Да, и что бы два раза не вставать.

Серия взрывов в Одессе 20 июня напомнила, что летнее солнце нас рано расслабило, война еще не закончилась и опасность не миновала. Украина остается под прицелом, особенно ее левобережная часть.

Кстати о лете и солнце. Люди потянулись на пляж пытаясь мирный летний образ жизни перенести в военное время. Законное желание власти обезопасить людей от опасностей подстерегающих нас у моря во время войны, вылилось в странную раздачу повесток на пляжах. Как будто некоторые чиновники так и не уяснили, что служба в ЗСУ это не наказание за правонарушение. Благо общество такой способ борьбы с любителями загара и моря не восприняло и повестки раздавать прекратили, но проблема осталась. Как по мне, есть штрафы для нарушителей, можно просто закрыть доступ на пляжи. Но власть должна вести себя честно. если на бесплатный пляж на песок нельзя, то почему можно на платный клубный настил за 150-200 гривень (и повестки там не раздавали)? На плитах тоже мин нет. И что это за идея открыть несколько безопасных пляжей? Их хватит для всех желающих? И там можно только позагорать или и купаться тоже можно будет? И кто даст гарантию что туда никакая российская гадость не заплывет? Может в такой кровопролитной войне потерпим без пляжей? Не самая большая жертва ради победы.

Ну и совсем ПиСи. Тут городской голова обеспокоился по поводу переименования Пушкинской. До войны я бы тоже согласился с сохранением памятников и привычных названий улиц. В защиту может ничего и не писал, но промолчал бы точно. Но сама россия дала ответ на вопрос что делать с такими памятниками и топонимами. Предатели в Херсоне уже хотят поставить там памятник екатерине. В украинском Крыму таких меток оккупанты понаставили. Враг, во главе с чокнутым историком путиным (ну хотя бы про рост Петра Iпрочитал), считает, что там где екатерина, Пушкин, Чехов и т.д., там русский мир, скрепы, там им чем то пахнет и они имеют право на эти территории. Так что принеся на нашу землю кровь и разрушения они сами вынесли приговор таким памятникам и топонимам в Украине. И здесь умным и красивым не получится быть даже у одесского городского головы.

Молодая мама с сыном лет 4 гуляют возле заминированного пляжа. Сын играет в песочнице, привычный детский набор — пластмассовые совочек, ведерко, формочки каких то зверушек. Но возиться в песке скучновато, и вот уже ребенок на бордюре, отделяющем пляж от пешеходной зоны, под присмотром и контролем мамы. В руке ведерко, чуть постучав о каменный бордюр, ребенок бросает ведерко вниз, на пляжный песок. В начале смех, а потом предложение маме вернуть ведерко. Далее плач и тут мама поднимает ленточки, переступает через поддон, которые ограждают вход на заминированный пляж и начинает спускаться по лестнице. Пластмассовое ведерко по цене 20, 30, 50 гривень и реальный шанс оставить ребенка без мамы или самой стать инвалидом. Наш крик и боец ТРО, который превзойдя все нормативы ГТО, подбежал к лестнице, вовремя остановили

На следующий день, рейды полиции на побережье и профилактическая работа с нерадивыми отдыхающими. Берегите себя и своих близких!

Да, ведерко наши защитники малышу вернули.

І сьогодні, в переддень визначальних битв, в нашому суспільстві стали проявлятися симптоми цієї хвороби. Як називати тих хто виїхав за кордон, хто справжній волонтер, чому в теробороні, а не ЗСУ, що таке перемога і т. ін.? Так, 54 дні війни, так, накопичується втома, так ряд локальних перемог дають надію на одну велику ПЕРЕМОГУ і вже деякі політики задумуються над тим, що буде з ними в мирний час. І є бажання виплеснути якесь роздратування, емоції, накопичилась, в тому числі і негативна енергія. До речі, знайомі лікарі кажуть, що в перші дні війни ми хворіти майже перестали, а сьогодні знову пішли інфаркти, інсульти...

 Але поки виграна битва, а не війна. Майже два місяці спротиву довели, що нас важко подолати коли ми єдині, проявимо слабкість і там відразу з`явиться росія. Так може побережемо ту єдність яка виникла між заходом і сходом, між народом і владою, фронтом і тилом. Коли Жадан зі смаком співав «Вова... до Ростова», а сьогодні каже це мій президент і всі хто погане слово про Вову скаже нах..й з пляжу, коли тилові міста з турботою і любов`ю приймають біженців, коли в одеському супермаркеті сім`я яка зробила закупки на тиждень, вже після каси (так на всяк випадок написав), перекладає в не дуже повний візок літньої жінки якусь молочку, випічку... Прикладів людяності безліч. Війна –страшний час, але скільки світлого і доброго вона розкрила в нашому суспільстві, показала наскільки нам важлива Україна і ми вже точно з руснею не один народ.

Так може ще трошки потерпимо і доведемо, що не тільки спільний ворог може нас об`єднати, тим більш що і з ворогом поки остаточно не покінчено. Адже ЗСУ, щоб довершити свою справу, потрібен надійний тил.

Ну і не втримаюсь. 12 квітня, десь там на недобудованому космодромі побачив вже зовсім іншого бункерного діда кабаєва. Це вже не той самовпевнений чокнутий лектор який нам погрожував, щось там підморгував своїм клоунам з ордло. Вже і мова не така зв`язна, і тон не такий впевнений, і про трагедію щось там пробурмотів, правда не сказавши хто ж приніс її на нашу землю, та і вигляд... І це ще до того як йому доповіли що «москва» горіла та затонула. І на 54-й день війни світові військові аналітики вже не сперечаються скільки вистоїть Україна — 48 чи 72 години, а коли газета New York Times запитала у одного з головних вчителів військової стратегії — Джоні Арквіллі, що б він сказав путіну сьогодні, він не вагався: «Я б сказав: домовляйся про мир, дурню! ». Росія вже не той монстр, яким здавалася світу до 24 лютого, але це все ще звір, звір поранений, а тому небезпечний і треба покласти не мало зусиль щоб його остаточно здолати.

Тому справжній історик Тарас Гончарук і має прочитати нам лекцію про важливість єдності серед українців які не тільки вимовляють, а і знають що таке паляниця, щоб не повторювати помилок минулих поколінь борців за незалежність України. І тоді у нас з`явиться шанс їх мрії про сильну, незалежну, квітучу Україну втілити в реальність.

ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!

ПротистоянняТруханов-одеськадемопозиціяточитьсядавноідрузямивонимабутьніколинестануть, алечивартопідчасвийни продовжувати такі баталії на знищення(нажаль є передчуття, що у війні Одесу ще чекають важкі випробування), ічисправедливізвинуваченнятапідозри, спробуєморозібратися. Намійпогляд, зісвоїмставленнямдодемократичноїУкраїниТрухановвизначивсяу 2014 році, колиобравУкраїну, анеКуликовеполе. Погодьтеся, відстоятиОдесутоді, утравні, булобзначноважче, якбиТруханов «сотоварищи» реальнопідтрималипроросійські сили. Промотивитакогорішеннясперечатисянебуду, алеякасьхерняпідназвоюонрвтойчасбулацілкомреальна. За 8 років ми бачили як все більше проукраїнською стає Одеса та як змінюється її міський голова. Ілюди справдізмінюються. Приклад — Харків, якиймужньопротистоїтьросійськійнавалі. ДоКернесазТереховиммабутьбулонеменшепитань, аможеібільше, ніждоТруханова, асьогоднісумнівівщоХарківцеУкраїна, тащейяка, нівкогонемає. Івтомущомістобореться, живенемалазаслуга іТереховатайогокоманди. Одесасьогодні, нащастя, більшенагадуєтиловемісто (писав до обстрілів 3 квітня). Алеявнонекурорт, врізному розумінні цього слова.ВважкихумовахОдесаоговталася від шоку перших днів війни, комунальніслужбипрацюють, якнаменене гіршеніжвдовоєннийчас, містоспокійноіорганізованоприймаєбіженців, вмагазинахєвсенеобхідне і т. ін., івцьомуєчастказвитягчиновників, втомучисліТрухановаійогокоманди. Автому, щоТрухановтаоднопартійціконтролюютьситуаціювмісті, думаюсумнівівнемаєнівкого, іншасправа, ставленнядотакогоконтролюрізне. Доречі, хотівбизгадати і прозаслугиСергіяГриневецького, завдякийомуіекономічнаіполітичнаситуаціявобластівдовоєннийчасбуласпокійною, керованоютайзаразконтрольована. НедаремноновийвійськовийголоваОВАпорядзсобоюзалишивіГриневецькогоійогокоманду практично в повному складі. При цьому, говорячипроГриневецькогояпам`ятаюіпроставленнядоМайдану, ипроСеверодонецьк, ікнижкуКучми«Українанеросія»читав, тамтежзгадують, алетещоСергій Рафаіловичійогокомандависокопрофесійнічиновники (бюрократи)беззаперечно. Такщо, може перестанемо весь час заставляти Труханова доводити, що він за Україну івідкладемополітичнібаталіїдомирнихчасівтавизнаємо, щосьогоднівОдесініхтобілийпрапорневивішує.ЗавдякиЗСУ, ТрО, волонтерам, владімісто готовезахищатисяіякщовОдесіхтосьічекаєокупанта, ацевжепитаннядоСБУтаіншихспецслужб, тоце, намійпогляд, точнонеТруханові неГриневецький.

Нуапротехтоде«підшиває», вжепоговоримовмирнийчас.Сподіваюсь, щонавійнічиновникивкраїнінезаробляють, а після ПЕРЕМОГИ, на виборах, кожен отримаєпо заслугах.Який вибір зробить народ, це вже будезовсім інша історія.

Пі Сі. Після атаки на місто 3 квітня до влади є кілька запитань. Очевидно що Одесу бункерний дід кабаєв в спокої не залишить. Ще до війни, в своїх псевдоісторичних мареннях він погрожував карою і одеситам.

Тому хочеться спитати, що з аміаком на припортовому заводі про який в перші дні війни говорив міський голова Южного Володимир Новацький? Там в портопромисловій зоні ще були резервуари з цією небезпечною речовиною. Та і взагалі що з аміакопроводом Тольятті-Южне?

Читав на Думській про лепрозорій в Одеській області, що там з людьми, які дії влади? І більш ширше, знаю що дітей з дитбудинків, вразливих сімей вивезли в безпечні місця, а що з літніми людьми з соціальних установ, не доведеться волонтерам, у разі не дай Бог..., потім героїчно рятувати немічних людей, як ми це бачили в Київській області?