13 листопада Верховна Рада проголосувала у першому читанні за законопроєкт 2178-10, який скасовує заборону на продаж земель сільськогосподарського призначення або ж мораторій. До другого читання презентували оновлену версію законопроекту. Основні положення: 1. Закон вступає в дію з 1 жовтня 2020 року; 2. Купувати землю сільгосппризначення можуть громадяни України, юрособи України, громади та держава; 3. Іноземців можуть допустити до покупки землі тільки після референдуму; 4. Незалежно від референдуму, не допускається купівля землі у межах 50 км від кордону юрособам, кінцевими бенефіціарами яких є іноземці, зареєстровані в офшорних зонах, та громадяни країни, яка визнана агресором або окупантом; 5. Банки та кредитні установи можуть володіти землею лише у разі стягнення її як застави, але не більше двох років, після чого зобов'язані продати її на публічних торгах; 6. Максимальну площу землі в одного власника зменшили з 200 тисяч до 10 тисяч га; 7. Орендар має право викупити землю без торгів за ціною нормативної грошової оцінки; 8. Перед покупкою землі потрібно буде підтвердити джерело коштів, а всі операції здійснюються безготівково. Я продовжує виступати за ринок землі. Проте категорично проти того варіанту, який прийняли у першому читанні відповідного закону і лише частково змінили до другого. Чому такий варіант закону все ще є неприйнятним і якою я бачу земельну реформу в інтересах українських фермерів та селян? Ринок землі відкривається зарано. Стартувати земельну реформу потрібно з 1 квітня 2024 року. Попередньо необхідно провести величезну просвітницьку кампанію та створити центри правової допомоги для власників паїв, серед яких більшість становлять селяни. Потрібно бути повністю впевненими, що люди розуміють свої права, розуміють як працює ринок, зрештою, як проводяться безготівкові операції. Ми маємо бути впевненими, що вони не постраждають від шахраїв і зможуть отримати достойну компенсацію у разі, якщо вирішать продати свою землю. З іншого боку, дрібні та середні фермери, які повинні стати основними бенефіціарами реформи, мають підготуватися до того, щоб мати можливість викупити землю і накопичити відповідну кількість ресурсів. У іншому випадку, цю ініціативу у них перехоплять крупні гравці. Виникає просте запитання: ми встигнемо це все зробити до 1 жовтня 2020 року? Для чого так поспішати? Необхідно обмежити максимальну площу землі в одного власника до 500 га. Ті, хто писав спочатку про 200 тисяч га, а потім про 10 тисяч га, взагалі уявляють, які це площі? У першому випадку, це землі розміром з країну Люксембург. Крім того, до другого читання зникла норма про концентрацію земель у власності на рівні 35% земель громади, 8% області та 0, 5% країни. Тобто одна людина чи підприємство, маючи обмеження в 10 тисяч га, можуть викупити усі землі громади та монопольно тримати в руках увесь ринок, контролювати місцеве самоврядування. Це латиноамериканська модель, яка сприяє виникненню латифундистів. Можливо, латифундії є економічно виправданими в Латинській Америці, де є великі незайняті простори землі, які потрібно обробляти. Проте Україна ― велика європейська держава і для нас властивим і природнім є фермерський тип господарювання. Обмеження на максимальну площу діє в різних європейських країнах, адже там в пріоритеті є саме захист фермерів. Зважаючи на обставини та історичний досвід, найбільш придатним для нас може бути приклад Польщі, де якраз і діє обмеження в 500 га. Разом з тим, територіальні громади та держава не будуть обмежені в розмірі площ, якими вони можуть володіти. Обмеження площі також має не дати можливість надмірної концентрації землі тим, хто вже зараз має величезні грошові ресурси на самому початку відкриття ринку. 500 га – оптимальна площа для запобігання «сірих» схем з підставними особами. Важливо, що ця норма обмежує саме власність землі та не впливає прямо на можливість оренди землі. Наше завдання не в тому, щоб сформувати касту латифундистів. Нам потрібно допомогти фермерам, які дбають про свою власність та зацікавлені у розбудові місця в якому живуть. Дозволити продаж землі лише тим громадянам України, які постійно проживають на території відповідної або суміжної місцевої ради; лише тим юридичним особам, кінцеві бенефіціари якої постійно проживають на території відповідної або суміжної місцевої ради. Також орендарю, який відповідає усім потрібним критеріям, слід надати право першочергового викупу земельної ділянки. Однак для уникнення спекуляцій, право викупу зберігатиметься лише за умови, якщо він сплачує ціну, за якою земля продається, а в разі продажу з аукціону ― рівну найбільшій пропозиції, запропонованій учасниками аукціону. Після орендаря першочергове право на викуп переходить до громади. Ця норма у сукупності з політикою децентралізації, розвитку територіальних громад та обмеженням максимальної площі сприяє розвитку сільських територій, адже стимулює більшу кількість людей залишатися на місцях. Не передбачено створення земельного банку, який би займався управлінням державними землями та підтримкою малих та середніх фермерів. Нескладно уявити ситуацію, що з відкриттям ринку виникне кредитний ажіотаж. Чи зможуть задовольнити потреби всіх наявні банки з наявними у них ресурсами? Очевидно, що ні. Відповідно, доступ до кредитування отримають в першу чергу великі гравці, які розглядатимуться як більш платоспроможні. Що у такому випадку робити дрібним та середнім фермерам? Якщо у них знайдуться власні ресурси для купівлі землі, то, скоріше за все, їм доведеться зекономити на чомусь іншому, наприклад, на оновленні техніки. Дрібні та середні фермери знову програють. У цьому випадку, може допомогти державний спеціалізований земельний банк, який би надавав кредити під довші терміни та кращі умови саме для середніх та дрібних фермерських господарств, а також кредити для власників паїв під заставу землі. У законі так і не з’явилась заборона продажу земель держави та громад у перші роки після відкриття ринку. Є небезпека того, що державні землі можуть бути швидко розпродані та проїдені на залатування поточних бюджетних дір. Проблема посилюється відсутністю прозорого земельного кадастру. Потрібно банально навести лад і мати розуміння того, яку землю ми маємо, хто є її власником. Всі мають отримати рівний доступ до цієї інформації. Якщо цього не зробити, то відкривається можливість величезних спекуляцій з землею, що належать державі та громадам. Підсумовуючи, зазначу, що закон, винесений до другого читання, є неприйнятним. Це стає зрозумілим, якщо чітко поставити та розуміти мету, задля якої ми маємо відкрити ринок землі. Вона полягає у тому, щоб підтримати дрібних та середніх фермерів та власників-рентоотримувачів, які будуть відповідально працювати на своїй землі або отримувати з неї достойний дохід, проживати у селі та розвивати громади на місцях. Саме тому нам потрібно підготувати людей, владнати кадастр, захистити землю від скупки обмеженим колом багатіїв, що ніяк не пов’язані з громадою, не допустити виникнення місцевих феодалів, встановити достойну мінімальну ціну та створити земельний банк, який підтримуватиме фермерів. Що важливо, створення великої кількості конкурентних фермерських господарств сприятиме розвитку тих галузей, які є непріоритетними з точки зору великого бізнесу, бо не приносять швидких прибутків. Замість рапсу і ріпаку, який виснажує землю і не потребує роботи місцевих людей, виникатимуть ферми з птицею, сироварні тощо. Україна не може бути лише експортером зернових та сировини. Слід відходити від колоніалізму в економіці. Запропонований закон ставить іншу мету: якнайшвидше розпродати землю, задля отримання тимчасового прибутку, в інтересах великих землевласників та латифундистів. Це латиноамериканська модель, яка є не властивою для Європи, де в пріоритеті фермерські господарства. Україна ― європейська держава і найлогічніше брати за основу європейські моделі ринку. Нам потрібен здоровий ринок землі, а не базар. Нам потрібна можливість не лише продати землю, а й купити її. Відкриття ринку землі після стількох років мораторію ― надзвичайно відповідальна і складна річ, яку не можна робити в «турборежимі». Правила |
