна перемагає, а саме відчути смак перемоги.
Але для диктатора Путіна питання повернення до кордонів 24 лютого взагалі не виникало. По суті, повернутися до кордонів 24 лютого 2022 року, або ще гірше для нього: до кордонів 30 грудня 1991 року, означало би політичну смерть.Поки триває війна і не підсумований рахунок у протистоянні, Путін і його пропаганда можуть пояснювати російському суспільству, що «все йде за планом і нема про що турбуватися», включаючи навіть «перегрупування з Харківської області».Російське суспільство готове вірити в цю брехню, оскільки ще нічого не закінчено, а тому рано підбивати підсумки. Тут спрацьовує російське «авось», національний архетип Росії – «авось пропетляем».Але в той момент, коли на табло остання хвилина гри і звучить свисток судді, це означає закінчення. І тут у російському суспільстві п'яний чад зміниться похміллям і дикою ненавистю до Путіна за національну ганьбу.
У такій ситуації немає простору для переговорів. У цих обставинах гармати кажуть, а дипломати мовчать.І хоч Україна зазнала в цій війні багато жертв, час працює на неї. Щомісяця західні країни розширюють номенклатуру своєї допомоги нашій країні, у той час як країна-агресор Росія змушена розконсервувати радянський мотлох. Але західні країни на те й старі демократії, щоби постійно вести дискусії у своїх державах. Фактично західним лідерам доводиться постійно боротися з ментальними настановами та перешкодами на шляху прийняття рішень.
Саме тому Україна змушена час від часу говорити про переговори як можливу опцію. Це взагалі фірмовий стиль демократій – «ніколи не рубати з-за плеча, приймати половинчасті рішення, залишаючи опції виходу для опонента». Стратегія м'якого задушення опонента. Україна змушена копіювати стилістику Заходу, якщо ми хочемо не просто підтримки, що триває, а й стратегічно вступити до Європейського Союзу і НАТО.Щоби бути частиною клубу, потрібно мислити та діяти як заведено в цьому клубі.Коли партнер з тобою на одній хвилі, тобі комфортно з ним працювати і рухатися вперед. Він не викликає в тебе роздратування своєю запальністю.
Таким чином, кожна пропозиція переговорів закриває певний ґештальт для європейців.Пропозиція була, Росія не відреагувала і не хоче по-доброму, тому треба дати Україні ще більше зброї, щоб вибити окупантів з усіх територій, включаючи анексований Крим.
З огляду на політичну кон'юнктуру очевидно, що подібні заяви зробив саме заступник керівника Офісу Президента України авторитетному західному виданню Financial Times, яке є системорозрізнюючим для західних еліт.Статус Сибіги достатній, щоб його почули, але натомість для української нації в умовах війни важливі слова Президента України, а не пересічних чиновників його Офісу. Від Президента ми чуємо чіткий меседж: «Уся територія України буде деокупована, включаючи Крим».Це справді надихає суспільство на боротьбу з російськими окупантами.
Таким чином, слова Андрія Сибіги принципово нічого не змінили. Україна поверне всі тимчасово окуповані території, а всі розрахунки диктатора Путіна кануть у небуття. |
