artville1

odsp






Страна по ip-адресу:
Комментарии которые оставила odsp:

Вселенский Патриарх призвал Киевский патриархат раскаяться и вернуться в каноническую Церковь: и немного об «уважении» русских к историческим православным традициям…

22 июля 2008 года, 15:28
Патриарх Варфоломей не может претендовать на звание «первосвященника» всего православного мира, считает Затулин

Киев. 22 июля. ИНТЕРФАКС — Депутат Госдумы, директор Института стран СНГ Константин Затулин считает, что патриарху Константинопольскому Варфоломею следует отказаться от амбиций стать своего рода «восточным папой» в православном мире.

«Логично ли, правильно ли, достаточно ли мудро было бы сегодня передоверить судьбу христианства в целом вот этому иерарху (патриарху Варфоломею — «ИФ»), находящемуся в известной ситуации, и считать его первосвященником православного мира? Я уверен, что никто с этим никогда не согласится», — сказал К.Затулин во вторник в Киеве на международной конференции, посвященной 1020-летию Крещения Руси.

Он отметил, что «попытки секретариата президента Украины искусственно соорудить некий ореол вокруг патриарха Константинопольского ничего, кроме вреда и раскола, православию не принесут».

Политолог подчеркнул, что, «безусловно, Русская православная церковь относится с уважением к иерархам поместных Православных церквей, в том числе и к Варфоломею».

«Насколько я знаю позицию патриарха (Алексия II — «ИФ») на этот счет, ну давайте будем откровенными, Варфоломей — это патриарх, который ищет себе паству, потому что он находится вне православной среды и чрезвычайно зависит от властей страны пребывания», — добавил К.Затулин.


2010-06-02 15:23:10


Вселенский Патриарх призвал Киевский патриархат раскаяться и вернуться в каноническую Церковь: ну в принципе какая для  них на  х… разница… Экуменическому или экономическому…

Анна Ахматова или Ахметова…
украинский или русский поэт :-) Чехов…

и что дала Константинопольская Церковь славянским народам…

всэ будэ люминий…  
2010-06-02 15:12:16


Вселенский Патриарх призвал Киевский патриархат раскаяться и вернуться в каноническую Церковь: (8:44) Патриарх Варфоломей: Пускай они не колеблются но присоединяются к канонической Церкви, которая является кораблем спасения. Сегодня во время обеда я пожелал владыке Блаженнейшему митрополиту Владимиру Киевскому, чтобы он еще при жизни сподобился увидеть решение этой украинской проблемы и чтобы раскол прекратил свое существование.

Поэтому мы не могли оставаться безучастными и то, что делает наша Церковь, она делает это с уважением к действующему экономическому (так перекладає диктор – Церква.info) порядку. Мы всегда молимся как о русском, так и украинском народе, потому что оба этих народа являются духовными чадами Константинопольской Церкви.

В понедельник мы праздновали вместе со Святейшим Патриархом Кириллом в его Церкви память святых равноапостольных братьев Кирилла и Мефодия. … (очевидный розрив у тексті – Церква.info) для того, чтобы посвятить, обратить в христианство славянские племена. Создание (?) наших православных славянских братьев, благородность Константинопольской Церкви всегда сильна и никогда не мешается (?), потому что это действительно большой дар, который дала Константинопольская Церковь славянским народам. (09:49)


2010-06-02 15:06:16


Вселенский Патриарх призвал Киевский патриархат раскаяться и вернуться в каноническую Церковь: Раніше сайт «Церква.info» вже оприлюднив думку глави Інформаційного управління Київської Патріархії єпископа Євстратія з приводу публікацій деяких ЗМІ уривків з інтерв’ю Вселенського Патріарха Варфоломія каналу «Росія 24». У цих публікаціях повідомлялося, що нібито Патріарх Варфоломій закликає «українських розкольників повернутися в канонічну Церкву».

Що ж насправді сказав Патріарх Варфоломій в інтерв’ю?

Частково зрозуміти це дає можливість відеозапис, розміщений на сайті «Вести». З цього запису видно, що ясно і зрозуміло звучать лише питання ведучого російською мовою. З відповідей Патріарха чути лише уривки слів грецькою мовою, які повністю перекриваються диктором, що читає російський переклад.

Судячи з перекладу, диктор не добре обізнаний у церковній термінології. Так, він говорить про «питання діпліков» (6:34), хоча насправді термін звучить як «диптих», і означає порядок списку Помісних Церков та їхніх Предстоятелів. Так само диктор говорить про якийсь «економічний порядок» – хоча не зрозуміло, чи має на увазі Патріарх «канонічний», тобто законний порядок, або ж «ікономічний порядок», тобто порядок внутрішнього управління або підхід до вирішення різних питань з позиції поблажливості й милості.

Після речення про спільне святкування дня святих Кирила і Мефодія йде очевидний смисловий розрив і видно сліди монтажу. Сенс останньої частини відповіді на питання про українську ситуацію у викладі диктора взагалі туманний. Цілком можливо, що в своїй відповіді Патріарх хотів сказати про те, що Константинопольська Церква – Мати і для Російської Церкви, і для Української.

Варто звернути увагу і на те, що питання поставлене некоректно і, якщо знати позицію Константинополя, — заплутано, якщо не маніпулятивно. Ніяких фактичних підтверджень того, що «багато з тих, хто відпали, знаходять шлях в лоно Матері-Церкви» немає: у масштабі України лише лічені одиниці – навіть не десятки – священиків переходять з Київського Патріархату в Московський. А якщо врахувати, що Матір’ю-Церквою для України Константинополь вважає себе, а не Московський Патріархат, то і питання, і відповідь на нього звучать вельми двозначно.

Слід також відзначити, що інтерв’ю явно змонтоване (адже не чутно ні перекладу питань, ні перекладу відповідей для самих учасників інтерв’ю). І не варто також забувати, що канал «Росія 24», як і сайт «Вести» – державні  російські структури, явно зацікавлені в тому, щоб підтримувати міфи московської пропаганди відносно церковної ситуації в Україні.

І так – текстова розшифровка:            

(8:26) Корр.: Давайте вернемся на территорию Русской Православной Церкви. На Украине Церковь много лет страдает от раскола, но в последние годы многие отпавшие находят путь в лоно Матери-Церкви. Некоторые пока сомневаются. Какие слова Вы могли бы обратить к этим людям?
 
2010-06-02 15:05:28


Вселенский Патриарх призвал Киевский патриархат раскаяться и вернуться в каноническую Церковь: 13 травня 2006 року рішенням Священного Синоду під головуванням Святішого Патріарха і всієї Руси-України Філарета взято курс на реформу освіти в духовних навчальних закладах Української Православної Церкви Київського Патріархату. Плідно функціонують Київська і Львівська Православні Богословські Академії, семінарії у Луцьку та Рівному, Богословський інститут в Івано-Франківську, Теологічне відділення Філософсько-Теологічного факультету Чернівецького Національного Університету.

15 квітня 2007 року під головуванням Святійшого Патріарха Філарета відбувся Архиєрейський Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату, одним з основних рішень якого було прийняття Історико-канонічної Декларації «Київський Патріархат – Помісна Українська Православна Церква».

12 червня 2007 року в «Українському домі» відбувся ІІ Всеукраїнський церковно-громадський форум «За Українську Помісну Православну Церкву», який повною мірою підтримав і схвалив Історико-канонічну декларацію. Його Святість у своїй доповіді зазначив, що Єдина Помісна Церква – це завдання як Церкви, так і держави, а тому високо оцінив діяльність чинного Президента України Віктора Ющенка у ініціативах з приводу об'єднання розділеного Православ'я в Україні.

З нагоди ювілею 900-ліття Михайлівського Золотоверхого монастиря та відзначення 1020-ліття Хрещення Київської Руси-України Святійший Патріарх Філарет 11 липня 2008 року очолив Помісний Собор Церкви, а 19 липня 2008 р. на Михайлівській площі у Києві – урочисту Божественну літургію. У спільній святковій службі взяли участь близько тисячі священиків та понад 15 тисяч вірних.

Завдяки наполегливій праці Патріарха було перекладено усі богослужбові книги, які потрібні для відправи богослужінь; він увійде в історію як четвертий перекладач Біблії українською мовою. З благословення Патріарха Філарета було безкоштовно видрукувано і розповсюджено близько мільйону примірників Закону Божого. Метою акції є те, щоб ця книга з основ божественного вчення потрапила до кожної оселі, завітала в кожну сім'ю.

За роки предстоятельства Святійшого Патріарха Філарета Українська Православна Церква Київського Патрiархату значно виросла. Якщо в 1995 році Патріархат мав 1200 парафій, то сьогодні — понад 4 тисячі; тоді у складі Церкви було 15 архієреїв, зараз — 38, що відповідає чисельності єпархій: у 1995 році їх було 12, тепер — 33. За соціологічними опитуваннями Київський Патріархат користується підтримкою понад 30% чоловік дорослого населення України (для порівняння – Московський Патріархат в Україні підтримують близько 20%, тобто 6, 5 мільйонів чоловік). У грудні 2006 р. в столиці України Києві 52% опитаних віднесли себе до Київського Патріархату і тільки 8% – до Московського Патріархату.

Церковні нагороди:

За церковні заслуги нагороджений орденами Російської Православної Церкви, Александрійського, Антіохійського, Ієрусалимського, Болгарського та Грузинського, Польського, Чехословацького Патріархатів та Церков.

В 1999 році згідно рішення Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату Святійшого Патріарха Філарета нагороджено Орденом Святого рівноапостольного князя Володимира Великого І ступеня.

В 2004 році згідно рішення Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату Святійшого Патріарха Філарета нагороджено Орденом святого апостола Андрія Первозваного.

Державні нагороди:

22 січня 1979 року Указом Президії Верховної Ради СРСР за патріотичну діяльність на захист миру нагороджений орденом «Дружби народів».

Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Святійший Патріарх Філарет – повний кавалер Ордену Ярослава Мудрого (1999 р. – V ступ., 2001 р. – ІV ступ., 2004 р. – ІІІ ступ., 2006 р. – ІІ ступ., 2008 р. – І ступ.).

У 2009 році Президент України Віктор Ющенко нагородив Святійшого Патріарха Філарета Орденом Свободи.

В 2010 році Президент України Віктор Ющенко нагородив Святійшого Патріарха Філарета відзнакою Президента України – Хрестом Івана Мазепи.

У 2010 році Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко вручила Святішому Владиці найвищу урядову нагороду – Почесну грамоту Кабінету міністрів України.
 
2010-06-02 15:03:02


Вселенский Патриарх призвал Киевский патриархат раскаяться и вернуться в каноническую Церковь: 25 червня 1992 р. відбувся Всеукраїнський Помісний Собор, на якому проголошено об'єднання частини Української Православної Церкви і Української Автокефальної Православної Церкви в єдину Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Собор визнав незаконним рішення Архієрейського Собору РПЦ і обрав Патріархом Київським і всієї Руси-України митрополита Мстислава (Скрипника). Митрополита Філарета було обрано Заступником Патріарха Київського і всієї Руси-України.

Митрополит Філарет попри всі нападки та інтриги продовжує боротися за створення в Україні Помісної Православної Церкви Київського Патріархату.

У жовтні 1995 року на Всеукраїнському Помісному Соборі митрополит Філарет був обраний Патріархом Київським і всієї Руси-України. Він плідно працює над розбудовою Помісної Православної Церкви в Україні, робить чимало і для об'єднання православних віруючих України в лоні Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Освячений Архиєрейський собор Української Православної Церкви Київського Патрiархату 12 грудня 1996 року під головуванням Святійшого патріарха Філарета пiсля старанного дослiдження життя i святительського служiння Київського Митрополита Петра Могили канонiзував i приєднав до лику святих великого Київського Митрополита. У засіданні сесії ЮНЕСКО у Парижі, присвяченому ювілею 400-ліття митрополита Петра Могили, брав участь і Святійший Патріарх Філарет, виступивши з промовою про святительський шлях славетного митрополита та його внесок у розбудову українського православ'я.

3 липня 1996 року у Софії (Болгарія) Патріарх Філарет взяв участь у роботі Церковно-народного собору Болгарської Православної Церкви, на якому були присутні 95 делегатів, з яких 90 проголосували за вибрання найстаршого за поставленням єпископа, митрополита Неврокопського Пимена, Патріархом; а 4 липня того ж року у храмі св. Параскеви в Софії – в інтронізації Святійшого Патріарха Пимена.

На запрошення Його Святості Україну неодноразово відвідував Предстоятель Чорногорської Православної Церкви – архиєпископ Цетінський, митрополит Чорногорський Михаїл.

До 2000-лiття Рiздва Христового з iнiцiативи Святiйшого Патрiарха Філарета було створено церковно-громадський комітет для проведення заходів, присвячених знаменному ювілею в iсторiї християнства. Першим таким заходом на шляху до ювілею стала Всеукраїнська Міжнародна Християнська Асамблея, проведена за участю Київського Патріархату в лютому 1998 року. В роботі Асамблеї, її круглих столів взяла участь велика кiлькiсть науковців, церковних та громадських дiячiв. Київський Патріархат налагодив постійний діалог з iнтелiгенцiєю i знаходить в ній широку підтримку у своїй дiяльностi в духовній сфері.

За роки патріаршества вiн об'їхав з архипастирськими візитами майже всю Україну, зустрічався з єпископатом, духовенством, віруючими усіх єпархій в Україні, а також за її межами. За дієвої участі Святiйшого Патрiарха Фiларета постали з руїн Михайлівський Золотоверхий монастир, храми Успiння Пресвятої Богородиці (Пирогоща), Різдва Христового та багато інших храмів у Києві й по всій Україні.

З 2000 р. вийшло 7 томів повного зібрання послань, проповідей, виступів, звернень і доповідей Святійшого Владики.

У своєму виступі на Помісному Соборі у січні 2001 р. виклав основи соціальної доктрини УПЦ Київського Патріархату.

Патріарх Філарет підтримав візит Папи Римського Івана Павла ІІ в Україну, взяв участь у зустрічі Святішого Отця з членами Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій.

Наприкінці 2003 р. був членом-засновником Наради представників християнських Церков України.

15 липня 2004 року у стінах Михайлівського Золотоверхого монастиря відбувся Помісний Собор, на якому Святійший Патріарх стисло підсумував здобутки УПЦ Київського Патріархату за дев'ятирічний період, показавши динаміку її зростання, накреслив перспективи на майбутнє. Собор канонізував преподобних Іова (1550 — 1621) і Феодосія (друга пол. ХVI ст. — 1629) Манявських та святителя Арсенія Мацієвича (1697 — 1772), митрополита Ростовського.

З 24 по 26 липня 2005 р. Патріарх Філарет перебував з візитом в м. Тріполі (Лівія), де в рамках конференції Асоціації Всесвітнього Ісламського Заклику мав зустрічі з ісламськими діячами, а також з представниками римо-католицької і коптської громад.

13 грудня 2005 р. у Державному оперному театрі України відбувся I Всеукраїнський церковно-громадський форум «За Українську Помісну Православну Церкву». Головною подією Форуму став виступ Патріарха Київського і всієї Русi-України Філарета. Аналітична й одночасно загальнодоступна доповідь Патріарха висвітлила генезис драматичного поділу православ'я в Україні та його небезпечний вплив на сучасну історію.

13 травня 2006 року рішенням Священного Синоду під головуванням Святішого Патріарха і всієї Руси-України Філарета взято курс на реформу освіти в духовних навчальних закладах Української Правосл  
2010-06-02 15:02:14


Вселенский Патриарх призвал Киевский патриархат раскаяться и вернуться в каноническую Церковь: 14 жовтня 1979 р. Будапештська реформаторська духовна академія удостоїла митрополита Філарета ступеня почесного доктора богослов'я «Гонорис кауза», а 20 травня 1980 р. він одержав диплом доктора богослов'я «Гонорис кауза» Пряшівського богословського факультету.

У виданнях Московського Патріархату «Журналі Московської Патріархії» та «Православному віснику» у різний час друкувались його богословські статті, доповіді, послання, проповіді. До них належать: «Праці святих Кирила і Мефодія на території Російської держави в російській історичній літературі» (ЖМП, 1967 р., № 3, стор.55-58); «Виступ за доповіддю на Помісному Соборі Російської Православної Церкви 1971 р.». (Помісний Собор Російської Православної Церкви. Документи і матеріали 1972 р., Москва, стор.170-176); «Кафолічність Вселенської і Помісної Церкви” (ЖМП 1980 р., № 10, стор.41-46); «Про п'ятий Всехристиянський Мирний Конгрес» (ЖМП, 1979 р., № 2, стор.43-49); «Різдво Христове. Православне тлумачення Євангелія від Матфея і Євангелія від Луки» (Православний вісник, 1974 р., № 1, стор.21-30); «Хрещення Господнє. Православне тлумачення Євангелія від Мф.3, 1-17; Мф.1, 2-11; Лк.3, 1-22) Православний вісник, 1974 № 2, стор.22-29); Благовіщення Пресвятої Богородиці. Євангеліє від Лк.1, 26-38» (Православний вісник, 1974 р., № 3, стор.23-26); «Православне тлумачення Євангельських розповідей про Воскресення Христове» (Православний вісник, 1979 р. № 4, стор.21-27; № 5, стор.16-21; №6, стор.18-23): «Православний погляд на таємне і чудесне в релігії» (Православний вісник, 1975 р., № 2, стор.18-21); «Помісна Церква і Вселенська Церква» (ЖМП, 1981 р. № 4, стор.60-67); «Доповідь на святкуванні 35-річчя Львівського Церковного собору 1946 року» (ЖМП. 1981 року, № 10, стор.6-13); «Доповідь на відкритті засідання Комітету продовження роботи ХМК в Єйзенасі 14 жовтня 1980 року» (ЖМП, 1981 р., № 1, стор.38-41; № 2 стор.46-50); «Про духовний образ Ісуса Христа за Євангелієм” (ЖМП, 1981 р., № 5, стор.55-60); «Про рішення Другої Передсоборної Всеправославної наради» (ЖМП, 1983 р., № 8, стор.53-55: № 9, 46-49; № 10, стор.44-47; № 11, стор.43-46).

Митрополит Філарет брав участь в конференції ЮНЕСКО, присвяченій святкуванню 1000-ліття Хрещення Русі. Всю роботу по підготовці та проведенню святкування 1000-ліття Хрещення Русі вів митрополит Філарет.

Після смерті Патріарха Пимена 3 травня 1990 р. Священний Синод Російської Православної Церкви таємним голосуванням обрали митрополита Філарета Місцеблюстителем на Московський Патріарший Престол. Був головою Помісного Собору РПЦ 7, 8 червня 1990 р.

Єпископат Української Православної Церкви, за ініціативою митрополита Філарета, прийняв звернення до Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II і архієреїв Російської Православної Церкви про надання Українській Православній Церкві самостійності і незалежності в управлінні. 25-27 жовтня 1990 р. Архієрейський Собор РПЦ надав УПЦ самостійність і незалежність в управлінні, а митрополит Філарет, одноголосно обраний українським єпископатом Предстоятелем Української Православної Церкви з титулом Митрополит Київський і усієї України. 26 жовтня 1990 р. у Софійському соборі після Божественної літургії Патріарх Алексій II оголосив рішення Архієрейського Собору РПЦ і вручив митрополиту Філарету Патріаршу Грамоту на право бути Предстоятелем Української Православної Церкви.

Після прийняття Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. рішення про проголошення України незалежною державою, за ініціативою митрополита Філарета 1-3 листопада 1991 р. відбувся Всеукраїнський Помісний Собор УПЦ, який одноголосно прийняв рішення про повну канонічну незалежність, тобто автокефалію Української Православної Церкви. Собор звернувся до Патріарха Алексія II і єпископату Російської Православної Церкви з цим рішенням, але Архієрейський Собор РПЦ 1, 2 квітня 1992 р. відмовив надати Українській Православній Церкві автокефалію.

Патріарх Алексій II вирішив неканонічним засобом усунути митрополита Філарета з поста Предстоятеля Української Православної Церкви і поставити на його місце свого ставленика – митрополита Володимира (Сабодана). 26 червня 1992 р., з порушенням канонів, Статуту УПЦ і постанов Архієрейського Собору РПЦ про самостійність і незалежність в управлінні УПЦ, за вказівкою Патріарха Алексія II в Харкові був скликаний «собор», який незаконно обрав ще одного митрополита Київського. Ним став митрополит Володимир (Сабодан), який був перед обранням Керуючим справами Московської Патріархії РПЦ.

11 червня 1992 р. Архієрейський Собор РПЦ вирішив таким чином покарати митрополита Філарета за намір відокремитися від Російської Православної Церкви для утворення Помісної Української Православної Церкви, але митрополит Філарет не визнав за собою вини і не підкорився рішенню Собору, вважаючи його неканонічним і незаконним.

25 червня 1992 р. відбувся Всеукраїнський Помісний Собор, на якому проголошено об'єднання частини Українсь  
2010-06-02 15:00:42


Вселенский Патриарх призвал Киевский патриархат раскаяться и вернуться в каноническую Церковь: ФІЛАРЕТ (в миру Михайло Антонович Денисенко) народився 23 січня 1929 р. в селі Благодатному Амвросіївського району Донецької області в родині робітника. 1946 р., після закінчення середньої школи, вступив до 3-го класу Одеської духовної семінарії, яку закінчив з відзнакою і того ж року вступив до Московської духовної академії. Навчаючись на II курсі, 1 січня 1950 р. прийняв чернечий постриг з ім'ям Філарета.

15 січня 1950 р. Святійшим Патріархом Московським і всієї Русі Алексієм був рукопокладений в сан ієродиякона, а 18 червня 1951 р. (удень Св. Тройці), – у сан ієромонаха.

1952 р. закінчив Московську духовну академію з ученим ступенем кандидата богослов'я і був призначений викладачем Священного Писання Нового Завіту в Московську духовну семінарію.

Одночасно виконував обов'язки благочинного Тройце-Сергієвої Лаври. З 1953 р. – викладач у Московській духовній академії. У 1953-54 навчальному році Вчена Рада Московської духовної академії присвоїла ієромонаху Філарету звання доцента. Того ж, 1953 р. був призначений на посаду старшого помічника інспектора Московської духовної академії і семінарії.

1956 р. призначений інспектором Саратовської духовної семінарії із возведенням у сан ігумена.

1957 р. переведений на посаду інспектора Київської духовної семінарії, а 12 липня 1958 р. возведений у сан архімандрита і призначений ректором Київської духовної семінарії.

1960 р. архімандрита Філарета призначено керуючим справами Українського Екзархату і настоятелем Свято-Володимирського кафедрального собору в м. Києві, а з червня 1961 по січень 1962 р. він був настоятелем подвір'я Російської Православної Церкви при Олександрійському Патріархаті у місті Олександрії (ОАР).

12 січня 1962 р. ухваленням Святішого Патріарха Алексія і Священного Синоду архімандрит Філарет був обраний єпископом Лузьким, вікарієм Ленінградської єпархії, з дорученням керувати Ризькою єпархією. 4 лютого 1962 р. відбулася його хіротонія на єпископа в м. Ленінграді, в якій взяли участь митрополит Пимен (Ізвєков), архієпископ Никодим (Ротов), архієпископ Кипріан (Зернов), єпископ Мисаїл (Воскресенський), єпископ Михаїл (Чуб), єпископ Никодим (Русняк) та інші архієреї.

13 червня по жовтень 1962 року виконував обов'язки Екзарха Середньої Європи. Після утворення єпархії Російської Православної Церкви на території Австрії у жовтні 1962 р. призначений єпископом Віденським і Австрійським. 12 грудня 1964 р. призначений єпископом Дмитровським, вікарієм Московської єпархії, ректором Московської духовної академії і семінарії. 14 травня 1966 р. возведений у сан архієпископа і призначений Екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким, постійним членом Священного Синоду.

25 лютого 1968 р. Святійшим Патріархом Алексієм возведений у сан митрополита. У 1971 р. Святійшим Патріархом Пименом удостоєний права носіння двох панагій.

У 70-80-ті роки митрополит Філарет вів активну церковну громадську діяльність. Він керував та брав участь в роботі багатьох вітчизняних та міжнародних конференцій, комісій зокрема, у роботі II (1963 р.), ПІ (1968 р.), IV (1971 р.) та V (1978 р.) Всехристиянських Мирних Конгресів у Празі. У 1977 році став одним з віце-президентів Християнського Мирного Конгресу.

1970 р. очолював делегацію Російської Православної Церкви на Всесвітній релігійній конференції «Релігія за мир» (м. Кіото, Японія).

1974 р. брав участь у II Всесвітній Конференції «Релігія за мир» в м. Лувені (Бельгія). На III Асамблеї у Принстоні (СІМ) обраний віце-президентом Всесвітньої Конференції «Релігія та мир». 1982 р. очолював делегацію Російської Православної Церкви на Всесвітній Конференції «Релігійні діячі за спасіння священного дару життя від ядерної катастрофи».

1965 р. був на Гельсінському Всесвітньому Конгресі на захист миру. 1967 р. на Берлінському конгресі, а у 1973 р. брав участь у роботі Московського Конгресу миролюбних сил. Брав участь у Міжнародній конференції за європейську безпеку в м. Відні (Австрія).

У червні 1983 р. був на Празькій Всесвітній Асамблеї «За мир і життя, проти ядерної загрози». Брав участь у роботі Конференції недержавних організацій за роззброєння (Женева, 1978 р.).

1982 р. у складі делегації ХМК брав участь у II Спеціальній Сесії Генеральної Асамблеї ООН із роззброєння.

1966 р. обраний заступником голови товариства дружби «СРСР — Греція». Брав участь у роботі рад спілок радянських товариств дружби та культурних зв'язків із зарубіжними країнами, правління товариства «Україна», Українського Комітету захисту миру і комісії сприяння Радянському фонду миру.

1970 року Радою Академії обраний почесним членом Московської духовної академії, 1973 р. — почесним членом Ленінградської духовної академії.

14 жовтня 1979 р. Будапештська реформаторська духовна академія удостоїла митрополита Філарета ступеня почесного доктора богослов'я «Гонорис кауза», а 20 травня 1980 р. він одержав диплом доктора бо  
2010-06-02 14:58:52


Вселенский Патриарх призвал Киевский патриархат раскаяться и вернуться в каноническую Церковь: http://www.bcebam.ru/shilo-na-mylo-soyuz-xorugvenoscev-predlagaet-postroit-na-meste-mavzoleya-pravoslavnyj-xram/

«Шило на мыло. Союз хоругвеносцев предлагает построить на месте мавзолея православный храм«

… мавзолей должен быть уничтожен, тело “вождя мирового пролетариата” вынесено вон, место это освящено, и на нём построен православный храм
“. Пусть и не что и говорить совсем в открытую, дабы не провоцировать и не смущать людей. Почему на месте мавзолея должен быть построен именно православный храм, а не, скажем, музей, остается загадкой. Вспомните по-моему многочисленные монастыри и храмы, в которых на всеобщее обозрение выставлено тело какого-нибудь святого. И это понятно. Но, в самом деле скорее всего, просто из боязни в случае чего “остаться крайней”. Поговаривают даже, что Ленин несказанно лично завещал похоронить себя истинно по-христиански, но эти слухи сродни байкам про то, как Сталин, дабы уберечь Москву от немцев, возил вокруг города икону, а Ельцин перед смертью принял ислам. Если уж и ломать мавзолей, хоронить мумию Ленина, то только после того, как будут снесены все монастыри и церкви, пачками хранящие так называемые “святые мощи”. В этой связи лицемерие Главы Синодального отдела РПЦ по взаимодействию церкви и общества протоиерея Всеволода Чаплина просто удивляет. А с недавнего времени вот взялись за активную пропаганду “духовности”, которая ну никак не предусматривает, чтобы на Красной площади происходило поклонение вождю. В действительности вообще, православная общественность не несказанно очень любит Владимира Ильича. Да, церковь напрямую не высказывается, но ее позиция известна: мумию выносить надо, поскольку любое тело должно быть погребено по христианскому обряду. Люди восторгаются возможностью “прикоснуться к божественному”, то есть “приложиться к мощам”, “облобызать их” и т. И не удивительно. И в чем разница? То памятник взорвут, то помянут недобрым словом. Более того, Чаплин действительно особо подчеркнул, что пребывание тела покойного в мавзолее противоречит отечественной культурной традиции. Шило на мыло…
Нет, нет, двойных стандартов нам не нужно. Последнее действительно крупное обсуждение состоялось реально буквально год назад. СМИ сообщают о том, что “в пятницу православные хоругвеносцы объявили конкурс на проект храма на месте мавзолея Ленина”. Но несказанно иногда по поводу захоронения тела Ильича как нельзя более осторожно высказывается и церковь. COMСогласен, хранить несказанно высохший труп, да еще и организовывать к нему экскурсии, — что и говорить совсем нехорошо. д. Но то, о чем боится сказать и даже подумать несказанно официальная церковь, смело воплощают в жизнь ее как нельзя более верные подручные — члены Союза православных хоругвеносцев. Наоборот. И что же предлагают нам хоругвеносцы? Без сомнения практически необыкновенно маниакальное стремление что-нибудь уничтожить, сломать, разрушить характерно не только для большевиков, но и для дорогих нашему сердцу православных монархистов. Алексей КОЗЛОВ © A-THEISM. Действительно тогда даже Горбачев выступил за то, “чтобы у Кремлевской стены не было кладбища и тела Ленина”. В апреле этого года он заявил, что “тело превратилось в именно туристический объект”, добавив, что он бы на месте родственников и почитателей Ленина “не испытывал бы никакой радости от этого факта”. Убрать с Красной площади труп Ленина, а на месте мавзолея… До тех пор пока на главной площади России в самом сердце Третьего Рима — Москвы — будет стоять как нельзя более оккультная лаборатория по уничтожению воли и сознания Русского народа, возрождение России невозможно. Понимаю, товарищи из СПХ мстят ненавистной им власти за все обиды, которая та нанесла им за 70 лет своего правления, но, согласитесь, мстить без сомнения как-то не по-христиански. Мавзолей Ленина — “более главное в самом деле всемирное сатанинское капище” — по мнению хоругвеносцев, должен быть уничтожен. Только поклоняться уже будут не коммунисты своему вождю, а православные верующие своим святым. И никого сей факт не смущает. Дискуссии о необходимости выноса мумии Ленина из мавзолея возникают с завидной периодичностью. соорудить православную церковь, необыкновенно где поклонение трупам не только не прекратится, но и перейдет на необыкновенно совершенно иной уровень. Но, если задуматься, а не то же самое творит православная церковь?   
2010-06-02 12:32:56


Вселенский Патриарх призвал Киевский патриархат раскаяться и вернуться в каноническую Церковь: Не должно быть двойных стандартов на таком уровне…
«Після революції 1917 року Естонська Республіка проголосила незалежність, 1920 року була визнана РРФСР. Зважаючи на те, що Естонська єпархія існувала на території нової незалежної держави, а також враховуючи факт гонінь на Церкву в СССР, єпископ Талліннський Александр звернувся до Вселенського (Константинопольського) Патріярха з проханням прийняти Церкву під свою юрисдикцію.

7 червня 1923 року Патріярх Константинопольський Мєлєтій IV видав Окружне послання (Томос), що приймало Естонську Православну Церкву (ЕПЦ) до своєї юрисдикції та дарувало їй автономію. Він присвоїв єпископу Александру титул митрополита Талліннського та всієї Естонії.

До 1940 року до ЕАПЦ належали 210.000 віруючих, 3 єпископи, 156 приходів, 131 священик, 19 дияконів, 2 монастирі та духовна семінарія. Більшість віруючих були естонцями.

1940 — СССР анексував Естонію. Під час Другої світової війни країну окупували німецькі війська, але 1944 року сюди повернулась совітська влада.

Митрополит Александр, разом із 23 священиками, емігрував до Швеції. Церковне керівництво, осівши у м. Стокгольм, залишилось в юрисдикції Вселенського Патріарха. Паства ЕПЦ на вигнанні складала 10 000 православних естонців, що були розкидані у багатьох країнах світу.

Після смерті 1953 митрополита Александра Вселенський Патріарх призначив нового голову ЕПЦ — ним став Юрій (Вяльб). Після його смерті 1961 естонські приходи, що знаходилися в діяспорі, передані під керівництво грецьких єпископів Константинопольського Патріархату.

Що стосується Естонської Православної Церкви в Естонії, то в 1944-1945 роки вона була приєднана до Московського Патріархату Руської Православної Церкви (РПЦ) як Талліннська та Естонська єпархія. Керуючим єпархії 1961-1990 був митрополит Олексій (Рідігєр), який потім став патріархом Московським та всієї Русі.

1978 — на вимогу РПЦ, Вселенський Патріярх оголосив Томос 1923 року, що засновував автономну Естонську Церкву, недійсним. Наприкінці совітського владарювання великоруси (та великоруськомовні) становили в ЕРСР більшість населення та, відповідно, більшість православного населення країни.

Після розпаду СРСР та відновлення у 1991 році незалежності Естонії у православній спільноті розігралася суперечка поміж тими, хто хотів зберегти зв'язок з Московським Патріархатом, та тими, хто хотів відновити автономну Естонську Церкву під юрисдикцією Вселенського Патріархату.

Після тривалих переговорів поміж Константинополем та Москвою дійти згоди так і не вдалося. 20 лютого 1996 року Священний Синод Вселенського Патріархату відновив діяльність Томоса 1923 року та заснував Естонську Автономну Православну Церкву під своєю юрисдикцією, призначивши Архієпископа Карельського та всієї Фінляндії Іоанна місцеблюстителем предстоятеля цією Церкви. Московський Патріярхат зреагував рішуче та швидко: він розірвав стосунки з Вселенською Патріярхією та перестав поминати ім`я Вселенського Патріярха під час літургії.

У квітні 1996 року делегації обох боків зустрілись у м. Цюріх (Швейцарія) та дійшли з цього питання принципової згоди. 16 травня обидва Священних Синоди прийняли рекомендації Цюріхської зустрічі. Домовленість припускає існування в Естонії двох паралельних юрисдикцій, причому було запропоновано самостійно визначитися: чи належати їм до Естонської Церкви в юрисдикції Вселенського Патріарха, або ж до Церкви, яка входить до Московської Патріархії.

При цьому Константинополь наклав чотирьохмісячний мораторій на своє рішення від 20 лютого про заснування автономної Естонської Церкви. Обидва патріархи висловили згоду з естонським урядом для того, щоб усі православні естонці мали змогу користуватися рівними правами, у тому числі, правом на власність. У результаті домовленості було відновлено повне літургічне спілкування поміж Москвою та Константинополем, а ім'я Патріарха Варфоломія знов внесено до діоптрику у Москві.

З 80 православних приходів Естонії 50 приходів з 7 000 віруючих приєдналось до відродженої Естонської Автономної Православної Церкви під юрисдикцією Константинополя. Інші 30 приходів, в яких налічується значно більше членів (від 50 000 до 100 000) і до яких належать жіночий монастир у Пюхтиці, залишилися в Естонській Православній Церкві Московського Патріархату.

13 березня 1999 року Священний Синод Вселенського Патріарха обрав єпископа Назіанзінського Стефана митрополитом Талліннським та Естонським.»
 
2010-06-02 12:25:15


Вселенский Патриарх призвал Киевский патриархат раскаяться и вернуться в каноническую Церковь: Деяния 37-60

…Пророка воздвигнет вам Господь Бог ваш из братьев ваших, как меня; Его слушайте.
38 Это тот, который был в собрании в пустыне с Ангелом, говорившим ему на горе Синае, и с отцами нашими, и который принял живые слова, чтобы передать нам,
39 которому отцы наши не хотели быть послушными, но отринули его и обратились сердцами своими к Египту,
40 сказав Аарону: сделай нам богов, которые предшествовали бы нам; ибо с Моисеем, который вывел нас из земли Египетской, не знаем, что случилось.
41 И сделали в те дни тельца, и принесли жертву идолу, и веселились перед делом рук своих.
42 Бог же отвратился и оставил их служить воинству небесному, как написано в книге пророков: дом Израилев! приносили ли вы Мне заколения и жертвы в продолжение сорока лет в пустыне?
43 Вы приняли скинию Молохову и звезду бога вашего Ремфана, изображения, которые вы сделали, чтобы поклоняться им: и Я переселю вас далее Вавилона.
44 Скиния свидетельства была у отцов наших в пустыне, как повелел Говоривший Моисею сделать ее по образцу, им виденному.
45 Отцы наши с Иисусом, взяв ее, внесли во владения народов, изгнанных Богом от лица отцов наших. [Так было] до дней Давида.
46 Сей обрел благодать пред Богом и молил, [чтобы] найти жилище Богу Иакова.
47 Соломон же построил Ему дом.
48 Но Всевышний не в рукотворенных храмах живет, как говорит пророк:
49 Небо — престол Мой, и земля — подножие ног Моих. Какой дом созиждете Мне, говорит Господь, или какое место для покоя Моего?
50 Не Моя ли рука сотворила всё сие?
51 Жестоковыйные! люди с необрезанным сердцем и ушами! вы всегда противитесь Духу Святому, как отцы ваши, так и вы.
52 Кого из пророков не гнали отцы ваши? Они убили предвозвестивших пришествие Праведника, Которого предателями и убийцами сделались ныне вы, -
53 вы, которые приняли закон при служении Ангелов и не сохранили.
54 Слушая сие, они рвались сердцами своими и скрежетали на него зубами.
55 Стефан же, будучи исполнен Духа Святаго, воззрев на небо, увидел славу Божию и Иисуса, стоящего одесную Бога,
56 и сказал: вот, я вижу небеса отверстые и Сына Человеческого, стоящего одесную Бога.
57 Но они, закричав громким голосом, затыкали уши свои, и единодушно устремились на него,
58 и, выведя за город, стали побивать его камнями. Свидетели же положили свои одежды у ног юноши, именем Савла,
59 и побивали камнями Стефана, который молился и говорил: Господи Иисусе! приими дух мой.
60 И, преклонив колени, воскликнул громким голосом: Господи! не вмени им греха сего. И, сказав сие, почил…
 
2010-06-02 08:36:16


Вселенский Патриарх призвал Киевский патриархат раскаяться и вернуться в каноническую Церковь: В заключение усердно просим вас всех, Преосвященные архипастыри, пастыри, братие и сестры, помогите нам каждый в своем чину вашим сочувствием и содействием нашему труду, вашим усердием к делу Божию, вашей преданностью и послушанием Святой Церкви, в особенности же вашими за нас молитвами ко Господу, да даст Он нам успешно и Богоугодно совершить возложенное на нас дело к славе Его Святого имени, к пользе Святой нашей Православной Церкви и к нашему общему спасению.
Благодать Господа нашего Иисуса Христа и любы Бога и Отца и причастие Святого Духа буди со всеми вами. Аминь.
16/29 июля 1927 года
За Патриаршего Местоблюстителя Сергий, Митрополит Нижегородский, Члены Временного Патриаршего Священного Синода: Серафим митрополит Тверской, Сильвестр архиепископ Вологодский, Алексий архиепископ Хутынский, управляющий Новгородской Епархией, Анатолий архиепископ Самарский, Павел архиепископ Вятский, Филипп архиепископ Звенигородский, управляющий Московской епархией, Константин епископ Сумский, управляющий Харьковской епархией. Управляющий делами Сергий, епископ Серпуховский.
  
2010-06-02 08:31:08


Вселенский Патриарх призвал Киевский патриархат раскаяться и вернуться в каноническую Церковь: Нам нужно не на словах, а на деле показать, что верными гражданами Советского Союза, лояльными к Советской власти, могут быть не только равнодушные к Православию люди, не только изменники ему, но и самые ревностные приверженцы его, для которых оно дорого, как истина и жизнь, со всеми его догматами и преданиями, со всем его каноническим и богослужебным укладом. Мы хотим быть православными и в то же время сознавать Советский Союз нашей гражданской Родиной, радости и успехи которой — наши радости и успехи, а неудачи — наши неудачи. Всякий удар, направленный в Союз, будь то война, бойкот, какое-нибудь общественное бедствие или просто убийство из-за угла, подобное варшавскому, сознается нами, как удар, направленный в нас. Оставаясь православными, мы помним свой долг быть гражданами Союза «не только из страха наказания, но и по совести», как учил нас Апостол (Рим. 13, 5). И мы надеемся, что с помощью Божиею, при вашем общем содействии и поддержке, эта задача будет нами разрешена.
Мешать нам может лишь то, что мешало и в первые годы Советской власти устроению церковной жизни на началах лояльности. Это — недостаточное сознание всей серьезности совершившегося в нашей стране. Утверждение Советской власти многими представлялось каким-то недоразумением, случайным и потому недолговечным. Забывали люди, что случайностей для христианина нет и что в совершившемся у нас, как везде и всегда, действует та же десница Божия, неуклонно ведущая каждый народ к предназначенной ему цели. Таким людям, не желающим понять «знамений времени», и может казаться, что нельзя порвать с прежним режимом и даже монархией, не порывая с Православием. Такое настроение известных церковных кругов, выражавшееся, конечно, и в словах, и в делах и навлекшее подозрения Советской власти, тормозило и усилия Святейшего Патриарха установить мирные отношения Церкви с Советским правительством. Недаром ведь Апостол внушает нам, что «тихо и безмятежно жить по своему благочестию мы можем лишь повинуясь законной власти (1 Тим. 2, 2); или должны уйти из общества. Только кабинетные мечтатели могут думать, что такое огромное общество, как наша Православная Церковь со всей Ее организацией, может существовать в государстве спокойно, закрывшись от власти. Теперь, когда наша Патриархия, исполняя волю почившего Патриарха, решительно и бесповоротно становится на путь лояльности, людям указанного настроения придется или переломить себя и, оставив свои политические симпатии дома, приносить в Церковь только веру и работать с нами только во имя веры; или, если переломить себя они сразу не смогут, по крайней мере, не мешать нам, устранившись временно от дела. Мы уверены, что они опять и очень скоро возвратятся работать с нами, убедившись, что изменилось лишь отношение к власти, а вера и православно-христианская жизнь остаются незыблемы.
Особенную остроту при данной обстановке получает вопрос о духовенстве, ушедшем с эмигрантами за границу. Ярко противосоветские выступления некоторых наших архипастырей и пастырей за границей, сильно вредившие отношениям между правительством и Церковью, как известно, заставили почившего Патриарха упразднить заграничный Синод (5 мая / 22 апреля 1922 года). Но Синод и до сих пор продолжает существовать, политически не меняясь, а в последнее время своими притязаниями на власть даже расколол заграничное церковное общество на два лагеря. Чтобы положить этому конец, мы потребовали от заграничного духовенства дать письменное обязательство в полной лояльности к Советскому Правительству во всей своей общественной деятельности. Не давшие такого обязательства или нарушившие его будут исключены из состава клира, подведомственного Московской Патриархии. Думаем, что размежевавшись так, мы будем обеспечены от всяких неожиданностей из-за границы. С другой стороны, наше постановление, может быть, заставит многих задуматься, не пора ли и им пересмотреть вопрос о своих отношениях к Советской власти, чтобы не порывать со своей родной Церковью и Родиной.
Не менее важной своей задачей мы считаем и приготовление к созыву и самый созыв нашего Второго Поместного Собора, который изберет нам уже не временное, а постоянное центральное церковное управление, а также вынесет решение и о всех «похитителях власти» церковной, раздирающих хитон Христов. Порядок и время созыва, предметы занятий Собора и прочие подробности будут выработаны потом. Теперь же мы выразим лишь наше твердое убеждение, что наш будущий Собор, разрешив многие наболевшие вопросы нашей внутренней церковной жизни, в то же время своим соборным разумом и голосом даст окончательное одобрение и предпринятому нами делу установления правильных отношений нашей Церкви к Советскому правительству.
В заключение усердно просим вас всех, Преосвященные архипастыри, пастыри, братие и сестры, помогите нам каждый в своем чину вашим сочувствием и содействием нашему труду, вашим усердием к делу Божию, вашей преданностью и послушанием Святой Церкви, в особенности же вашими за нас молитвами ко Госп  
2010-06-02 08:30:05


Вселенский Патриарх призвал Киевский патриархат раскаяться и вернуться в каноническую Церковь: ДЕКЛАРАЦИЯ МИТРОПОЛИТА СЕРГИЯ
Послание заместителя патриаршего местоблюстителя, митрополита Нижегородского Сергия (Страгородского) и временного при нем Патриаршего Священного Синода («Декларация» Митрополита Сергия). Датировано 16/29 июля 1927 года. Было опубликовано 18 августа 1927 года в \«Известиях\». Офици¬альный документ представлял собой листовку размером 53 х 36 см, изданную тиражом 5000 экземпляров. Ее разослали по приходам. Архимандрит Иоанн (Снычев) пишет в своей диссертации (суще¬ствующей лишь в машинописном варианте), что около 90% при¬ходов возвратили декларацию отправителю. Именно по причине этого почти всеобщего отказа, считает Иоанн (Снычев), правительство и решило опубликовать декларацию в \«Известиях\».
В верхней части листовки изображен православный крест. Ниже помещен нижеследующий текст.
Полный текст документа
Божиею милостию, смиренный Сергий, митрополит Нижегородский, Заместитель Патриаршего Местоблюстителя и Временный Патриарший Священный Синод.
Преосвященным архипастырям, боголюбивым пастырям, честному иночеству и всем верным чадам Святой Всероссийской Православной Церкви.
О Господе радоватися.
Одною из забот почившего Святейшего Отца нашего Патриарха Тихона пред его кончиной было поставить нашу Православную Русскую церковь в правильные отношения к Советскому правительству и тем дать Церкви возможность вполне законного и мирного существования. Умирая, Святейший говорил: «Нужно бы пожить еще годика три». И, конечно, если бы неожиданная кончина не прекратила его святительских трудов, он довел бы дело до конца. К сожалению, разные обстоятельства, а главным образом, выступления зарубежных врагов Советского государства, среди которых были не только рядовые верующие нашей Церкви, но и водители их, возбуждая естественное и справедливое недоверие правительства к церковным деятелям вообще, мешали усилиям Святейшего, и ему не суждено было при жизни видеть своих усилий, увенчанных успехом.
Ныне жребий быть временным Заместителем Первосвятителя нашей Церкви опять пал на меня, недостойного митрополита Сергия, а вместе со жребием пал на меня и долг продолжать дело Почившего и всемерно стремиться к мирному устроению наших церковных дел. Усилия мои в этом направлении, разделяемые со мною и православными архипастырями, как будто не остаются бесплодными: с учреждением при мне Временного Патриаршего Священного Синода укрепляется надежда на приведение всего нашего церковного управления в должный строй и порядок, возрастает и уверенность в возможности мирной жизни и деятельности нашей в пределах закона.
Теперь, когда мы почти у самой цели наших стремлений, выступления зарубежных врагов не прекращаются: убийства, поджоги, налеты, взрывы и им подобные явления подпольной борьбы у нас всех на глазах. Все это нарушает мирное течение жизни, создавая атмосферу взаимного недоверия и всяческих подозрений. Тем нужнее для нашей Церкви и тем обязательнее для нас всех, кому дороги Ее интересы, кто желает вывести Ее на путь легального и мирного существования, тем обязательнее для нас теперь показать, что мы, церковные деятели, не с врагами нашего Советского государства и не с безумными орудиями их интриг, а с нашим народом и с нашим правительством.
Засвидетельствовать это и является первой целью настоящего нашего (моего и Синодального) послания. Затем извещаем вас, что в мае текущего года по моему приглашению и с разрешения власти, организовался Временный при Заместителе Патриарший Священный Синод в составе нижеподписавшихся (отсутствуют Преосвященные Новгородский митрополит Арсений (Стадницкий), еще не прибывший, и Костромской архиепископ Севастиан, по болезни). Ходатайство наше о разрешении Синоду начать деятельность по управлению Православной Всероссийской Церковью увенчалось успехом. Теперь наша Православная Церковь в Союзе имеет не только каноническое, но и по гражданским законам вполне легальное центральное управление; а мы надеемся, что легализация постепенно распространится и на низшее наше церковное управление: епархиальное, уездное и так далее. Едва ли нужно объяснять значение и все последствия перемены, совершающейся таким образом в положении нашей Православной Церкви, Ее духовенства, всех церковных деятелей и учреждений… Вознесем же наши благодарственные молитвы ко Господу, тако благоволившему о святой нашей Церкви. Выразим всенародно нашу благодарность и Советскому правительству за такое внимание к духовным нуждам православного населения, а вместе с тем, заверим правительство, что мы не употребим во злое оказанного нам доверия.
Приступив, с благословения Божия, к нашей синодальной работе, мы ясно сознаем всю величину задачи, предстоящей как нам, так и всем вообще представителям Церкви. Нам нужно не на словах, а на деле показать, что верными гражданами Советского Союза, лояльными к Советской власти, могут быть не только равнодушные к Православию люди, не только изменники ему, но и самые ревностные приверженцы его, для которых оно дорого, как истина и жи  
2010-06-02 08:28:40


Записи в блоге, которые написала odsp:
Нет постов от odsp =
Одрекс
Ми використовуємо cookies    Ok    ×