Публикации блоггера на сайте Думская.net - Ярослава Вітко-Присяжнюк http://dumskaya.net/ Блог Ярослава Вітко-Присяжнюк ru-ru http://blogs.law.harvard.edu/tech/rss Думская.net info@dumskaya.net info@dumskaya.net :{"Деколонізація" по-одеськи}: "Деколонізація" по-одеськи http://dumskaya.net/post/dekolonizatciya-po-odeski/author/
Потужна дискусія навколо постаті Михайла Булгакова та музею, названого на його честь у Києві, мала навчити одному: немає жодного сенсу апелювати до постаті того чи іншого діяча культури/науки, аналізувати його твори, численні листування, висловлювання, підкидати гіпотези щодо його ставлення до України, української державності чи української мови. Аналіз тих чи інших постатей взагалі штука дуже невдячна і дуже неоднозначна: як потрактуєш, так і буде. До прикладу, після "радянізації" постаті та творчості Тараса Шевченка ми ще досі не можемо відкинути навіяні образи старого, знедоленого діда, який боровся проти царату во ім'я об’єднання всіх слов’янських народів.



Під час подібних обговорень варто звертати увагу лиш на одне: ми говоримо про історичну постать чи про ідеологему? Зазвичай у дискусіях про очищення нашого простору від усього, пов’язаного з державою-агресором, ми розглядаємо, перш за все, маркери й наративи: те, чим в культурному, історичному, інформаційному та навіть візуальному просторі російська імперія та її послідовники ментально об’єднували мешканців поневолених територій, котрі становили і становлять інтерес для неї. Розглядаємо маркери, а дискутуємо, чомусь, про постаті.


У 2019 році до Одеси приїждав черговий «хороший росіянин» Дмітрій Биков, який у відповідь на запитання одеситів «Якою ви бачите роль Одеси в українському культурному потоці, після того, як вона відірвалася від російського контексту?», сказав таке: «Якщо Одеса буде існувати поза російським контекстом, роль її буде досить плачевною». Як на мене, сказане доволі показове, адже довкола Одеси настільки довго будували ауру причетності її до «руского міра» та спільні з російською культурою контексти, що і пересічні одесити, і самі росіяни стали сприймати наше місто як один із елементів великої імперії. І звісно ж із притаманним для колоніальної ментальності провінційним пієтетом у бік кожного представника метрополії, котрий колись гостював або згадував у своїй творчості про Одесу.


Одесити часто згадують російського радянського письменника Юрія Олешу, котрий жив в Одесі й писав про Одесу, але майже не знають про українського письменника Юрія Яновського, котрий так само жив тут та писав про наше місто. Одесити пам’ятають про російського радянського письменника Валентина Катаєва і його дитинство в Одесі, але одиниці знають про дитинство в Одесі українського письменника Віктора Домонтовича. Одесити без проблем покажуть дорогу до пам’ятника Олександра Пушкіну, але мало хто зможе вказати на будинок, де гостювала Леся Українка під час своїх численних подорожей до Одеси. Одесити мають музей, названий іменем російського радянського письменника Костянтина Паустовського, але не мають навіть меморіальної таблички на честь українського письменника Івана Нечуя-Левицького, котрий часто був в Одесі й писав про неї.


Усе це яскраво демонструє, що йдеться зовсім не про історичні постаті в одеському контексті, а більше про маркери: те, про що гучно говорилося й чим захоплювалися в часи імперії. І справа не в тім, що одесити такі погані й не шанують українських культурних діячів. Справа в довгих роках імперської політики, назва котрій «культурний колоніалізм». Так склалося історично, що в імперіях мова та культура країни-монополії сприймалася як вища над мовами й культурами колоній. Але найбільша проблема в тому, що аж після трьох десятиліть незалежності питання належного вшанування українських діячів й очищення простору від російських маркерів викликають такі жваві дискусії.


Я нічого не маю проти історичної постаті Олександра Пушкіна в одеському контексті "полювань на сарану", але щиро не розумію, чому уваги й шани йому віддано більше, аніж історичній постаті Адама Міцкевича у тому ж таки одеському контексті. Я не розумію, звідки в Одесі є площа й вулиця імені Льва Толстого, який в місті був лише проїздом, але Одеська міська рада не підтримала назвати топонім іменем єврейського письменника, громадського діяча, основоположника сучасної літератури на ідиші Менделе Мойхер-Сфоріма, котрий доволі довго жив і працював в Одесі. Я не розумію, чому центральні вулиці міста названі іменами Буніна, Жуковського та Пушкіна, а вулиця Лесі Українки знаходиться на задвірках географії.


Достатньо лиш поверхнево проаналізувати увесь цей «одеський» культурний контекст, бодай з точки зору топонімів та найменувань, як стає зрозумілим лиш одне: наше місто досі перебуває під культурною експансією москви. Музей Пушкіна, котрий досі існує в Одесі й знаходиться на утриманні обласної ради, муніципальний конкурс Паустовського з номінацією «Популяризація творчості російського письменника» — лиш верхівка айсбергу. Якщо копнути глибше — ми досі знаходимося в ментальній окупації, досі завдяки усім цим маркерам відчуваємо свою приналежність до великого й могучого «руского міра». І «деколонізація» сьогодні це перш за все про зміни світоглядні, самоусвідомлення й самосприйняття, а вже потім про зміни табличок.
]]>
Thu, 16 Dec 10 15:50:12 +0200 http://dumskaya.net/post/dekolonizatciya-po-odeski/author/
:{Мої "п'ять копійок" про білорусів}: Мої "п'ять копійок" про білорусів http://dumskaya.net/post/moji-p39yat-kopiyok-pro-bilorusiv/author/
Якщо Білорусь таки введе війська (гадаю, протягом кількох годин вже побачимо), то, як на мене, це непоганий знак. Це означає лиш одне — чергове підтвердження тому, що у росії катастрофічно не вистачає ресурсу.


У мокшанців вже котрий день виття на болотах з приводу ймовірної мобілізації й загиблих в Україні строковиків. Розповіді про мобілізацію в так званій "ЛДНР" гуляли ще задовго до початку великої війни. Окремої уваги заслуговує історія про частину мобілізованих з самопроголошених республік, яких десь з тижня півтора тому вивезли в Ростов, а звідти в Крим для морського десанту в Одесі. Як ви вже зрозуміли, десант трохи не вдався і найближчим часом навряд чи є перспектива на його вдале проведення, тому необстріляних "вояк" перекинули назад в Крим для подальшого штурму Миколаєва. Земля їм скловатою.


До чого я це все. У росії КАТАСТРОФІЧНО не вистачає ресурсу. З якою метою на українських військових з восьмирічним неповторним досвідом (у прямому сенсі неповторним, у всьому світі тільки у наших є подібний бойовий досвід) кидати необстріляне "гарматне м'ясо" — для мене поки загадка.


Що за два тижні сталося з "другою в світі за могутністю" армією — увесь світ вже побачив. Колосальні втрати у них не лише серед рядового складу, але й серед офіцерів, яких тепер російській армії тупо катастрофічно не вистачає. І це при тому, що росія, на відміну від Білорусі, має який не який бойовий досвід за останні роки. А що вміють білоруси, окрім як траву на ППД фарбувати?...


Покаже час. Але, на мою особисту думку, ЗСУ в бій вступити не встигне. Місцеві вже відкопали у волинських лісах шмайсери та машингвери, почистили, змастили та чекають на самогубців в гості.
]]>
Mon, 08 Nov 10 09:28:24 +0200 http://dumskaya.net/post/moji-p39yat-kopiyok-pro-bilorusiv/author/
:{Дилема Михайла Радуцького: депозит онкодиспансеру чи кишені посадовців?}: Дилема Михайла Радуцького: депозит онкодиспансеру чи кишені посадовців? http://dumskaya.net/post/dilema-mihayla-radutckogo-depozit-onkod/author/ Онкологічне захворювання це те жахіття, з яким сьогодні стикається майже кожна сім’я в Україні. Не оминуло воно, на жаль, і мою родину і родини моїх друзів та близьких знайомих. З огляду на це в Одеському обласному онкологічному диспансері мені доводилося бувати неодноразово і про високий рівень компетенції фахівців цього медичного закладу та рівень обслуговування я знаю не з чуток.

У п’ятницю мені на очі потрапив пост народного депутата від партії «Слуга народу», голови комітету з питань здоров’я нації Михайла Радуцького, в якому нардеп розповів, що Одеський онкодиспансер 60% фінансування відкладає на депозитний рахунок, що, за його словами, є «абсолютно ненормальною ситуацією». Інформація та її подача мене здивували, тому сьогодні, скориставшись своїм статусом новообраного депутата місцевої ради, відвідала онкодиспансер та поспілкувалася з адміністрацією медичного закладу.

Мені розповіли, що вільні грошові кошти акумулюються на депозиті під виконання договірних зобов'язань за тендерними процедурами відповідно до Фінансового плану на 2020 р. Медичний заклад активно закуповує медикаменти, вироби медичного призначення, лабораторні реактиви, продукти харчування, проводить ремонтні роботи, також необхідні кошти на обслуговування і закупівлю дорогого устаткування і т.д. Сума поставки за тільки контрактами, які будуть укладені за підсумками останніми торгів, становить понад 24 млн. грн. Крім цього, сума заборгованості за раніше укладеними контрактами становить понад 10 млн. грн. Мені пояснили, що часовий період з моменту оголошення процедури до укладення контрактів становить більше 3-х місяців. Тобто із суми на депозитному рахунку 35 млн грн вже розписані під оплату цих тендерних закупівель.

Одеський онкодиспансер не здійснює передоплату, а навпаки використовує у своїй практиці проведення розрахунків з відстрочкою платежів понад 30 днів, тобто отримує безкоштовний кредит у постачальників товару, робіт і послуг. Як на мене, наведене, вказує, що підприємство раціонально використовує кошти для виконання своїх завдань. Стосовно ж збільшення заробітної плати, то питання залишається відкритим. Штатний розклад повинен затверджуватися Департаментом охорони здоров'я Одеської області, який обмежує її збільшення, більше того штатний розклад на 01.09.2020 р ще не підписано. Та й навіть з огляду на це так звана «текучка кадрів» є доволі низькою, що вказує на гідні умови праці для співробітників.

Таким чином, сьогодні в онкодиспансері мені відповіли на всі мої запитання. Проте натомість у мене виникли запитання до Михайла Радуцького.

По-перше, що ненормального у тому, що медична установа акумулює вільні кошти на власних депозитних рахунках (не у кишенях представників адміністрації) у такий складний для держави період? Хіба ненормальним є мати своєрідну фінансову подушку на випадок нестачі коштів, щоб мати можливість своєчасно виплачувати заробітну плату співробітникам та проводити життєвонеобхідні закупівлі для онкохворих, яким затримка може коштувати життя?

По-друге, у своєму пості нардеп наводить приклад Центрів екстреної допомоги і з якою метою кошти на рахунках акумулюють вони – ця інформація йому відома. Що завадило Радуцькому поставити аналогічне запитання Одеському онкодиспансеру? Мені сьогодні на отримання відповіді вистачило витратити годину свого часу; на написання депутатського запиту помічникам нардепа, гадаю, часу потрібно було б не більше.

По-третє, стосовно скарг. Михайло Радуцький зазначає, що Одеський онкодиспансер лідер за кількістю скарг пацієнтів. Де можна ознайомитися з такою статистикою? Сьогодні в онкодиспансері мені повідомили, що від 1 квітня цього року по сьогоднішній день медичний заклад отримав 10 скарг, із яких одна була висунута кілька разів. Всі їх розглянули, порушень не знайшли, а заявники письмово підтвердили про відсутність претензій до онкодиспансеру. З огляду на це я можу зробити лише висновок, що у нас в країні просто ідеальне медичне обслуговування, якщо «лідер за кількістю скарг від пацієнтів» має аж цілих 10 скарг, після розгляду яких претензій ні в кого не залишилося.

Крім всього іншого під час спілкування сьогодні з головним лікарем онкодиспансеру Олегом Лук’янчуком я дізналася, що співробітники чекали на візит Михайла Радуцького під час його останньої поїздки до Одеси. Прочекали до 20:00 і так і не дочекалися. З цього витікає цілком логічне, четверте запитання. Шановний Михайле Борисовичу, можливо б перед тим, як писати про те, що необхідно медичному закладу й скарги від пацієнтів, варто було б хоча б разочок навідатися до цієї установи й особисто переконатися у реальному стані речей, а не довіряти лише «як мені повідомили»?

P.S. Так як ситуація з онкологічними захворюваннями є доволі сумною в Одеській області, та й по всій країні загалом, я надалі триматиму руку на пульсі ситуації навколо Одеського онкологічного диспансеру. Найближчим часом буде надіслано депутатський запит і за результатами відповіді й особистого відвідування медичного закладу я напишу глибоку аналітику про реальний стан речей в онкодиспансері.

]]>
Tue, 12 Oct 10 16:45:03 +0300 http://dumskaya.net/post/dilema-mihayla-radutckogo-depozit-onkod/author/
:{«Забороняють використовувати». Чому університетська клініка ОНМедУ не приймає «ковідних» пацієнтів?}: «Забороняють використовувати». Чому університетська клініка ОНМедУ не приймає «ковідних» пацієнтів? http://dumskaya.net/post/ne-dozvolyayut-chomu-universitetska-kl/author/ Ситуація з поширенням коронавірусної інфекції COVID-19 в Одесі та й Україні загалом доволі плачевна. Хворих із кожним днем все більше, лікарів та медичного персоналу через недолугу політику Міністерства охорони здоров’я й місцевих профільних департаментів все менше… В Одесі волонтери б’ють на сполох – у профільних лікарнях ліжок не вистачає, тяжким хворим доводиться лікуватися вдома, для найтяжчих подібне стає практично вироком. У зв’язку з цією ситуацією в багатьох одеситів виникає запитання: чому університетська клініка, яка знаходиться на вулиці Тінистій і вважається однією з найкращих у місті, не розпочинає прийом «ковідних» хворих? Нещодавно мені на очі потрапив черговий пост про жахливу ситуацію з відсутністю в лікарнях Одеси місць для хворих, де в коментарях знову підняли питання стосовно університетської клініки. Відповідь від адміністрації не забарилася – в коментарях відразу ж з’явилася Олена Холодкова-Аппельханс, вчений секретар ОНМедУ й активна сторонниця Валерія Запорожана, котра всіх запевнила, що клініку не дозволяє відчиняти для прийому таких пацієнтів міський департамент охорони здоров’я. Таким чином Холодкова миттєво переклала всю відповідальність з адміністрації університету на міськздрав, який всі останнім часом доволі заслужено і так критикують. Проте чи відповідає це звинувачення дійсності? Далекий 2003 рік. Одеський міський департамент охорони здоров’я передає у власність Одеському державному медичному університету міську клінічну лікарню №12, яка знаходиться на вулиці Тінистій. Саме таким чином від 1 січня 2004 року колишня «дванадцятка» перетворюється на університетську клініку ОДМУ і повністю переходить під контроль та відповідальність університету вже не маючи нічого спільного з міським департаментом охорони здоров’я. Варто зазначити, що Запорожан отримував клініку під зобов’язання зберегти увесь об’єм надання медичної допомоги та надалі допомагати місту. Та не склалося як гадалося, як бачимо… Станом на сьогодні згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб материнською компанією університетської клініки є Одеський національний медичний університет, який і контролює всі процеси. Як наслідок, яким чином міський департамент охорони здоров’я може щось забороняти клініці, котра знаходиться не в межах його управління, — залишається запитанням. Хочеться згадати як ще кілька місяців тому представники адміністрації ОНМедУ на кожному кроці кричали про автономізацію навчального закладу від органу управління. Проте коли справа торкнулася незручної для них ситуації, розпочався пошук крайніх й посилання на міфічні заборони. Зараз, для того щоб розпочати прийом хворих з діагнозом COVID-19 потрібна лиш ініціатива адміністрації вишу, методи як допомогти місту знайдуться. Чи була така ініціатива від Одеського національного медичного університету? Питання залишається відкритим. Університетська клініка на Тінистій має, на хвилиночку, 8 анестезіологів з першою й вищою категоріями, 10 апаратів ШВЛ, 5 концентраторів, один із яких за потужністю може генерувати кисень на 6 койок, 15 лікарів-терапевтів і пульмонологів, рентген та лабораторну службу, здатна проводити діагностику, – досить потужна база для надання висококваліфікованої медичної допомоги. І все це у кінці березня університет відправляє на «вимушений простій». Після гучного скандалу в адміністрації ОНМедУ й клініки відразу ж запевнили, що триває активна підготовка до ймовірного прийому хворих. Проте навіть якщо сьогодні, більше як через пів року після гучних слів про підготовку клінік до прийому ковідних хворих, зазирнути на сайт Прозоро й переглянути список оголошених тендерів, ми не побачимо ні закупівель індивідуальних засобів захисту для лікарів, ні дезінфікуючих засобів, ні навіть спеціального обладнання… Натомість ми побачили десятки тендерів на закупівлю вузькопрофільного хірургічного обладнання на десятки мільйонів гривень, серед яких, наприклад, ультразвуковий денситометр за майже 2 млн грн, трохи дорожчу трепанаційну хірургічну систему, хірургічні інструменти за 7 млн грн, роботизовану хірургічну систему за 2 з половиною мільйони грн, хірургічні системи за більше як 6 мільйонів. Цей список можна продовжувати дуже довго. Але погодьтеся, не дуже схоже на те, що університетська клініка готується до прийому пацієнтів з COVID -19. А в комплексі з проведенням геодезичних робіт на території клініки більше подібне до того, що рано чи пізно бути на території Тінистої, 8 операційній для надання приватних медичних послуг. Або й загалом приватизації клініки, про що вже давно гуляють чутки – зрештою, має ж якось Валерій Запорожан розраховуватися зі своїми боргами, яких набрав чимало за роки війни з МОЗом та кабміном. З одного боку можна чудово зрозуміти лікарів та медичний персонал клініки – не з цією адміністрацією їм чекати на підтримку, гідні умови праці із забезпеченням необхідного захисту та соціальних гарантій. А з іншого – зараз саме той час, коли одесити як ніколи потребуть допомоги. У клініки й університету загалом було більше ніж пів року часу для того, щоб підготуватися до цієї катастрофи, проте, з огляду на все, на допомогу від ОНМедУ одеситам чекати не варто. Проте адміністрації Запорожана залишається далі витрачати бюджетні кошти в невідомому напрямку й розповідати про «політичну волю» та заборони третіх осіб. Дуже дивно виглядає така допомога місту від «почесного одесита» Запорожана як і те, що подібні звання роздаються людям, котрі подібним чином поводять себе стосовно Одеси і її мешканців.

]]>
Tue, 12 Oct 10 14:11:44 +0300 http://dumskaya.net/post/ne-dozvolyayut-chomu-universitetska-kl/author/
:{Валерій Запорожан і Максим Степанов: прихований альянс}: Валерій Запорожан і Максим Степанов: прихований альянс http://dumskaya.net/post/valeriy-zaporozhan-i-maksim-stepanov-pri/author/   Поки вся країна спостерігає фактичну імпотенцію Міністерства охорони здоров'я на чолі з Максимом Степановим у боротьбі з коронавірусом, тільки певна кількість осіб бачить, як профільний міністр ще й допомагає повільно вбивати найбільший медичний виш Півдня України — Одеський національний медичний університет. І поки ми всі нахненно нарікаємо на охорону здоров'я в нашій державі, малохто зазирає в корінь цієї проблеми — рівень медичної освіти.

Вже 25 листопада в Одеському національному медичному університеті повинні нарешті відбутися вибори ректора. Після двох з половиною років блокування в судовому порядку проведення конкурсу на посаду ректора ОНМедУ МОЗ нарешті отримав цю можливість. На цю посаду, як не дивно, знову претендує незмінний очільник вишу Валерій Запорожан, котрий очолював одеський медін 24 роки і звільнення якого супроводжувалося гучним скандалом.Нагадаю, 17 липня 2018 року тодішня очільниця Міністерства охорони здоров’я Уляна Супрун за недотримання умов контракту звільняє зі своєї посади ректора Одеського національного медичного університету Валерія Запорожана за недотримання умов контракту. До чергових виборів ексректор не досидів усьго два місяці.Вже тоді і Запорожан, і наближені до нього співробітники чітко розуміли, що вибори на носі, а з огляду на жорстку позицію МОЗу і настрої в колективі провести їх так, як їм хочеться – не вдасться. Тому 25 липня 2018 року Валерій Запорожан за своєю заявою отримав ухвалу Печерського районного суду м. Києва, якою заборонено МОЗ України оголошувати конкурс на заміщення посади ректора ОНМедУ та проводити вибори. Ексректор чудово розумів, що поки в ректораті знаходиться адміністрація, яка була призначена міністерством охорони здоров’я, відновитися на посаді ректора в законний спосіб йому не вдасться.Поки в кріслі очільника профільного міністерства знаходилася Уляна Супрун вищезгадана судова ухвала продовжувала свою дію (зі зрозумілих причин). Не «впала» вона і за часів Зоряни Скалецької та Іллі Ємця – ніхто з міністрів не наважувався легітимізувати скандального ректора, котрий крім розкрадання державних коштів на тілі вишу прославився ще й тісною співпрацею з президентом-втікачем Віктором Януковичем.Перший міністр, котрий простягнув свою руку допомоги Запорожану став Максим Степанов. Чому він, адже саме Степанов довгий час очолював Одеську область й чудово бачив та розумів, що відбувається з ОНМедУ й наскільки токсичним є постать ексректора? Проте, можливо, для деяких осіб є речі важливіші за честь та достоїнство…Липень 2018го. До Одеського національного медичного університету прямує з Міністерства охорони здоров’я перевірка про дотримання статуту та контракту ректором. Перевіряючих не пускають навіть на поріг ректорату, а Валерій Запорожан не знаходить нічого розумнішого, аніж не допустити проведення перевірки у судовому порядку. Орган управління вишу не допускають до підконтрольного йому об’єкта і саме це стало приводом для розірвання контракту з ректором. Що ж так ретельно намагався приховати Запорожан?Після того, коли до своїх повноважень приступила назначена МОЗом адміністрація, перевіряючим все-таки вдалося отримати доступ до документації університету і висновки перевірки були явно невтішними для ексректора. Більшість медичного обладнання (на суму 220 000 000 грн з 334 670 000 грн), не задіювалося безпосередньо в навчальному процесі, а використовувалось для надання платних медичних послуг. Окрім того виявилися щонайменше 816, 7 тис грн. нецільового використання коштів — згідно з штатним розкладом, оплата праці відбувалась за рахунок спеціального фонду, водночас, платних послуг на таку суму не надавалось. Окремо в перевірці згадали і про ТОВ «Науковий парк «Біометричний інноваційно-технологічний кластер «Бітек», одним із засновників якого є Одеський національний медичний університет, і який знаходився на території медуніверситету без відповідного договору оренди. Саме під цей парк свого часу було виділено майже 8 гектарів землі і на розвиток якого повинні були виділятися мільярди державних коштів, проте щось пішло не так.У жовтні того ж року до університету завітала ще одна міністерська перевірка – цього разу перевіряли майно вишу. Під час неї перевіряючі знайшли так звану «лабораторію-привид» — міжкафедральну лабораторію Університетської клініки, на яку було витрачено майже 70 млн грн на дороговартісне обладнання та реактиви, проте введена в експлуатацію вона так і не була. У 2019 році Рахункова палата України провела аудит ефективності використання коштів державного бюджету, що були виділені на підготовку медичних кадрів вищими навчальними закладами. З нього стало відомо, що Одеським медуніверситетом з власної провини було втрачено частину земельних ділянок, виділених місцевою владою для університету.

Зокрема, університетом було змінено цільове призначення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 2, та збудовано 5-секційний 12-поверховий житловий будинок, що призвело до втрати частини майна площею 0, 5848 га.

Аналогічно, Одеським медуніверситетом змінено цільове призначення земельних ділянок за адресами: м. Одеса, вул. Мечникова, 32, і вул. Малиновського, 37, де було розміщено офіс однієї з будівельних компаній на трьох з чотирьох поверхів гуртожитку № 5 та влаштовано житловий будинок на семи з дев'яти поверхів гуртожитку № 6 відповідно, що призвело до втрати частини цих земельних ділянок. Після рейдерського захоплення вишу 10 грудня 2018 року закупівля обладнання не для навчального процесу (університет це освітній заклад, який перш за все повинен надавати освітні послуги, а не лікувальні) продовжилася. Всього за ці два роки обладнання було закуплено майже на третину мільярду гривень. Співробітники розповідають, що більшість з цього обладнання стоїть навіть не розпаковане, приміщення до його встановлення не підготовлені.Медичною апаратурою та відкатами з неї Запорожан розраховується як зі своїми покровителями, так і зі своїми прибічниками. Якщо проаналізувати закупівлі на сайті Прозоро, то можна побачити, що «університет» закуповує доволі вузькоспецифічне обладнання. Я вже писала матеріал про те, що воно було придбане для надання приватних медичних послуг на кафедри співробітників, котрі активно підтримали Валерія Запорожана. У грудні 2019 року з’являється інформація, що Одеський національний медичний університет сплатив 23 мільйони гривень на рахунки приватним фірмам ТОВ «Медхолдінг» та ТОВ «Медгарант», які фігурують в кримінальних провадженнях про постачання медтехніки за завищеними цінами.

Можливо, саме за допомогою подібних схем Валерій Запорожан, котрий за офіційними даними все життя займався виключно науковою та педагогічною діяльністю, і зумів заробити собі чималий капітал.

Візьму на себе сміливість припустити, що саме за свою «підприємницьку жилку» Валерій Запорожан і приглянувся Максиму Степанову. Можливо, нинішній міністр в ОНМедУ побачив чергову потужну схему для обкрадання держави.Що цікаво – Одеський національний медичний університет серед всіх медичних вишів проводить найбільшу кількість закупівель, проте в рейтингу медичних освітніх закладів за всіма параметрами пасе задніх. Воно й не дивно: якщо прогулятися університетськими корпусами кварталами Пастера – Ольгіївська – Валіховський провулок, ніколи не здогадаєшся, що виш отримує майже мільярд грн на рік на своє фінансування. Поки університет проводить доволі дивні тендери та роздає землю, в той же час студенти-медики навчаються на обладнанні, котре було придбане для університету ще попереднім ректором Ілліним майже 30 років тому, та за радянськими підручниками. І це при тому, що медицина це саме та наука, яка розвивається щодня! Здавалося б, розкрадання медуніверситету це проблема держави, а не пересічних громадян. Проте саме такі дії несуть потужний удар по медичній освіті, що як наслідок напряму відобразиться на загальній системі охорони здоров’я. Ексректор краде не в держави, а в усього колективу ОНМедУ. Студенти не винні в тому, що обраний ними виш не зміг повноцінно дати їм знання, навчити всьому тому, що повинен знати та вміти майбутній лікар. А майбутні пацієнти не винні, що вимушені звертатися саме до таких лікарів, котрих «навчали» у Запорожана…Таким чином, медична освіта це пряма інвестиція у здоров’я українців. І шанс на якісне медичне обслуговування у нас крадуть вже сьогодні такі люди, як Валерій Запорожан та Максим Степанов, для яких гроші стали вищої цінністю за людське життя та здоров’я.

]]>
Mon, 11 Oct 10 14:55:37 +0300 http://dumskaya.net/post/valeriy-zaporozhan-i-maksim-stepanov-pri/author/