Публикации блоггера на сайте Думская.net - Evgenia Genova http://dumskaya.net/ Блог Evgenia Genova ru-ru http://blogs.law.harvard.edu/tech/rss Думская.net info@dumskaya.net info@dumskaya.net :{Випробування окупацією: як показали себе мери?}: Випробування окупацією: як показали себе мери? http://dumskaya.net/post/viprobuvannya-okupatcieyu-yak-pokazali-sebe/author/
Ще до 24-го говорила з друзями про те, що в разі можливого вторгнення під першим ударом у наших громадах опиняться саме їхні очільники. На жаль, це виявилося правдою. І, на жаль, для більшості або й для всіх, — неочікуваністю.


Насправді такі думки з'явилися не з нічого, а з кримського прикладу. Ще за кілька років до 2014-го в Криму почали масово гинути мери. Хтось — від нещасного випадку. Хтось — за нез'ясованих обставин. Хтось був убитий. Це відбувалося не в один день і в різних ситуаціях, але викликало питання у жителів. Втім, і журналісти, й аналітики схилялися до думки про розквіт бандитизму, повернення Криму у часи 90-х та низку інших, подібних причин. Про зачистку півострова перед майбутньою окупацією, здається, ніхто тоді не думав. Подумали постфактум.


Зараз ми бачимо, що лідери громад справді виявилися величезним скарбом громад, а подекуди, на жаль, — величезною ганьбою. Хтось наклав життям за свою позицію, хтось ризикував життям, аби підтримувати громади до останнього. А хтось — ну хтось сальдо)


Про що іще каже нам кримський приклад? Про те, що більшість колаборантів з часом умирає або опиняється за ґратами. Винятки є, але їх мало. Дивно, що кожного разу черговий щур набирається такої самовпевненості, що думає про свою винятковість.


Отже, гауляйтер Херсонщини володимир сальдо зараз перебуває в медикаментозній комі, — про це інформують окупанти. Виконуючим обов'язки «голови» буде росіянин сергій єлісєєв, ексспівробітник ФСБ.


Повчально. Гидотно. І тільки одне риторичне питання: як же можна купу років очолювати громаду і не розуміти про неї нічогоісіньки? Він реально думав, що його громада піде за ним на зраду? Яке ж воно...
 

]]>
Tue, 16 Nov 10 11:22:02 +0200 http://dumskaya.net/post/viprobuvannya-okupatcieyu-yak-pokazali-sebe/author/
:{Ми круті: що українці дізналися про себе за 60 днів?}: Ми круті: що українці дізналися про себе за 60 днів? http://dumskaya.net/post/mi-kruti-shcho-ukrajintci-diznalisya-pro-sebe/author/
Мабуть, з підліткового віку чи й раніше і от до останнього я часто чула від різних людей (на жаль, до 2014 року і від військових) таку фразу: "Та кому ми треба, щоб на нас напали? Ми й так здамося".


У школі на уроках "ДПЮ" чи як там воно називалося вчитель на питання про те, що робити під час артобстрілів чи бомбардувань, щиро сміявся: "Ви що, передивилися кіно про Велику Вітчизняну? Таких обстрілів уже ніколи не буде. Які підвали? Вам це не треба знати. Якщо війна й буде, то зовсім інша". Яка саме інша, він не уточнював. А на уроках нічого корисного не розказував.


Та що там учитель у далеких 90-х. Ще наприкінці минулого року мені кілька цілком розумних людей казали, що мені не треба нічого знати про правила поводження під час ракетних ударів чи арти: який, мовляв, підвал, ти що, фільмів передивилася? І це вже зараз, коли тисячі українців встигли добре насидітися в підвалах на Донбасі.


Тепер ми добре знаємо про правило двох стін, про придатність підвалів, про те, як клеїти вікна скотчем і ще багато чого цікавого. Було б супер, якби знали це з дитинства, але вже як є.


І от мені цікаво: ті люди, які щиро стверджували, що на нас ніхто не нападе, бо ми, мовляв, нікчемні, злиденні і у нас нема що забрати, — вже так не думають? Сподіваюся, ні. Бо за ці 2 місяці, попри жах, біль, сльози й кров, ми дізналися, що:


- Ми круті. Реально круті. Ми воюємо, ми козаки, ми сильні й мужні. Хай тільки хтось спробує скептично посміхнутися


- Росіяни живуть гірше за нас. Вони мародерять і промишляють чайниками. Вони настільки злиденні, що не знають, як користуватися унітазами. Так, мешканці маскви унітази мають, а от більшості їхньої ганебної країни — просто злидні, які в шоці від нашого рівня життя


- У нас немає спільної культури. Ми не можемо зрозуміти, як можна пишатися пушкіним і ґвалтувати дітей водночас. Вони — можуть і роблять. Ми — ні


- Ми не брати і це вигадка, якій кількасот років. Спорідненість племен тисячу років тому не є підставою взагалі ні для чого. Та й спорідненість — вельми відносна


- Ми зазирнули в очі жаху. І вистояли. І я навіть не знаю, що для багатьої було страшніше: фізичний жах вбивств чи розуміння того, що жах — це той, на кого ти дивився з телевізора і пригощав вдома самогоном. Але вистояли всі: і ті, для кого війна почалася 2014-го, і ті, хто її заперечував, але все зрозумів аж тепер


- Ми дійсно разом: і південь, і захід, і схід, і центр, і північ, і всі-всі. Ми всі підтримуємо один одного попри спроби росіян нас розсварити інформаційнимми вкидами, ми всі маємо подібні переживання, однакову любов і однакові мрії. Ми всі мріємо про просте: щоб від нас від'ї...ся. А оскільки самі вони цього робити поки що не хочуть, або хочуть, але бояться, то ми їм активно допомагаємо.


А тому все буде Україна!

 

]]>
Wed, 10 Nov 10 16:23:02 +0200 http://dumskaya.net/post/mi-kruti-shcho-ukrajintci-diznalisya-pro-sebe/author/
:{Недовіра, що має перерости у продуктивну віру}: Недовіра, що має перерости у продуктивну віру http://dumskaya.net/post/nedovira-shcho-mae-pererosti-u-produktivnu-/author/
***


- Це чиї? Турецькі? — жінка діловито приміряла гарненькі шкіряні чобітки в одному з численних одеських магазинчиків. Взуття гарно "сіло", з вигляду здавалося зручним.
- Нє, наші ш'ють, — пояснила продавчиня.
- Наші? В смислі? Де ш'ють? На Великій Арнаутській? — спробувала пожартувати клієнтка.
- Та нє, у Запоріжжі, — не зрозуміла підколу її візаві.
- Аааа... Нє, шото не дуже. А є турецькі? — розчаровано дивилася на взуті ніжки жінка.
- Так а що не так? Шкіряні, дивіться, осьо видно. І вам личать. Колодка зручна ж, скажіть? — заметушилася продавчиня.
- Та нє, гівно якесь. То імпортного нема?
- Нема, це фабричний магазин, — тепер уже розчаровано і не без злості відрізала працівниця.
- От блін. Як не запорізькі, так львівські, то ще якісь. Або китайське лайно. Піду далі.
- Так а чим вам ці не вгодили? Я ношу вже третій рік — і зносу нема, — продавчиня здійснила останню спробу переконати вередливу клієнтку.
- Та наші шо, можуть шось нормальне зробить? Піду я, пошукаю.


***


- Купила собі білизну. Подарунок на власний день народження. Дівчата, це бомба. Секс-бомб, коротше кажучи.
- Ой, а де? — тут же почали строчити в чат подружки.
- В Сіті центрі. Забула, як точно називається, ну там легко знайти, у них манекени ні на що не схожі.
- Ааа, бачила. То французька. Ясно що крута. Там такі мережива... У вітрині бачила. Уявляю ціни. Ти розорилася?
- Та ні, то українська.
- Тобто українська?
- Ну наша.
- А наші що, білизну шиють?
- Не знаю. Мабуть.
- Я думала, у нас тільки "мілавіца" є.
- Та то ж білоруська.
- Ну да. Наші що, щось вміють нормальне зробити?


***
- А є "Бєлая бяроза"? — з надією питала сива жінка у продавчині невеличкого маркету у спальному районі.
- Нє, нема. Та беріть інше, оно повні холодильники, тільки завезли свіже. Ви яке більше любите? Вершкове чи шоколадне? Є з начинками: малина, абрикос, ківі, є з карамеллю і в шоколадній глазурі. Ще є торти з морозива. Оцей класний, сама їла — трюфельний. І ще тірамісу — офігенне, чесно. Я сама за вечір оце з'їдаю, — щиро пропонувала свій товар богиня холодної смакоти.
- Ну не знаю... Я "Бєлую бярозу" люблю. Білоруси вміють робить, не те шо наші, — наполягала сивочола одеситка.
- Як вже на те пішло, то ту вашу "бярозу" роблять у нас в Дніпропетровську. Раптом ви не знали, то я вам скажу. Беріть оце, пломбір сто відсотків. Нічого зайвого, тане в роті, — запропонувала досвідчена майстриня перемовин. Видно, їй це було не вперше.
- Як це — в Дніпропетровську? Це білоруси роблять, я що, дурна? Наші таке в жизні б не зробили, — і ображена старенька йде з гордо піднятою головою шукати "те саме" небілоруське морозиво.


Звісно, ви знаєте десятки чи сотні таких історій. Я навіть колись побачила в магазинчику біля залізничного вокзалу в Одесі літню жінку, яка питала, чи нема часом цукерок "Красний октябрь". Я аж загуглила, що воно таке. Мда...


Але, якщо коротко, то суть цього тотального пошуку турецького, білоруського, французького чи іншого "імпорту" зводиться до простого: наші нічого не вміють. У цьому твердо переконані, думаю, мільйони українців і українок. Не тому, що ми погані чи ще щось таке, а тому що... Бог його зна, чому. Може, то результат 70-річного споживання справді поганого продукту, коли "імпорт" реально був хорошим виходом з ситуації. Може, щось інше. Але факт є фактом: запропонуйте людині український товар, до якого вона не звикла, — і почуєте протяжне: та нуууу...


А між тим за 30 років ми повснітю забезпечуємо себе високоякісними продуктами харчування. Молочка, солодощі, шоколад (ох, мовчу), ковбаси, сир, хліб, випічка... Практично все, що ми купуємо на базарах і в маркетах має українське походження. Час від часу ми з цікавості беремо "імпорт". Я, наприклад 🙂 І потім у мене така ж реакція, тільки навпаки: ой, ну такоє... У нас смачніше/зручніше/неприторне/ароматніше etc.


І це стосується не лише їжі. Думаю, ви накидаєте легко здоровенний перелік товарів та послуг, які надають і виготовляють наші виробники — і це дійсно хороша якість.


До чого призводять пошуки, прости Господи, "красного октября"? Наприклад, до такого: та ну, ми що, вміємо воювать? Та вони нас за день захоплять, не те що за три. Та ну, наші що, щось розуміють у військовій справі? Нє, ну якщо НАТО щось дасть, то, може... Хоча... Та ну, наші що, нормально розрулять? Та облажаються сто відсотків.


І це не обов'язково погляди людини, яка спрагло чекає на армію )(уйла. Зовсім ні. Це цілком притомні, хороші, добрі люди, які готові допомагати, підставляти плече, приносити банки з варенням для бійців і віддавати пенсію на теплі шкарпетки хлопцям і дівчатам. Наші люди насправді дуже добрі, щедрі і співчутливі. Але вони автоматично не довіряють своєму. Тобто зрештою собі ж.


Чомусь здається, що ідіот, нездара і неосвічений маніяк має бути розумакою, чудовим військовим стратегом, який все продумав, "прощитав" і обов'язково вийде переможцем. Та, власне, у цю брехню вірить пів світу. Але менше з тим. Король виявився голим. І ми самі показали його в дзеркалі усьому світу.


Нам потрібно натхненно вірити у себе. Натхненно й продуктивно. Це значить, що не вірити наосліп, а, вірячи у себе й свої сили та сили тих, хто поруч, — працювати, поправляти, корегувати, бути по-хорошому тривожними, але ніколи не зневірюватися і не думати, що хтось там десь розумніший за нам.


Ні, рідні мої люди. Це ми — найрозумніші. Найсміливіші. І найкращі у світі. Не бійтеся, не перехвалю. Комплекс нарцисизму українцям не загрожує. А якщо й так — то трохи й не завадить.


Пишайтеся собою і своїми людьми. Розказуйте легенди про подвиги воїнів і мирних людей, які роблять такі ж подвиги. Складайте ці апокрифи вже зараз, щоб передати їх нащадкам. Героїчна історія — надважлива.


І не бійтеся перехвалити свій народ. Це неможливо
]]>
Tue, 09 Nov 10 08:55:27 +0200 http://dumskaya.net/post/nedovira-shcho-mae-pererosti-u-produktivnu-/author/
:{Недовіра, що має перерости у продуктивну віру}: Недовіра, що має перерости у продуктивну віру http://dumskaya.net/post/nedovira-shcho-mae-pererosti-u-produktivnu/author/ - Це чиї? Турецькі? — жінка діловито приміряла гарненькі шкіряні чобітки в одному з численних одеських магазинчиків. Взуття гарно "сіло", з вигляду здавалося зручним.
- Нє, наші ш'ють, — пояснила продавчиня.
- Наші? В смислі? Де ш'ють? На Великій Арнаутській? — спробувала пожартувати клієнтка.
- Та нє, у Запоріжжі, — не зрозуміла підколу її візаві.
- Аааа... Нє, шото не дуже. А є турецькі? — розчаровано дивилася на взуті ніжки жінка.
- Так а що не так? Шкіряні, дивіться, осьо видно. І вам личать. Колодка зручна ж, скажіть? — заметушилася продавчиня.
- Та нє, гівно якесь. То імпортного нема?
- Нема, це фабричний магазин, — тепер уже розчаровано і не без злості відрізала працівниця.
- От блін. Як не запорізькі, так львівські, то ще якісь. Або китайське лайно. Піду далі.
- Так а чим вам ці не вгодили? Я ношу вже третій рік — і зносу нема, — продавчиня здійснила останню спробу переконати вередливу клієнтку.
- Та наші шо, можуть шось нормальне зробить? Піду я, пошукаю.

***

- Купила собі білизну. Подарунок на власний день народження. Дівчата, це бомба. Секс-бомб, коротше кажучи.
- Ой, а де? — тут же почали строчити в чат подружки.
- В Сіті центрі. Забула, як точно називається, ну там легко знайти, у них манекени ні на що не схожі.
- Ааа, бачила. То французька. Ясно що крута. Там такі мережива... У вітрині бачила. Уявляю ціни. Ти розорилася?
- Та ні, то українська.
- Тобто українська?
- Ну наша.
- А наші що, білизну шиють?
- Не знаю. Мабуть.
- Я думала, у нас тільки "мілавіца" є.
- Та то ж білоруська.
- Ну да. Наші що, щось вміють нормальне зробити?

***
- А є "Бєлая бяроза"? — з надією питала сива жінка у продавчині невеличкого маркету у спальному районі.
- Нє, нема. Та беріть інше, оно повні холодильники, тільки завезли свіже. Ви яке більше любите? Вершкове чи шоколадне? Є з начинками: малина, абрикос, ківі, є з карамеллю і в шоколадній глазурі. Ще є торти з морозива. Оцей класний, сама їла — трюфельний. І ще тірамісу — офігенне, чесно. Я сама за вечір оце з'їдаю, — щиро пропонувала свій товар богиня холодної смакоти.
- Ну не знаю... Я "Бєлую бярозу" люблю. Білоруси вміють робить, не те шо наші, — наполягала сивочола одеситка.
- Як вже на те пішло, то ту вашу "бярозу" роблять у нас в Дніпропетровську. Раптом ви не знали, то я вам скажу. Беріть оце, пломбір сто відсотків. Нічого зайвого, тане в роті, — запропонувала досвідчена майстриня перемовин. Видно, їй це було не вперше.
- Як це — в Дніпропетровську? Це білоруси роблять, я що, дурна? Наші таке в жизні б не зробили, — і ображена старенька йде з гордо піднятою головою шукати "те саме" небілоруське морозиво.

Звісно, ви знаєте десятки чи сотні таких історій. Я навіть колись побачила в магазинчику біля залізничного вокзалу в Одесі літню жінку, яка питала, чи нема часом цукерок "Красний октябрь". Я аж загуглила, що воно таке. Мда...

Але, якщо коротко, то суть цього тотального пошуку турецького, білоруського, французького чи іншого "імпорту" зводиться до простого: наші нічого не вміють. У цьому твердо переконані, думаю, мільйони українців і українок. Не тому, що ми погані чи ще щось таке, а тому що... Бог його зна, чому. Може, то результат 70-річного споживання справді поганого продукту, коли "імпорт" реально був хорошим виходом з ситуації. Може, щось інше. Але факт є фактом: запропонуйте людині український товар, до якого вона не звикла, — і почуєте протяжне: та нуууу...

А між тим за 30 років ми повснітю забезпечуємо себе високоякісними продуктами харчування. Молочка, солодощі, шоколад (ох, мовчу), ковбаси, сир, хліб, випічка... Практично все, що ми купуємо на базарах і в маркетах має українське походження. Час від часу ми з цікавості беремо "імпорт". Я, наприклад І потім у мене така ж реакція, тільки навпаки: ой, ну такоє... У нас смачніше/зручніше/неприторне/ароматніше etc.

І це стосується не лише їжі. Думаю, ви накидаєте легко здоровенний перелік товарів та послуг, які надають і виготовляють наші виробники — і це дійсно хороша якість.

До чого призводять пошуки, прости Господи, "красного октября"? Наприклад, до такого: та ну, ми що, вміємо воювать? Та вони нас за день захоплять, не те що за три. Та ну, наші що, щось розуміють у військовій справі? Нє, ну якщо НАТО щось дасть, то, може... Хоча... Та ну, наші що, нормально розрулять? Та облажаються сто відсотків.

І це не обов'язково погляди людини, яка спрагло чекає на армію )(уйла. Зовсім ні. Це цілком притомні, хороші, добрі люди, які готові допомагати, підставляти плече, приносити банки з варенням для бійців і віддавати пенсію на теплі шкарпетки хлопцям і дівчатам. Наші люди насправді дуже добрі, щедрі і співчутливі. Але вони автоматично не довіряють своєму. Тобто зрештою собі ж.

Чомусь здається, що ідіот, нездара і неосвічений маніяк має бути розумакою, чудовим військовим стратегом, який все продумав, "прощитав" і обов'язково вийде переможцем. Та, власне, у цю брехню вірить пів світу. Але менше з тим. Король виявився голим. І ми самі показали його в дзеркалі усьому світу.

Нам потрібно натхненно вірити у себе. Натхненно й продуктивно. Це значить, що не вірити наосліп, а, вірячи у себе й свої сили та сили тих, хто поруч, — працювати, поправляти, корегувати, бути по-хорошому тривожними, але ніколи не зневірюватися і не думати, що хтось там десь розумніший за нам.

Ні, рідні мої люди. Це ми — найрозумніші. Найсміливіші. І найкращі у світі. Не бійтеся, не перехвалю. Комплекс нарцисизму українцям не загрожує. А якщо й так — то трохи й не завадить.

Пишайтеся собою і своїми людьми. Розказуйте легенди про подвиги воїнів і мирних людей, які роблять такі ж подвиги. Складайте ці апокрифи вже зараз, щоб передати їх нащадкам. Героїчна історія — надважлива.

І не бійтеся перехвалити свій народ. Це неможливо

]]>
Mon, 08 Nov 10 17:39:13 +0200 http://dumskaya.net/post/nedovira-shcho-mae-pererosti-u-produktivnu/author/
:{Що російські окупанти думають про нас}: Що російські окупанти думають про нас http://dumskaya.net/post/shcho-rosiyski-okupanti-dumayut-pro-nas/author/
Попри те, що друзі щиро радять мені не читати російське лайно, я таки в ньому копирсаюся, щільно затиснувши носа. Щоб моніторити, відстежувати і робити певні висновки.
 
І от що можу сказати, начитавшись їхніх телеграм-каналів. Насправді це не додасть вам нових знань, якщо ви не сумніваєтеся, що хороший росіянин — це... ну ви зрозуміли) Але раптом ви або ваші знайомі все ще плекають надію, що в усьому винен )(уйло, то ось. Звісно, ці канали ведуться за певними інструкціями, схожі один на одний, наче дві краплі лайна, і нічого розумного там немає. Але коли порівняти те, що вони пишуть, з тим, що я чула від росіян раніше і чула від деяких одеситів зокрема, — то цілком вкладається в одному жахливу, огидну систему. Систему ненависті до нас.


1. Хахли. Оце слово "хароші" росіяни (яких, як відомо, не існує в природі) вживали завжди. Поправте мене, якщо брешу. Приїздять до вас, приміром, влітку на черешні й вареники з вишнями гості з мордору. Нажеруться, нап'ються, виспляться на ваших ліжках. І такі: "Ой, пасіба. Всьо у вас так вкусно, у хахлов". Або: "Ой, хахлушечки такіє у вас нічєго, красівиє". Або: "Ой, у мєня тоже друзья хахли єсть. Я іх люблю". Але не обманюйтеся. Не люблять. І ніколи не любили, за всі оці триста чортових років. Люблять ваші черешні. Ваші вареники. Горілку, само собою. Й іноді гопака. Це все родом з 19 сторіччя, коли нам милостиво дозволили розважальні п'єски в театрах і умовного гопака, але заборонили будь-яку серйозну літературу. Бо хахол — від народження тупий, недалекоглядний, гарно танцює і смачно готує. Оце його роль в житті кожного росіянина чи росіянки. Милий, дурнуватий чувак, у якого можна нажертися донесхочу і набити свої сумки безкоштовною їжею. Влсне зараз вони це й роблять. Оці всі відео про "варєньїце і нутелочку" — це ж воно, друзі. Це оті самі виродки, які до вас приїздили на вареники з вишнями.


2. Селюки. От вам пречудова фраза з телеграмської методички: "А ведь во всём, что происходит на Украине, виноват Гитлер! Поясню. Собственно уже давно стало банальностью, что многие процессы на современной Украине предопределены доминированием на той территории "села" над "городом". Но это доминирование сложилось не только потому, что там село было изначально сильнее, а ещё и потому что городская цивилизация в тех краях была сильнейшим образом подорвана Второй мировой войной".


Я не раз це чула від одеської псевдоінтелігенції: ідіть у село зі своїми вишиванками. Від вашої мови тхне гноєм. Від тебе, чувак, свинями смердить, бо ти народився в селі. Це деякі мої колеги іншим колегам могли запросто сказати. Такий собі соціальний фашизм. Протиставлення "цивілізованого", тобто зросійщеного міста, та "смердючого" села. Тут нічого нового, звісно, вони не придумали. Але кому хочеться бути селюком? Відчуття сорому за те, що ти — з села, прищеплювалося мінімум пару століть. І тоді як у тих же Штатах ковбой чи фермер — це символ нації, то у нас селянин — це приблизно те саме, що й "хахол": тупий, недорікуватий, неосвічений (ну бо ж російською говорить з акцентом, значить, куди йому до освіти, ага), якому милостиво можна дозволити годувати росіянина.


3. Куркулі. Ви, може, будете сміятися, але вони активно використовують це слово зараз. Але, звісно, це несмішно. Уривок з чергового лайна: "В Ростове-на-Дону пьют персиковую настойку. Те, конечно, у кого есть деньги. Беженцы не пьют, они ждут своего часа, чтобы пройти через свою «Триумфальную арку» и с триумфом вернуться назад. В отличие от бежавших на Запад куркулей с миллионами в чемоданах, они не уходят в изгнание, не прощаются с Родиной. Нет, «наши» беженцы желают вернуться домой как можно скорее". Ось вона — ще одна викривлена площина їхньої ненависті. О ні, голодомор влаштував не лише сталін. Не просто більшовики. Ні. Його залюбки організовували росіяни. І вони із задоволенням організують його нам знову. Власне це єдине, що вони вміють робити — тероризувати мирних людей, відбирати у них їжу, нищити аграрну техніку, спалювати поля або відбирати собі хліб. Ми винні лиш тим, що вміємо вирощувати хліб і до хліба, а тому ми — куркулі. І отже, нас будуть розкуркулювати. А оскільки ніякі раціоналізм чи бодай здатність щось планувати росіянам не притаманні, то діяти вони будуть ще гірше за нацистів у 20 столітті. Тобто тупо будуть старатися знищити все, до чого дотягнуться, навіть собі мало що лишаючи. Та й з тим не дадуть собі ради. Ну яка їм користь від насіння, скажімо? Вони що, тямлять його нормально посіяти і виростити?


Все це означає одне: нас ненавидить народ. Народ хоче нашої смерті або зробити з нас прислужників, котрим дозволять годувати окупантів. Не більше. Третього варіанту нам ніхто з них не залишить. А отже, ми маємо перемогти і зробити так, щоб більше ніколи ні в якій набитій лайном голові не виникло навіть думки на нас напасти. Єдина мова, яку вони розуміють, — страх. Тож мають боятися самого слова "УКРАЇНА" до смерті.
]]>
Mon, 08 Nov 10 14:57:36 +0200 http://dumskaya.net/post/shcho-rosiyski-okupanti-dumayut-pro-nas/author/
:{КП "Облтрансбуд": добре за смертю посилати?}: КП "Облтрансбуд": добре за смертю посилати? http://dumskaya.net/post/kp-obltransbud-dobre-za-smertyu-posila/author/ В Одеській області є таке собі комунальне підприємство "Облтрансбуд". Журналісти добре його знають, адже фактично воно є "проміжною ланкою", якщо говорити ввічливо, між обласним бюджетом і фірмами-підрядниками. Мету його існування зрозуміти складно, але, очевидно, вона є, і цілком матеріальна.

 

Це КП є фігурантом багатьох розслідувань, наприклад, у кримінальному провадженні через будівництво і ремонт артезіанських свердловин в селі Трояндове Лиманського району; у розслідуванні через незавершене будівництво свердловин у Чорноморську; через відсутність будь-яких робіт з реконструкції у Балтському районі і через будівництво магістральної вулиці з велодоріжкою в межах територій Крижанівської та Фонтанської сільських рад від вулиці Генерала Бочарова до вулиці Проектної.

 

Купа робіт, купа проектів на десятки мільйонів, в яких КП виступає посередником, оголошуючи тендери і визначаючи переможців.

 

Про "Облтрансбуд", мабуть, анекдоти ходять, тільки тим, хто став його жертвами, не до сміху. Так от, на фото — внутрішній туалет в одній із шкіл Мологівської громади Білгород-Дністровського району. В такому стані він уже другий рік.

Може, у когось совість прокинеться? Бо ж з такими темпами робіт це КП добре хіба що за смертю посилати... 

]]>
Fri, 13 Aug 10 10:55:25 +0300 http://dumskaya.net/post/kp-obltransbud-dobre-za-smertyu-posila/author/
:{Про що свідчить покарання водія голови Одеської облради: хроніка змін українського суспільства}: Про що свідчить покарання водія голови Одеської облради: хроніка змін українського суспільства http://dumskaya.net/post/pro-shcho-svidchit-pokarannya-vodiya-golovi-o/author/ В Одесі днями сталася цікава історія. Співробітниця поліції Zoya Melnik опублікувала у Фейсбук відео, на якому зафіксовано, як автомобіль голови обласної ради на 6-й станції Великого Фонтану, де нещодавно сталася жахлива ДТП із загиблими, виїжджає на зустрічну смугу. Після цього та передачі справи до поліції голова облради публічно вибачився на одному з телеканалів, пояснивши це тим, що проспав і спішив до депутатів. На сьогодні відомо, що водій, який був за кермом, отримає штраф і буде переведений на іншу роботу.

З одного боку, я розумію, що ще недавно жодному співробітнику колишнього ДАІ й на думку б не спало знімати чи викладати в соцмережі відео порушення правил такого високого посадовця. А якби раптом спало, то його б уже давно звільнили тишком-нишком. Звісно, ніхто б не вибачався і тим більше нічого б водієві не було за те. Це якщо про перемогу.

З іншого боку, вся перемога полягає в тому, що можна все і всіх знімкувати на камеру, публікувати і робити порушення публічною інформацією. Посадовці змушені з цим миритися і робити якісь вчинки, але реального покарання їм за те не буде (як і відсутність штрафу, наприклад, через конфлікт інтересів у голови облради під час одного з голосувань раніше).

Звісно, всі розуміють, хто попросив водія виїхати на зустрічну смугу. Але як би там не було, мораль цієї байки проста: "Громадянине! Не виконуй накази керівництва, якщо вони суперечать закону. Де б ти не працював і ким би не був. Це може обернутися для тебе значно більшими неприємностями навіть, ніж зараз. Бо суспільство змінюється, хоч і потихеньку, і примушує змінюватися навіть високопосадовців".

]]>
Wed, 19 May 10 16:57:32 +0300 http://dumskaya.net/post/pro-shcho-svidchit-pokarannya-vodiya-golovi-o/author/
:{Зрив виступу нобелівського лауреата в Одесі: питання до організаторів }: Зрив виступу нобелівського лауреата в Одесі: питання до організаторів http://dumskaya.net/post/zriv-vistupu-nobelivskogo-laureata-v-od/author/ Після вчорашнього чимало людей, і я теж, все ще намагаються зрозуміти а що це, власне, було. Питань традиційно більше, ніж відповідей. Основні з них, які постають у мене:

1. Чи прокоментує хтось з "Миротворця" (розумію, що це не державна установа, але все ж), хто і чому поставив С. Алексієвич туди і чому видалив. Коментарі було б дуже на часі.

Те, що вона там з'явилася в день виступу в Одесі, не є випадковістю і мало на меті зрив заходу.

2. Чому адміністрація театру не звернулася до правоохоронних органів відразу після отриманих погроз? Якщо погрози були хоч на 1 відсоток правдивими, ніщо і ніхто не міг би завадити їх авторам прийти до театру і напасти на всіх нас, тих, хто прийшов на захід. Троє чи четверо охоронців на вході їм би не завадили. Тож хотілося б почути від адміністрації, яких заходів було вжито задля безпеки відвідувачів і чи було звернення до правоохоронних органів, а якщо не було, то чому?

3. Дуже швидка відмова лауреатки від виступу викликає питання. Або вона теж трохи вірить у страшних бандерівців, або що? Чи в них вірять організатори візиту?

Будь-яка більш-менш притомна людина за півтори години (за словами організаторів, погрози надійшли приблизно за такий час до початку) встигла б зателефонувати лідерам патріотичних організацій Одеси і попросити про допомогу. Так, як це потім зробив Aleksander Babich. Щоб: а) переконатися, що ніхто з них не причетний до цих погроз; б) попросити про допомогу в охороні порядку. І вони б погодилися.

4. Анонімний дзвінок? З яких пір патріотичні організації анонімно погрожують? Всі зриви концертів та інших заходів за участю тих, хто потрапляє під "пильну увагу" таких організацій, завжди відбуваються максимально публічно, причому товаришів на кшталт Лободи і Ко попереджують заздалегідь, щоб краще не їхали.

5. Неоднозначне висловлювання С. Алексієвич, підхоплене і перекручене російськими ЗМІ, навіть тоді, в 2016 році, коли воно пролунало, не викликало особливого резонансу в Україні. Бо були й інші її висловлювання, набагато важливіші і однозначніші, наприклад: "Я считаю, что Крым – это оккупация. Войну, ту, которая начала Россия на Донбассе, – это на совести России. Потому что такую войну можно начать и в Беларуси. Дайте туда танки, дайте туда оружие, и там католики будут убивать православных". І таких або схожих слів — чимало.

То що там з теорією змов? Хто стоїть за навмисним, провокативним зривом виступу письменниці в Одесі?

]]>
Sat, 15 May 10 13:58:09 +0300 http://dumskaya.net/post/zriv-vistupu-nobelivskogo-laureata-v-od/author/
:{Чому ремонт доріг в Одеській області не зробив поїздки комфортнішими?}: Чому ремонт доріг в Одеській області не зробив поїздки комфортнішими? http://dumskaya.net/post/chomu-remont-dorig-v-odeskiy-oblasti-ne/author/ За останні чотири місяці мені довелося об'їздити фактично всю Одеську область, користуючись послугами маршрутних автобусів. І, якщо дороги у нас дійсно почали ремонтувати, і стан їх значно покращився порівняно з попередніми роками, то перевізники свої послуги не те що не поліпшили, а й навіть не замислюються над тим, що час відредагувати розклад відповідно до зменшення часу, що витрачається на дорогу, а також додати автобусів і зменшити інтервали. Отже…

1. Розклад. Це жах. Це ганй жах, що заслуговує пера Кінга. Щоб ви знали, ремонт доріг ніяк не впливає на офіційний розклад. Наприклад, ви купуєте квиток на Вилкове, на 6 годину ранку. У квитку буде вказано, що ви прибуваєте до пункту призначення об 11 годині. Ви спитаєте: що маршрутка робитиме 5 годин на хорошій дорозі? У мене є для вас варіанти. Водій може заїхати у Татарбунари і постояти там 10 хвилин. А може — 30. Може заїхати в Сарату на автостанцію. А може — не заїхати. І навіть якщо він всюди заїде і всюди постоїть, ви прибудете насправді о 10-10:15. Можете — о 10:30. Власне, може бути все, що завгодно. Але точно не те, що вказано в розкладі. Якщо він їде нормально (зазвичай це зворотня дорога, до Одеси), то ви їхатимете десь 3 години — 3.20 приблизно. Те саме в інших населених пунктах. Наприклад, до Березівки я приїхала з різницею від розкладу в 30 хвилин (теж раніше, на щастя). Ви ніколи не знатимете точно, коли ви приїдете, тож ви не можете призначати точний час робочої зустрічі. Це такий лайфхак.

2. Квитки. Всі мої подорожі відбувалися від автостанції «Привоз». У цьому благословенному місці все теж феєрично і непередбачувано. Вам можуть продати квиток, а можуть — ні. Причому в одне й те саме місце, але в різні дні. Зазвичай вам їх не продадуть. Навіть попри те, що розклад цих маршрутів світиться на табло над касами. Попри те, що це — офіційні маршрути. І попри те, що це — початкова точка відправлення, не транзитний маршрут і автобуси стоять там же на платформах. Вам не продадуть квиток з формулюванням: «Квитки продає водій».

Далі стартує другий етап: «Умов водія дати квиток». Тут треба враховувати дві речі. Квитка може фізично не бути. В Теплодарі, коли ми в нього в'їхали, водій пригальмував і посигналив колезі, що сам виїздив з міста нам назустріч. «Коля, дай дєвочкі білєт, бо в мене закончились! ". Я бігла до Колі через дорогу, а він приязно махав мені у вікно квиточком. Другий важливий момент: сам квиток. У 90% це просто папірець-бланк. Там нема печатки, назви фірми-перевізника, і тим більше там нема дати і вартості квитка. Власне, ти можеш написати там що завгодно. Це просто папірець. І якщо ваш роботодавець хоче дійсно квиток, то ви лишитеся без компенсації проїзду. Бо це не документ, а чортівня. Ну ви розумієте, скільки чорного кешу обертається на нашому ринку транспортних перевезень, так? Ніхто навіть приблизно не має уявлення, хто, скільки, куди і як їде, яка ситуація на маршрутах і скільки держава втрачає щогодини від цього. Тут суцільний хаос і злочин.

3. Відповідність руху маршруток потребам. Це теж неймовірно. Я не знаю, хто і коли складав розклад інтервалів руху. Мабуть, років 30 тому. І десь так він і відповідає потребам. Наприклад, перша маршрутка на Кілію вирушає з Одеси о 8 ранку. Прибуває — о 12. Раніше маршрутів нема, якщо вам треба щось зранку в цьому місті, то ваші проблеми. Або візьмемо Балту. Перша маршрутка — так само о 8. За розкладом прибуває о 12, але насправді — об 11:20 приблизно (читайте вище). А друга знаєте, о котрій? Ха! Шах і мат! Об 11:40. Тобто всі, хто не встиг/не вліз о восьмій ранку у малесенький бусик до 20 місць, той буде в Балті аж ввечері. Тут ви можете мені сказати про електрички, але я теж маю що вам відповісти на те. Електричка не зупиняється в самій Балті, і від станції ще треба добратися в місто, а якщо вам треба в село біля Балти, то електрички там нема.

Або, наприклад, якщо ви їдете назад з Кілії чи Арциза, чи Балти, дуже бажано заздалегідь подзвонити водієві і «забронювати» місце. Іноді це коштує 5 гривень. Так само можна бронювати місця і з Одеси. У всіх мешканців віддалених містечок, мабуть, є номери всіх водіїв, яким вони телефонують і замовляють місця. Зовсім не факт, що вам дадуть те місце, яке ви хотіли, але принаймні хоч якесь дадуть. Потім всю дорогу пасажири сваряться і з'ясовують, хто бронював сьоме місце, а хто — дев'яте.

Щоб ви розуміли, повернутися з населених пунктів — важче, ніж туди дістатися. З Кілії маршрутка йде близько 17 години. Остання. З Балти — о 16. Остання!

І тут — увага. Вилкове ви можете покинути лише в обід. Після 15 години з цього міста не ходить нічого і нікуди. Геть зовсім. Якщо пощастить, можете потрапити в автобус Кілія-Київ. Але він заїжджає у Вилкове не завжди, і це з'ясовується зазвичай за фактом. З одного боку, може, це такий продуманий крок: мовляв, хто приїхав маршруткою у Вилкове, той просто змушений ночувати ніч там. Туристи, які не переночували, — не туристи, це кожен знає. Але я просто скажу так: ті, хто складав такий розклад, ви взагалі при своєму розумі?..

4. Маршрутки. Тут нічого нового. Все роздовбане, старе, жахливе і небезпечне. А ще це — царство табуреточок. От позавчора я майже 4 години їхала на табуреточці. Їх було 7 в ряд. Інакше бусик, котрий ходить всього двічі на день, не здатен вмістити всіх охочих. Втім, він і так не вмістив :( Їхати на табуреточці, по-перше, дуже зручно, по-друге, спина ні разу не болить, по-третє, уява час від часу малює якісь цікаві картини наслідків навіть легенького ДТП. Хороше тут тільки одне: якщо що, пасажири табуреточок навіть не мучитимуться, мабуть. Хоча хтозна.

Поліція, Укртрансбезпека та інші контролюючі органи: ви точно не в курсі перевезень на табуреточках? І це замкнене коло: жахливий розклад, сотні пасажирів, які мають дістатися пунктів призначення і абсолютна і цілковита безкарність перевізників. До міст обласного значення не може бути 2 чи 3 маршрути на день, шановні. Ви просто жахливі нелюди. Всі, від кого це залежить. У мене нема для вас навіть ввічливих слів.

5. Я їздила до великих центрів. До міст, містечок і районних центрів. Але досить часто мені доводиться бувати у селах. Щоправда, добираюся приватним автотранспортом. Бо автобуси до цих сіл ходять раз-два на тиждень. І я не маю щонайменшої гадки, як люди, які там мешкать, добираються, куди їм треба.

Все це не просто жахливо. Це все можна виправити. Шановні, коли ми ремонтуємо дороги, треба ремонтувати розклад. Що толку з гарної дороги на Кілію чи Вилкове, якщо ви фактично заблоковані неадекватним розкладом, який тримає вас у заручниках і не дасть вам ані нормально туди доїхати, ані повернутися? Чи місцеві не чекають на гостей? Думаю, чекають. Хіба це так складно: просто змінити інтервал руху і зробити його адекватним? Впевнена, що це можливо. Але просто нікому до того нема діла. Гадаю, місцева влада, яка не має жодного впливу на перевізників (практично всі фірми належать одеським бізнесменам, а місцева влада не має важелів регулювання розкладу), все ж може звернутися з вимогою змінити ситуацію до ОДА. Я не вірю, що ОДА не може на це вплинути. Не вірю, що нічого не можна змінити. Друзі. Маршрутка о 8 і об 11:40 до одного з найкрупніших міст півночі області, до найбільшої об'єднаної громади області — це ненормально. Ненормально, що з туристичного міста не можна виїхати після обіду. Ненормально, що треба заздалегідь просити водія забронювати місце, аби не їхати на табуреточці. Ненормально не продавати квитки.

Ми змінюємо чимало. Дороги змінюються так, як ніколи не було раніше. Але сфера перевезень — це те, що тхне бандитськими дев'яностими, якщо не гірше. Вона смердить. З цим не можна миритися. Місцеві терплять, бо звикли. А для мене це просто шок. Не подив. Але все одно шок. Бо миритися зі скотським ставленням до людей не можна. Інакше що ж це за реформи?

 

]]>
Thu, 13 May 10 11:26:59 +0300 http://dumskaya.net/post/chomu-remont-dorig-v-odeskiy-oblasti-ne/author/
:{Как работает одна из старейших демократий: система власти и выборов в Великобритании}: Как работает одна из старейших демократий: система власти и выборов в Великобритании http://dumskaya.net/post/kak-rabotaet-odna-iz-stareyshih-demokrati/author/ Две недели назад, 19 апреля, британская Палата общин проголосовала за досрочные выборы: 522 депутата за, 13 — против. Это означает, что 8 июня в Великобритании пройдут парламентские выборы. Ниже — о том, как устроена избирательная система в этой стране, которая вот-вот покинет Евросоюз.

Триединый парламент

Для того, чтобы проследить историю британского парламентаризма, не хватит и нескольких публицистических материалов, поэтому мы ограничимся только изменениями, произошедшими в прошлом веке. Именно в начале XX века британские политики окончательно закрепили тенденцию, наметившуюся в XIX веке, фактически освободив нижнюю парламентскую палату – Палату общин – из-под влияния верхней палаты – Палаты лордов. Под давлением ряда факторов Палата лордов приняла Парламентский акт, который позволял лордам только задерживать принятие закона на три сессии (в 1949 году этот срок сократили до двух сессий), после чего он вступал в действие, несмотря на их возражения. Примерно в таком виде обе палаты функционируют до сих пор.

Впрочем, у британцев не все так просто, и их парламент, который на первый взгляд вроде как состоит из двух составляющих (палат), на самом деле триедин, так как здесь соблюдается так называемый принцип Crown-in-Parliament (дословно – корона-в-парламенте, иначе говоря – Королева-в-парламенте). Это связано с тем, что исторически в Великобритании отсутствует привычное для нас разделение ветвей власти, и монарх является неотъемлемой частью каждой из ветвей власти. Таким образом, королева имеет право созывать и распускать парламент, одобряет каждый закон и формально возглавляет парламент (действуя при этом согласно рекомендациям премьер-министра и других членов правительства).

Палата общин

Итак, нижняя парламентская палата называется Палата общин, хотя полное название куда солиднее: The Honourable the Commons of the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland in Parliament assembled, что переводится как Почтенные общины Соединенного королевства Великобритании и Северной Ирландии, собравшиеся в Парламенте.

Депутатов в эту Палату граждане Великобритании избирают на мажоритарной основе в одномандатных округах, правда, в отличие от Украины, кандидат имеет право одновременно баллотироваться от нескольких округов, а если выиграет, например, в двух, то ему придется выбирать, какой из них он будет представлять в Палате.

Избираться в нижнюю палату можно, достигнув 21 года, однако есть и ряд запретов. Членами Палаты общин не имеют право быть иностранцы, члены Палаты лордов, госслужащие, виновные в государственной измене, а еще – банкроты и – внимание – те, кто признаны виновными в фальсификациях выборов или применении других незаконных методов во время избирательных кампаний.

Интересно и то, что количество округов от выборов к выборам может меняться, если меняется численность населения. Сейчас в Палате общин – 659 членов. Депутаты избираются раз в пять лет (если, конечно, не произойдут досрочные выборы, как в этом году).

Палата общин заседает здесь. ФОТО: bbc.com

Надо сказать, что члены обеих палат заседают в Вестминстерском дворце, но отделка Палаты общин – зеленая, а Палаты лордов – красная.

Заседание в палате обычно начинается с молитв, за которыми следует рассмотрение частных дел, затем — основных дел, а в конце рабочего дня проводятся заключительные дебаты. Для гостей и туристов выделены специальные места за стеклом на балконе.

Годовая зарплата депутатов Палаты общин составляет 67 тысяч фунтов стерлингов. Кроме того, каждому в год полагается еще 49 тысяч фунтов стерлингов на зарплату помощников или другие рабочие нужды. Также членам палаты возмещают расходы на транспорт и стационарную телефонную связь (если звонить из рабочего кабинета).

Спикер Палаты общин Джон Беркоу. ФОТО: dailymail.co.uk

Палата лордов

Верхней палатой является House of Lords, или же Палата лордов. Об этой палате все наслышаны, так как именно здесь заседают пэры. Когда-то их было очень много, они были одними из самых богатых людей страны и имели серьезные полномочия. Жизнь пэров ухудшилась начиная с позапрошлого века, когда их власть начали потихоньку ограничивать, полномочия – передавать нижней палате, а потом и уменьшив их количество. Сейчас их 821, но число пэров смущать не должно, так как законодательство никак не ограничивает численность верхней палаты, но в былые времена их было существенно больше тысячи, а бывало – и чуть больше 600.

На самом деле далеко не все пэры участвуют в заседаниях Палаты (не путать с украинскими нардепами), а участие в голосовании регулярно принимает около трети ее состава. Часть членов палаты вообще никогда не принимает участия в ее заседаниях, другие получают разрешение не присутствовать. А вот зарплаты пэры не получают, разве что им могут возместить расходы гостиницу и транспорт, да и то небольшие. Впрочем, должности пэров – не выборные, поэтому избирателям не так уж и обидно.

Палата лордов собирается здесь. ФОТО: dailymail.co.uk

Верхняя палата может разрабатывать и рассматривать законопроекты, а также рассматривает и утверждает законопроекты, принятые нижней палатой. Правда, в прошлом веке пэров, опять-таки, ограничили в праве вето, поэтому отклонять законопроекты они могут только сроком на один год, а особо важные, например, финансовые, и вовсе отклонить не может – максимум отложить рассмотрение на месяц, после чего они все равно вступают в силу.

Кстати, сейчас верхней палатой руководит первая в истории страны женщина – лорд-канцлер, 41-летняя Элизабет Трасс.

Элизабет Трасс в 2014 году стала самой молодой женщиной-министром Великобритании. ФОТО: elizabethtruss.com

Партии и партийцы

Расхожее мнение о том, что в Великобритании – всего две партии, ошибочное. В самом деле, самыми влиятельными являются две партии – Лейбористская и Консервативная (именно представители этой партии одержали победу на парламентских выборах в 2015 году).

Однако, кроме них, в парламенте представлены еще несколько партий — Партия независимости Соединенного Королевства, Либеральная партия Великобритании, Шотландская национальная партия, Плайд Камри (Партия Уэльса) и Юнионистская партия Ольстера.

Чтобы украинцам было проще ориентироваться, можно запомнить, что лейбористы придерживаются левоцентристских взглядов, а консерваторы – правоцентристских. В свете выхода страны из Евросоюза, важно помнить, что левые ратуют за ЕС, а вот правые агитируют за выход. Таким образом, победа правых (консерваторов) в 2015 году формально и привела страну к Brexit.

 

Правительство и премьер-министр

Как и в случае с парламентом, правительство в этой стране называется не просто правительством, а Правительством Ее Величества (Her Majesty's Government). Руководит им премьер-министр, но формально исполнительная власть принадлежит монарху, что и отражено в названии. Премьер-министр и Кабинет министров консультируют королеву на специальном Тайном совете (не путать с ночными совещаниями в Администрации президента Украины).

Интересно, что правительственные министры являются членами парламента и несут перед ним ответственность. А премьер-министром монарх определяет лидера партии, которая составляет большинство в парламенте.

Именно премьер-министр считается главной фигурой в политике государства. 76-м премьером страны является Тереза Мэй, которая занимает этот пост почти год – с июля 2016-го. До этого она была министром внутренних дел. Также Т. Мэй возглавляет Консервативную партию.

Тереза Мэй считает, что оппозиция пытается ослабить позиции Великобритании во время переговоров с ЕС. ФОТО: The Independent

 

Царствующая особа

Наверное, сложнее всего рассказывать о, пожалуй, самом популярном монархе современного мира, коим, без сомнения, является царствующая королева Великобритании Елизавета II, взошедшая на престол 6 февраля 1952 года в возрасте 25 лет. Она также является самым долгоправящим монархом за всю историю государства и уж наверняка одним из самых любимых.

Коронация Елизаветы II. ФОТО: bbc.com

Монарх имеет довольны обширные полномочия, однако большинство их реализуется через парламент и правительство. Таким образом, монарх использует королевские прерогативы по совету премьер-министра и других министров. Однако, если, например, ни одна из партий не набирает большинства в Палате общин, то назначение премьера перестает быть формальностью, и тут уж решать монарху (и в новейшей истории такой случай был).

Также прерогативой монарха является созыв, продление и роспуск парламента, а все парламентские акты принимаются во имя монарха и должны получить королевское согласие.

Кроме того, монарх руководит армией и имеет исключительное право объявить войну и заключить мир.

 

Brexit и досрочные выборы

Как известно, 23 июня 2016 года на референдуме по вопросу членства Великобритании в ЕС чуть более половины граждан страны проголосовали за выход из ЕС. В середине марта этого года парламент Великобритании одобрил законопроект о запуске Brexit, а 30 марта Тереза Мэй запустила процедуру выхода Великобритании из ЕС.

Вначале Т. Мэй была противницей досрочных парламентских выборов, полагая, что раньше 2020 года их проводить не стоит. Однако позже она изменила свое мнение, заявив, что такие выборы помогут окончательно укрепить позиции тех, кто ратует за выход страны из ЕС. Правда, пока, согласно опросам агентства YouGov, проведенным 24–28 марта, 37% граждан поддерживают лейбористов, а консерваторов — 34%. Однако те, кто считает, что досрочные выборы лишь укрепят позиции консерваторов, аргументируют будущий успех кризисом в рядах лейбористов.

«В последние недели лейбористы угрожали проголосовать против окончательного соглашения, которого мы достигнем с Европейским Союзом. Либерал-демократы заявили, что они хотят завести работу правительства в тупик», — заявила Т. Мэй накануне принятия решения о досрочных выборах.

В Евросоюзе же считают, что настоящие переговоры по выходу Великобритании из ЕС начнутся уже после этих выборов, когда консерваторы либо упрочат свои позиции, либо же, наоборот, их потеряют.

Кстати, совсем недавно лейборист и экс-премьер-министр страны Энтони Блэр заявил, что возвращается в политику и попытается убедить британцев трезво посмотреть на Brexit.

Материал опубликован на сайте ИзбирКом


 

]]>
Fri, 09 Apr 10 10:22:39 +0300 http://dumskaya.net/post/kak-rabotaet-odna-iz-stareyshih-demokrati/author/