11 лютого 2018 року перервалася земна путь засновниці і директорки Музейно-виставкового комплекса ім. академіка В.П. Філатова, дійсного члена Міжнародного комітету захисту прав людини з питань культурології, члена Національної спілки журналістів України і Національної спілки театральних діячів, талановитої акторки Наталії Борисівни Коваленко.

Одесити добре пам’ятають авторський гуманітарний проект «Золотий фонд Одеси — жінки Одеси», започаткований Наталією Борисівною. Добру згадку залишив по собі унікальний круїз містами-побратимами Одеси, організований за її ініціативою.

Останні двадцять років життя ця обдарована людина присвятила музею нашого геніального земляка. З властивою їй жертовністю і любов’ю до усього, чого торкався її допитливий розум, вона по крихтам збирала унікальні наукові та культурно-історичні матеріали, що стали експозицією музею. Сама вельми обдарована людина, Наталія Борисівна присвятила своє життя тому, щоби донести до нащадків спадщину великого Філатова, висвітлити усі боки багатогранного таланту геніального лікаря. У скрутні часи 1990-х Наталія Борисівна спромоглася залучити до цієї благородної справи багатьох меценатів, заручитися дієвою підтримкою керівництва Інституту очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України, і саме завдяки її організаторському таланту Музейно-виставковий комплекс ім. академіка В.П. Філатова набув популярності серед одеситів та туристів.

«Мені пощастило бути знайомим із Наталією Борисівною Коваленко, — каже відомий меценат, керівник Південноукраїнського християнського прес-центру (УАПЦ за кордоном) ігумен Андрій. — Перший альбом художніх творів Філатова вийшов лише завдяки енергії та жертовності цієї неабиякої жінки. І я пишаюся тим, що свого часу доклав свій посильний внесок у цю справу. Її трудами встановлена меморіальна дошка академіка Філатова, зібрані неабиякі колекції його картин, віршів. Вперше побачила світ проза Володимира Петровича. Наполегливо і невтомно Наталія Борисівна працювала над увічненням пам’яті академіка Філатова, залучала до допомоги музею людей різних поглядів, походження і статків, надихаючи всіх їх на благородну справу. Хай спочине її світла душа і збережеться у житті блаженному. Вічна пам’ять! »

Панахида відбудеться у вівторок, 13 лютого, у адміністративній будівлі Інституту очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України за адресою: Французький бульвар, 49/51 об 11:00.

- Високопреподобний отче, згідно зі щойно прийнятим і підписаним Президентом Законом України №5496 день Різдва Христова за західним обрядом визнаний державним святом. Чи не вбачаєте ви у цьому втручання світської влади у церковні справи?

- Тут треба згадати, що насправді календар є лише системою відліку днів, більш-менш зручним інструментом для спілкування між людьми. Аби співбесідники або торговельні партнери, або полководці із воїнами могли порозумітися стосовно часу. Кращим годинником, що ніколи не псується, є Сонце та Місяць, тобто, пов’язані із ними зміни пори року та зміни вигляду нічного світила. Перший календар, що базувався на цих природних явищах, був запроваджений ще близько 1700 року до Різдва Христова у Єгипті. Так званий сонячний календар проіснував понад півтора тисячоліття. Останнього століття до Р.Х. імператор Юлій Цезар, аби дні рівноденства, що святкувалися у Давньому Римі, припадали на певні дні, увів в ужиток модернізований календар, що враховував високосні роки. Місяці отримали власні назви. Календар Цезаря, названий на його честь юліанським, швидко поширився країнами римської юрисдикції, а 325 року нашої ери був затверджений Першим Нікейським собором як єдиний для всіх християн.

Однак, цей календар мав певні вади і не враховував істинну довжину сонячного циклу, тому за 128 років «відстав» від Сонця аж на цілу добу. За півтора тисячоліття з моменту запровадження юліанський календар «загубив» вже десять днів. Саме тому 1582 року Папа Римський Григорій ХІІІ запровадив новий календар, що враховував цю похибку і був вільний від вад римського календарю Юлія Цезаря. Новий календар отримав назву григоріанського і зараз є міжнародним стандартом. Отже, календар — це лише інструмент на кшталт годинника чи лінійки. Із певною точністю можна вимірювати дати будь-якими календарями.

Втім, ніякого втручання влади у церковні справи я у згаданому законі не вбачаю, адже він не скасовує свято Різдва Христового і за східним обрядом. Закон нарешті встановлює справедливість щодо християн, які святкують Різдво за західним обрядом. Навпаки, урівнявши ці дві дати, держава дистанціювалася від релігійних справ, не дискримінуючи відтепер християн за конфесіями.

- Але чому існує така розбіжність у святкових датах між українськими церквами різних конфесій?

- Коли Григорій ХІІІ затвердив сучасний календар, він одразу був запроваджений у всіх країнах тодішнього західного обряду, зокрема і на українських землях, що знаходилися тоді під владою Речі Посполитої. Проте, з причин тодішнього жорсткого протистояння між українським православ’ям та польським католицтвом, світська влада вирішила за краще не змушувати певний час українську церкву справляти обряди за григоріанським календарем. Позбавившись польського впливу, Україна потрапила під вплив Росії, де офіційним календарем був юліанський. І аж до самого жовтневого перевороту у Російській імперії світський календар українців співпадав із церковним. Втім, політична ситуація давно змінилася, Україна вже сто років поспіль користується григоріанським календарем та увійшла до родини європейських народів. Думаю, що і зміни церковного календаря постали на часі для усіх українських церков.

- А традиції хіба не важливі?

- Ціла низка українських конфесій живе за сучасним календарем і причин триматися за юліанський календар я особисто не вбачаю. Навіть предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет нещодавно висловився на користь переходу церкви на григоріанський календар, мовляв, якщо паства буде згодна, то він не має жодних причин пручатися осучасненню традицій. Отже, більшість християнських ієрархів не вбачає у календарі якогось канонічного сенсу.

- А якщо паства не погодиться?

- Я взагалі вважаю, що примусом досягти чогось конструктивного неможливо. Треба вести роз’яснювальну роботу, поступово переконувати людей. Дивно відзначати день народження Спасителя двома датами, адже народився Він конкретного дня і абсолютно неважливо, за яким календарем цю дату визначати. Календар — лише спосіб виміру. Людський, а не Божий. І якщо вже світ (і ми з вами) живемо за григоріанським календарем, то і Різдво Христове маємо відзначати тоді, коли воно сталося, а не через два тижні, бо це — «традиція». Зважте на те, що вже 2100 року різниця між календарями завдяки вадам юліанської моделі обчислення складатиме 14 діб. Тобто, Різдво Христове припадатиме вже на 8 січня.

- Думаю, отче Андрію, ви надто оптимістично ставитеся до ситуації, що склалася. Адже слова «традиції» і «церква» майже ідентичні у свідомості людей.

- Завдання церкви не полягає у збереженні традицій. У нас для цього достатньо світських інституцій, наприклад міністерство культури, безліч громадських організацій. Церква, насамперед, покликана нести у народ Слово Боже, злагоду, порозуміння, мир. Проповідувати загальнолюдські цінності, засновані на християнській моралі. Звісно, можна чіплятися за традиції і вимагати їх дотримуватися, погрожуючи суворими карами, адже залякані підкорюються впливу простіше. Проте, чи буде це морально? Чи буде це по-християнські? Чи нав’язувати власну волю іншим — покликання священнослужителя? Лише просвітництвом та любов’ю маємо ми виховувати паству. Втім, до будь-яких змін треба підходити розважливо, аби не трапилося, як, наприклад, у Нідерландах, де перехід поспіхом на новий календар призвів до того, що Різдво 1582 року взагалі не святкувалося — день випав з календаря. І таких курйозів в історії вистачало.

- Цього року в Україні Різдво за григоріанським календарем вперше офіціально оголошене святом. Це, певно, допоможе і церквам безболісно перейти на нову дату?

- Нинішній рік взагалі особливий — п’ятисотріччя Реформації, що, до речі, офіційно святкується в нашій державі згідно Указу Президента України. Ідеї Мартина Лютера не лише стали витоком протестантизму, а й призвели до значних перетворень у інших конфесіях, надихнули нове життя до всієї християнської церкви. У відповідальності за власну долю особиста роль людини із її особистими здібностями, духовними потребами стала вирішальною. Гуманістичні ідеї перетворилися на наріжний камінь цивілізації. Цей могутній імпульс, що визначив на багато століть обличчя Європи, сьогодні відчули і ми. Суспільство України наразі переживає циклопічні зміни і в економіці, і в зовнішній політиці, і у власній ментальності. Церква повинна допомагати слабим, що притомилися на важкому шляху розбудови української держави, підтримувати тих, хто зневірився у власних силах. Вона має не лише відповідати запиту сучасного українця, а й бути трохи попереду, очолити ці зміни.

Если перевести на нормальный язык приговор, освободили в связи с полной импотенцией обвинения.

Двоих, правда, задержали прямо в зале суда, вручив подозрение по ст. 110 УК — "Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України". Но, думается, что уровень доказательств там еще ниже. Я даже уверен в этом.

Ну что же, поздравим наши прокуратуру и городские суды Одессы, сумевшие, вероятно, поставить рекорд иезуитской глупости и такой же рекорд суммы иска к Украине в ЕСПЧ.
Поздравим следствие, так тщательно подтиравшее за наследившими в этом деле политическими функционерами, что подтерлось одновременно и правами человека, и интересами патриотической громады, и международным реноме Украины.

Авансом, думаю, можно поздравить и СБУ, "выменявшую" без следствия и, разумеется, суда ключевых действующих лиц в первые две недели после событий. За это еще прилетит ответочка, товарищ Наливайченко. 110-я в чистом виде по Долженкову и Мефедову, на мой взгляд, не имеет перспектив.

Ну и привет тем, кто блокировал суды в течение всего этого времени, вместо того чтобы пинать следствие и прокуратуру.

Исходя из того, что знаю о материалах дела я (а это больше очень многих), Ильичевский суд вынес исключительно правосудное решение. Dura lex sed lex.

Сейчас в муках, в крови, в слезах рождается новое государство. С ошибками, с глупостями, медленно и неуклюже, потому что нация, строящая державу своей мечты, знает ценность жизни человеческой, как никакая другая. Но держава будет, вырисовывается уже. Непохожая на то болото, в котором мы жили долго, века жили. Стабильно тухлое. Поколения к нему принюхались и смрада его не ощущали, и только сейчас осознали, в какой мерзости и запустении жили. И все ужаснулись этому. И «майданутые», и «ватники». А дальше… Нынче время ломки судеб. Всех. И юных, и старых. Мы вынуждены менять уклад жизни, темп, работу, бросать теплые места, учиться новому. Одни пугаются, но делают. Другие пугаются и делать не хотят. Из первых — «майдауны», из вторых — «колорады».

Мы действительно майданутые. Да! Без кавычек. Ничего в этом обидного, майданутость моя — на всю голову. Мы ни на что не променяем тот острый запах победы, ту внезапную свободу: твори свою судьбу сам. Пусть голодно, пусть страшно, но и прекрасно там впереди, где новая жизнь — твоя лично. Где ты сделаешь себя снова сам. Уже совсем сам, без разнарядки сверху и распределения на место. И мы нетерпимы к тем, «вторым». А зря.

Не все «вторые» — враги. Их тоже освободил Майдан. И в глубине души они его приняли, кто с облегчением, кто с надеждой, кто просто как данность. А потом им просто не хватило воли. Треск рушащегося забора они восприняли как грохот вселенской катастрофы. И растерялись, испугались — рухнул мир! Бойцы ушли вперед, а на обочине остались тылы-белобилетники. Ненужные и брошенные нами. Их «подобрали» добрые дяди, утешили и поманили назад: пусть смрадненько, но тепленько же, привычно. И сдались они, стыдясь внутренне, понимая, что делают ошибку, но ожесточаясь и не признаваясь себе в слабости. Мы можем вытянуть их с собой. Нам хватит сил, нам хватит воли. Нужно просто не раз просеять сито населения, а пять, восемь, десять раз и мы получим искомое — народ, а в отсев уйдет лишь горстка пыли — все эти кваснюки, деклассированные давно дегенераты. Да, тяжкий труд, терпение адское, твердость духа. Но мы же справимся?

"Что бы при лечении, а также и вне лечения
я ни увидел или ни услышал о жизни людей такого,
чего не следует болтать, о том я умолчу,
считая всё это постыдным для разглашения"

Гиппократ.

Общественная экспертно-журналистская "Группа 2 мая" вот уже год безуспешно требует официально обнародовать результаты судебно-медицинских экспертиз тел пострадавших во время массовых беспорядков на улицах Одессы и в Доме профсоюзов. Ссылаясь на тайну следствия и якобы медицинскую этику, основной держатель информации, КУ "Одесское областное бюро судебно-медицинских экспертиз", отказывает в этом журналистам. 

Отказ этот, как мы неоднократно говорили, совершенно надуманный. С актами экспертиз имели возможность ознакомиться не только эксперты и следователи, но и технический персонал бюро — лаборанты и медрегистраторы, набиравшие на компьютерах тексты заключений, архивариусы, наконец, заведующие отделениями и отделами. Поэтому отказы в публикации заключений судебно-медицинских экспертов — совершенно незаконные, даже если не принимать во внимание крайне высокий общественный интерес, превалирующий над соображениями тайны следствия.

Акты судебно-медицинских экспертиз опубликованы пророссийской организацией

Вчера, 30 апреля, так называемая «Группа информации по преступлениям против личности» (ICGP) — исключительно односторонне ангажированная организация — выложила в открытый доступ копии актов судебно-медицинских экспертиз по всем 48 погибшим 2 мая в Одессе, снабдив их своими комментариями. Несмотря на то, что в этих комментариях упоминается и мое имя, и "Группа 2 мая", отношения к этой публикации, к источникам материалов и к самой ICGP мы не имеем. 

В то же время эти комментарии показывают, насколько слабо авторы ее разбираются в вопросе. Например, фраза: "... родные и близкие некоторых погибших убеждены, что результаты экспертиз сфальсифицированы, и на самом деле по крайней мере часть смертей в Доме профсоюзов носила насильственный характер", —  вообще лишена смысла. Любая смерть от воздействия внешних факторов (природные явления, стихийные бедствия, пожары, умышленные и неумышленные ранения любого происхождения, дорожно-транспортные происшествия и т.д.) — насильственная. Поэтому все смерти, связанные со 2 мая, были насильственными. Ненасильственной являются лишь смерть от заболевания либо от врожденных патологий.

Утечка произошла из бюро судебно-медицинских экспертиз

При детальном знакомстве с опубликованным файлом становится ясно, что утечка информации произошла либо из отдела экспертизы трупов, либо из методического отдела бюро СМЭ. Обратим внимание, что в представленных документах нет росчерков подписей экспертов и оттисков печатей. Это свидетельствует о том, что документы не были отсканированы и оцифрованы, а передавались от источника в виде файлов, подготовленных к печати. 

В представленных документах также отсутствуют экземпляры актов исследования экспертов-специалистов (токсикологов, гистологов, медиков-криминалистов) — они передаются из лабораторий в распечатанном виде с подписями и печатями. Соответственно, у источника в бюро СМЭ доступа к этим файлам не было, а это возможно лишь в случае, если "крот" находится в отделе экспертизы трупов. Следственно-оперативная группа МВД также получала бумажные копии актов экспертиз и не могла быть местом утечки.

Совершена подлость —  опубликованы персональные данные и сведения, составляющие врачебную тайну

"Группа 2 мая" уже год просит передать ей акты судебно-медицинских исследований, гарантируя анонимность потенциальному источнику, а в случае публикации настаивает на изъятии из документов персональной информации пострадавших и экспертов. Журналисты группы подали иск в суд, в котором обосновали необходимость и законность обнародования этой информации — разумеется, с удалением всех имен и фамилий.

Тем не менее, "крот" не предпринял ни одной попытки связаться с группой, но неожиданно "слил" информацию весьма странной организации.

В результате эта организация, гордо именующая себя «Группа информации по преступлениям против личности», не удосужилась удалить из файлов имена и фамилии пострадавших, хотя в их публикации не было никакой насущной необходимости. Можно говорить, что ICGP полностью оправдала свое название: обнародование информации в таком виде — это грубейшее нарушение этических норм, которое граничит с преступлением против личности (ст. 182 УК).

Назрели системные изменения в областном экспертном учреждении

Какие конкретно мотивы двигали сотрудником, «слившим» информацию — алчность, неприятие нынешнего курса страны, неуверенность в завтрашнем дне или комбинация из многих факторов, остается гадать. Одно ясно: совершен не просто должностной проступок, но и откровенная подлость по отношению к пострадавшим и их семьям —  опубликованы без изменения и сокрытия все персональные данные и сведения, составляющие врачебную тайну. Этика судебной медицины не различает преступников и праведников, «своих» и «чужих». Любой умерший и его близкие имеют право на приватность и на человечность. Вне зависимости от мотивов работника СМЭ и людей, опубликовавших материал, это деяние должно быть наказано. Наказано не только по всей строгости закона, но и общественным презрением.

Что касается руководства КУ «Одесское бюро судебно-медицинских экспертиз», мне кажется, что в течение этого года оно окончательно себя скомпрометировало. Отвратительное качество исследований, абсолютно незаконное привлечение в качестве экспертов сотрудников сторонних организаций, упорное противоправное игнорирование общественного запроса и венец — разглашение конфиденциальной информации — должны поставить точку в существовании этой организации в ее нынешнем виде. 

Владимир Саркисян