Знімає гроші потихеньку, їздитиме з папірцем, а диван та килим були його особисті: Труханов про життя без українського громадянства

Геннадій Труханов — не перший міський голова, який втрачає крісло через рішення на Банковій. Однак на відміну від Руслана Боделана та Олексія Костусєва він залишився в країні, на відміну від Едуарда Гурвіца — продовжує публічний опір.

Ймовірно вже колишній мер (але це не точно через юридичні тонкощі) розповів про те, як жити без українського громадянства, правда поки з паспортом, і чим він займається сьогодні, коли звільнилося стільки часу. Частина інтерв'ю присвячена розповіді про відносини з нинішнім губернатором Олегом Кіпером і деякими його попередниками.

Ви дізнаєтеся, про що він мріє і що думає про захист російських наративів, чому присвячує вільний час і чи планував увійти в політичний проект Валерія Залужного.

Невеликий спойлер: Труханов називає себе доброю і м'якою людиною, що і стало причиною багатьох проблем, виправдовує однопартійців, які не встали публічно на його захист, а диван і килим забрав, щоб звільнити простір для наступника.

ЗНІМАЮ ГРОШІ ПОТИХЕНЬКУ, ЩОБ МОЖНА БУЛО ЯКОСЬ ЖИТИ

«Думська». Ким вас зараз вважає держава? Громадянином російської федерації або людиною без громадянства? У вас залишилися рахунки в банках? Як ви можете подорожувати?

Геннадій Труханов. Як мені кажуть, дадуть якийсь папірець, з яким я зможу їздити по Україні. Рахунки залишились, поки що працюють. І поки їх не заблокували, знімаю гроші потихеньку. Щоб була готівка і можна було якось жити.

Мені, знаєте, все одно, як вони мене сприймають. Мені головне, як я себе сприймаю. Я українець, був, є і буду. Я поверну собі громадянство. І в мене є впевненість у цьому, за мною правда.

«Д». Що з вашим паспортом що? Він у вас фізично є, але він не дійсний?

Г.Т. Ну, я думаю, мені скажуть, коли його принести й здати.

«Д». Чому саме зараз Зеленський видав той указ про ваше громадянство? Через зливу чи може політичні контакти із Залужним? І ще на цю тему: ходили чутки, що у вас є ще паспорти Греції та Італії…

Г. Т. В мене немає відповіді, чому зараз.  Якщо злива стала підставою, то взагалі не знаю про що розмовляти. Я вже розповів, що робив кожної години. Більше я не міг нічого зробити й ніхто не міг. Про Залужного: я пишаюсь тим, що мав змогу з ним зустрічатись, тиснути руку, але під час війни не бачу можливості та необхідності вести політичні перемовини. І трете — немає в мене паспортів інших країн.

«Д». Що ви будете робити з указом президента? Ви говорили про оскарження в суді. В якому саме? В Європейський суд з прав людини підете? Скільки часу може зайняти розгляд цієї справи в українському суді?

Г.Т. Мій адвокат збирає всі офіційні дані, де можна подати позов, крім того, треба отримати офіційне повідомлення, від цього вже відштовхуватись. А потім подавати до Верховного суду. Я думаю, що ми виграємо суд в Україні. Подивимось. Вже після цього — ЄСПЛ. Мені хотілось би, щоб це завершилось швидко. Тому що там нема чого розглядати. Папірець, запит якогось адвоката, от і все.

«Д». На вашу думку, з Кличком спробують зробити те саме, що й з вами?

Г.Т. Кличко все ж таки виступав у важкій вазі. Він – людина, яку знають у всьому світі, а я працював тільки на нашому, місцевому рівні. Все ж таки, я думаю, спробують щось зробити.

«ХОТІВ БИ, ЩОБ ХТОСЬ ПРЯМО СКАЗАВ, ЩО ЦЕ ФАЛЬШИВКА»

«Д». Давайте зараз перейдемо до партії «Довіряй ділам». Більшість ваших колишніх соратників висловились про позбавлення вас громадянства. Проте я не побачив там такої всебічної підтримки. Коли ви ходили дерева саджати, то всі намагалися бути поруч, селфі зробити. Наразі у вас проблеми політичного характеру, всі розбіглися. Чи було вам боляче? Чи цього ви очікували?

Г.Т. Знаєте, не ставив собі питання, боляче чи ні. Я звик відповідати сам за себе і не втягувати близьких у свої проблеми. Я знаю, що і фракція, і партія готують заяви. Що стосується коментарів у соцмережах, може люди перелякалися?

Я трошки старший за них, і в мене спрацьовує таке відношення, як до молодших. Хотілося б, щоб хтось просто сказав, що це є фальшивка, очевидна фальшивка, адже протягом десяти років я був ініціатором того, щоб зробили перевірки.

«Д». Є інформація, ніби то ваші однопартійці у тому, що сталося, звинувачують Віталія Барвіненка, мовляв, він провокував Одеську військову адміністрацію, критикував Кіпера і через це оце така помста вам прилетіла…

Г.Т. Барвіненко неодноразово був депутатом Верховної Ради. Це самостійна і дуже фахова людина. Він розбирається в політиці, він аналітик, він сьогодні займається і журналістикою. Він має свою думку. І незалежно від того, буде він у «Довіряй ділам» чи в іншій партії, я впевнений, як розмовляв, так і буде розмовляти.

«Д». Що буде далі з «Довіряй Ділам» як політичною партією? Хто її очолить?

Г.Т. «Довіряй Ділам» буде працювати, тому що є сприйняття суспільством, є рейтинг, є бачення того, що потрібно Одесі. Хто її очолить я ще не знаю, в нас колегіально це вирішується. Я не призначаю нікого. Подивимось, виходячи з обставин. Я розумію, що партії буде нелегко. І ця людина, яка очолить її, вона має знати, що це не буде прогулянка, вона буде під прицілом.

«ЦЕ ДУЖЕ СМІШНО. ПРО КИЛИМ ТА ДИВАН»

«Д». Під час представлення Сергія Лисака Олег Кіпер повідомив, що ви винесли всі речі з кабінету, зокрема килим та диван…

Г.Т. Ви знаєте, він (Олег Кіпер, — Ред.) дуже цікава людина. От його хвилює килими, дивани, скільки мені років, розповідає, що ми матом спілкуємося. Це дуже смішно. Про килим та диван. Я вважаю, що коли ти виїжджаєш з кабінету, прибери всі речі за собою і залиш чистий простір людині, що прийде. Тому що коли я прийшов, я був вдячний тим, хто прибрав брудний килим. Розумієте? Зрештою це були ваші особисті речі, які я купив за власні гроші.

«Д». Чи здатний генерал СБУ керувати містом?

Г.Т. Сьогодні головне, щоб була співпраця і порозуміння. Сьогодні не той час, коли треба приходити з командою, яка всіх замінить. Революції наразі не потрібні. Ми підійшли до опалювального сезону, а зима може буде дуже небезпечною. Дай Боже, щоб вона була теплою.

«КОНФЛІКТ ПОЧАВСЯ, КОЛИ СКАЗАЛИ: «ТАК, ВСІ МІСТА ДАВАЙТЕ ГРОШІ»

«Д». Складається враження, що ваші відносини вас з очільниками обласних адміністрацій взагалі ніколи не були позитивними, ні з Кіпером, ні з Саакашвілі, ні зі Степановим. Чому так?

Г.Т. Чому? У нас зі Степановим були нормальні стосунки, з Палицею були нормальні стосунки.

«Д». А тим часом пресслужба Степанова видаляла ваші світлини з тих заходів, де ви були разом…

Г.Т. Відверто скажу, що не знав таких фактів. Щодо Саакашвілі, то з ним взагалі неможливо було спілкуватись. Перший час, десь пів року, ми співпрацювали, потім це неможливо стало. Якісь ідеї поза законом, от, наприклад:

- Зробімо освітлення в місті, підсвітимо фасади, — починає Саакашвілі.

- Так треба проєкт зробити, — кажу я.

- Та який проєкт? Давай гроші й давай робити, — відповідає він у своєму стилі.

- Та ви що, нас арештують.

- Хто нас арештує? Прокурор мій, керівник поліції мій, всі мої, з президентом прямий зв’язок.

Я йому сказав, що так діяти не буду. І все, поїхало. Потім оці кримінальні справи, НАБУ і все інше. А що стосується сьогоднішніх відношень, то я взагалі не конфліктна людина, але в мене є принципи.

«Д». Які принципи?

Г.Т. По-перше, я мер міста, якого обрали люди. Я не покладав на себе цю корону. Так, мене викликають, я йду, куди мені кажуть, дають вказівки, я виконую, але переходити певні бар'єри я не можу.

Основний конфлікт почався, коли сказали: «Так, всі міста, давайте гроші в бюджет, щоб ми проводили закупівлю для Збройних сил». А чому ми туди будемо давати гроші? По-перше, ми що, не можемо ефективно допомогти Збройним Силам? Ми теж хочемо бути причетними до допомоги. По-друге, рано чи пізно нам поставлять питання: а чому ви віддали гроші? Так вже було. У 2022-му, коли ворог стояв біля Миколаєва і ми формували дві бригади, всі казали: «швидше, швидше, швидше». Пройшов час, ворога відтіснили й почались питання. А де відомості, а де підписи, а чи виконана процедура? І ці питання ставлять правоохоронні органи. Що їм відповідати? Що 300 хлопців, які пішли в ТРО, мають чекати оці всі бюрократичні процедури? А спальні мішки вже потрібні, зараз.

«Д». Повернемося до відносин з обласною адміністрацією. Чому не вдалося налагодити співпрацю? Чи були конкретні випадки, які до цього призвели?

Г.Т. Я не знаю, чому. Знаєте, перш за все я ставлю питання собі. Може я якийсь не такий? Не було такого, щоб я не йшов назустріч. Буває так, що мені ставлять якісь дурні питання, і я відмовляюсь, тоді кажуть, що я завжди проти.

Наприклад, телефонують мені з проспекту Шевченка, 4 (там працюють облрада та обладміністрація, — Ред.) і такий у нас цікавий діалог

- Геннадію Леонідовичу, от бачите, до чого довели, що наші одеські діти тренуються в таких поганих умовах на «Крижинці».

- Олеже Олександрович, ви не туди зателефонували, — відповідаю я. - Ви подзвоніть вниз, в кабінет Діденка і запитайте в нього, тому що це обласна власність

Добре, розібралися. Потім він же каже, що треба робити ремонт, гроші є, люди є, але треба тимчасовий каток зробити, а поряд є школа. Давайте на футбольному полі його поставимо. Я кажу, а де ж діти в футбол грати будуть? Потім він пропонував з баскетбольного майданчика парковку зробити. І знову я проти всього доброго та позитивного…

«ТЕБЕ РОЗСТРІЛЯЛИ МОРАЛЬНО, А ТИ ЖИВИЙ І НЕ ЗНАЄШ, ЩО З ЦИМ РОБИТИ»

«Д». Про що ви мрієте зараз?

Г.Т. Знаєте, я хотів би вірити в те, що якось я прокинуся вранці й дізнаюся про те, що президенту доповіли про помилку, яка сталася, а він підпише розпорядження про призупинення дії указу на час перевірки. Це повернуло б мені віру у щось світле. Тому що я не знаю, що відповідати. Не хочу проводити такі аналогії, але приходять вони на думку. Знаєте, це такий сучасний розстріл. Що я маю на увазі сказати? Як раніше було, прийшли, зачитали вирок і розстріляли. Все. Це було жорстоко, а з мого боку це не менш жорстоко. Чому? Тому що коли людину розстріляли, вона померла. І вона не знає, що там далі. А коли тебе розстріляли морально, але ти живий, і ти дивишся на все це, що відбувається навкруги, і не можеш нічого зробити.

«Д». Хто для вас в Україні чи у світі приклад такої політичної фігури, приклад честі та ефективності?

Г.Т. Це Черчилль. Я дивився документальні фільми, документи. Це людина, яка не зважаючи на вкрай складні обставини, змогла переконати у необхідності боротьби. В певні моменти майже всі бачили в ньому ворога. Але він вистояв та згуртував націю, вселив у народ не тільки віру у власні сили, а й розуміння того, що не можна потурати злу. Його треба наказати, розчавити.

«Д». Що ви будете робити далі в стратегічному, політичному чи в людському сенсі?

Г.Т. Немає в мене планів поки що, не виключаю того, що буде якесь продовження репресій. Маю надію, що такого не буде. Буду якось звикати жити з цим статусом, подивлюсь, що мені можна робити, що не можна. Я можу ходити та дихати поки що. Ну і, звісно, в мене є моє улюблене дітище — Федерація таїландського боксу Одеської області, це моє дитя з 1992 року. Звідси вийшло більше тисячі майстрів спорту. Сьогодні багато з них захищає нашу країну, є такі, хто втратив кінцівки, проте воює. Дуже приємно, адже я з ними тренувався їздив на змагання, разом ми підіймали прапор держави.

«Д». Якщо так трапиться, що ви не зможете далі перебувати от в Україні, у якій країні, крім нашої, ви б змогли уявити своє життя?

Г.Т. Ви знаєте, я ставив собі це питання, але не зміг відповісти. Чому я маю вибирати якусь країну для життя?

«ХЛОПЦІ, МИНУЛО 4 РОКИ, А ВИ МЕНІ ЗАКИДАЄТЕ 4 ДНІ»

«Д». Якої найбільшої помилки ви припустилися та яке найжорсткіше рішення довелося прийняти за 11 років роботи мера?

Т.Г. Я не можу сказати, що про щось шкодую. Може, в деяких випадках треба було бути більш різким або принциповим. Це б нічого не вирішило, але суспільству б сподобалося. Жорстке рішення теж не пам'ятаю. Я взагалі така м'яка і добра людина і через це в мене виникають проблеми. Десь не так відповідаю, десь мовчу. Може в цьому і помилка, що я мовчав. А люди сприймають це як слабкість.

Переформулюймо питання. Що мені боляче згадувати, це трагедія «Вікторії». Я пам'ятаю цю ніч. Подзвонили, сказали «пожежа». Ну пожежа, і що? Там сучасна система сигналізації. Одягаюсь, повідомляють, що всіх дітей вивели. А потім знов дзвінок, трьох дівчат не можуть знайти. Я вперше в житті знаєте, раз і присів. Приїжджаю, кажуть, що води нема, того нема. Я зрозумів, куди все йде. Я питаю пожежників, чого вам не вистачає? Якої води? За нормами там пожежна водойма 50 кубів, а ми 100 зробили.  Вони кажуть, що всього вистачає. Ну і я одразу цікавлюся, навіщо тоді вони ту інформацію дали, що нема нічого. Пояснюють: вода є, просто там не може пожежна машина стояти, бо вона сама згорить. І шланг в трубу не залазить. А хто мав перевірити, коли підписували акт приймання-передачі? Засунути туди свою трубу, я не знаю, що ви туди засовуєте, голову свою засунути. І сказати, що воно працює. А зараз винних шукаєте? Я пам'ятаю, як я їздив до батьків. І дивився їм в очі. Це дуже непросто.

«Д». Всі ці роки вам закидають, що ви протягом перших днів вторгнення не висловлювали своєї позиції, не засуджували росію та путіна.

Г.Т. Знаєте, хто звик розмовляти, той розмовляв. В мене була відповідальність. Це велика армія людей, які працювали у муніципалітеті. І ці люди ставили питання. «Куди родини відправляти? Що робити? Що буде далі? І як це буде?» Ми працювали. Ми просто працювали. Хлопці, минуло чотири роки, а ви мені закидаєте чотири дні? Ви не пам'ятаєте, як ми зробили ті чи інші речі? Не мовчав би я, знайшли б інший привід якийсь. Що б я не зробив.

«Д». Вас часто звинувачують у розповсюдженні проросійських наративів, мовляв, ви не підтримуєте деколонізацію.  

Г.Т. Це не наративи, це моя впевненість. У нашого міста є історія. І ми потрапили до ЮНЕСКО. У нас є письменники, улюблені письменники, завдяки яким ми потрапили також до списку ЮНЕСКО як літературне місто. І я захищаю ні в якому разі не російські наративи. Ільф та Петров, Бабель, це все наша одеська письменницька школа. І коли ми позбавляємось цього, я це не сприймаю. А що російського в одеських піснях? Давайте паралельно будемо писати пісні державною мовою, під які можна плакати. Про наше місто. Ну нічого ж не з'явилося за ці роки незалежності. Чому? Не любите Одесу? А ми її любимо. Я її люблю.

Автори – Юрій Басюк, Ростислав Баклаженко