Чим Трампа порадувати? В Одеській області рідкісноземельні елементи поки не розвідали, але шанс є 

Україна поки що роздумує над угодою з новою адміністрацією Білого дому щодо корисних копалин, зокрема рідкісноземельних елементів. А як ця угода, якщо її все-таки буде підписано, відіб'ється на Одеській області? Чи є в нас у плані ресурсів щось, що може зацікавити американських бізнесменів? «Думська» спробувала відповісти на це запитання.

Запропонований Вашингтоном, але відкинутий Києвом, договір уже порівняли з Версальським, тільки Україна виступає в ролі Німеччини і платитиме репарації. США хотіли забирати 50% від поточних доходів від видобутку ресурсів, і 50% від фінансової вартості «всіх нових ліцензій, виданих третім особам» для майбутньої монетизації ресурсів. Буде «застава на такі доходи» на користь США. «Цей пункт означає «спочатку заплатіть нам, а потім годуйте своїх дітей», — пише The Telegraph.

Якби цей проєкт було ухвалено, вимоги Трампа становили б більшу частку ВВП України, ніж репарації, накладені на Німеччину за Версальським договором, згодом скорочені на Лондонській конференції 1921 року і за планом Дауеса 1924 року. Водночас він, схоже, готовий повністю зняти з росії відповідальність.

При цьому ні українське законодавство, насамперед Конституція, ні міжнародні договори, укладені нашою країною, не передбачають подібного.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Приватним компаніям, зокрема іноземним, передають права на розвідку та/або розробку ресурсів, але лише за особливою процедурою — на державних аукціонах. Щоб виконати умови згаданого американського паперу, потрібно ламати через коліно всю правову систему. І було б заради чого! Адже, знову-таки за даними журналістів, яких частково ознайомили зі змістом документа, натомість Вашингтон не збирається брати на себе якісь гарантії безпеки України. З їхнього тексту випливає, що сам по собі прихід американських інвесторів створить умови для такої безпеки (путін не нападе, ха-ха!). Ось і вся запропонована угода.

Тож Зеленський не міг не відповісти відмовам. Утім, подейкують, він усе ж натякнув партнерам, що готовий обговорювати умови угоди щодо ресурсів, але саме угоди, а не відверто рейдерського наїзду в стилі наших 1990-х.  

До речі, наскільки відомо, Трамп зацікавлений не тільки в рідкоземельних елементах, про які заявляв публічно. Серед забаганок нової-старої американської адміністрації ще й літій (стратегічний ресурс), і вуглеводні, і багато чого ще. 

А є щось із цього списку в Одеській області? Спробуємо відповісти.

РІДКІСНОЗЕМЕЛЬНИХ НЕМАЄ?

Наш регіон у плані корисних копалин вважається досить бідним. Більша його частина припадає на Причорноморську западину. Колись це було дно стародавнього океану Тетіс: потужний шар морських відкладень (вапняки, піски, глини), а зверху — суглинки та супіски (леси).

Рідкісноземельні елементи (РЗЕ) серед таких порід майже не зустрічаються, і на Одещині розвіданих запасів їх немає. З іншого боку, у сусідній з нами Кіровоградській області є уран, а там, де уран, там і рідкісноземельні метали. Тож нерозвідані поклади можуть бути й у нас, хоча навряд чи в таких концентраціях, щоб їх видобуток був рентабельним. Інакше, їх знайшли б раніше.

Інша справа — Український кристалічний щит, на якому розташовані центральні та північні області. Ось там тобі й церій, й лантан, й неодим, й самарій, й ітрій, й інші РЗЕ. А ще марганець, титан, уран, графіт, германій, літій і багато чого ще. 

ЗОЛОТО САВРАНЩИНИ ТА СІЛЬ ПРИДУНАВ'Я

У межах Українського щита знаходиться тільки невеликий шматочок Одеської області — її крайня північ. Там відомі родовища графіту, хоча не такі багаті, як у сусідній Кіровоградщині, де вони розробляються. Є золоте Майське родовище біля Саврані (перспективні ресурси — 41 тонна), яке збиралися почати експлуатувати за Кучми, але, порахувавши економіку питання, відмовилися. Згодом воно зіграло цікаву роль в одній американській афері з українською участю — детальніше читайте тут.

З інших копалин у Придунав'ї є теоретично невичерпне родовище кам'яної солі — щонайменше 4 мільярди (!) тонн. У принципі після окупації Бахмута росіянами воно може стати цікавим, але Україна поки що свої потреби в цьому харчовому продукті закриває з інших джерел. Крім того, через глибоке залягання і проблеми з транспортною інфраструктурою рентабельність цього родовища під великим питанням.

НАФТОВІ ПОЛЯ БЕССАРАБІЇ

Схожим чином йдуть справи з вуглеводнями — нафтою і природним газом.  

Треба сказати, їх у нас чимало.

За інформацією вже покійного, на жаль, завідувача кафедри загальної та морської геології Одеського національного університету імені Мечникова Євгена Ларченкова, на 12 самостійних пошуково-розвідувальних об'єктах Одеської області (Переддобруджська нафтогазоносна область) потенційно існує 30 покладів вуглеводнів. З них - сім покладів нафти та 23 - вільного газу. За кількістю сировини зазначені поклади належать до малих і середніх (до 10 - 25 мільйонів тонн нафти; 10 - 25 мільярдів кубометрів газу).

«Теоретично можливе відкриття двох-трьох родовищ із запасами понад 50 мільйонів тонн, — писав Ларченков. — Тим самим початкові прогнозні ресурси нафти в регіоні можуть перевищувати 100 - 150 мільйонів тонн».

150 мільйонів тонн — це майже вдвічі більше, ніж залишкові видобувні запаси Карпатської та Дніпровсько-Донецької нафтогазоносних провінцій разом узятих. Для довідки: 2021 року в Україні видобули всього 1,65 млн тонн нафти та приблизно стільки ж імпортували (йдеться про сирець).

Утім, поки що нафта, видобута з надр півдня Одещини, у колишніх Саратському й Татарбунарському районах, оптимізму не вселяє. Вона, що називається, парафіниста — вміст парафінів понад 6%. Таку важко і дорого видобувати, а потім переробляти. У зв'язку з цим більшість експертів схиляється до того, що до промислового видобутку бессарабської нафти справа не дійде.

Утім, періодично інтерес до нашого «чорного золота» все ж спалахує: нафтовидобувачі не полишають надії знайти щось вартісне. Так, 2021 року, незадовго до повномасштабної війни, у Білгород-Дністровському районі пробурили чергову розвідувальну свердловину. Роботи провели фахівці підприємства «Укрнафтінвест» (уперше отримало спецдозвіл на використання цього родовища в 1994 році), що входить до складу BGV Group Management Геннадія Буткевича, разом із колегами зі швейцарської Weatherford . Про результати цих досліджень у відкритих джерелах не повідомлялося. Може, там, дійсно, варті розробки запаси?  

Хай там як, найбільше корисних копалин у нас не на суші, а в морі.

Ідеться, звісно ж, про Одеське родовище природного газу (розвідані запаси — 21 мільярд кубометрів) і про так звані газогідрати — кристалічні сполуки води й газу, які утворюються за певного поєднання температур і тиску на шельфі. Останніх, за даними вчених університету Мечникова, так багато, що можна забезпечити всю країну газом на багато років уперед. Проблема тільки в тому, що економічно прийнятної технології видобуток метану з газового «льоду» поки що не існує, хоча японці начебто щось таке винайшли, але з іншими цим не діляться.

Щодо Одеського родовища природного газу, то воно розташоване просто посеред морського театру бойових дій: видобувні платформи регулярно переходять із рук у руки, а деякі горять із 2022 року. Ось їх, мабуть, американцям можна віддати задарма. Нехай будуть головним болем US Navy.

Автор — Микита Горемика