8 червня 2024, 21:45 Читать на русском
Коза Кацапка, городи в непрохідних заростях і духи козаків: як жити там, де рік тому було Каховське море«Символічно, що підірвавши дамбу, недолюди крутанули колесо історії назад — і виходить, випустили на волю особливе, сакральне для України місце — Великий Луг», — українська сценаристка, режисерка Аліна Семерякова. - Кацапка, бляд на! Сухий мужик років 65, який відрекомендувався як Віталік, накульгуючи, нервово походжає біля неприступної стіни зелені. Місцями вона вища за нього. У його руках повідець. - Залізе й сидить, дивиться на мене звідти, — спересердя розповідає він. — А ти тут бігай. Як ви яхту назвете, так вона й попливе. - А що у вас за звір? — запитую я. - Коза. Раніше Заразою звали. А тепер Кацапка. У заростях щось заворушилося. - Циба! Циба! Циба! — покликав невидиму козу дядько. — Тут раніше, де ми стоїмо, півтора метра води було. А тут, — він ткнув пальцем у вицвілий будиночок, — я на човновій станції працював. А тепер ніби як лісничий при цьому полі. На секретному об'єкті, насосній станції, працюю. Кацапи дізнаються, де насос, обов'язково обстріляють. - Ось водосховища немає вже рік, гірше чи краще стало? — переходжу я до головного свого запитання. - А як же може бути краще? Працював, усе до копійки в господарство. А війна все порушила. Життя прожив, як на свині проїхав! - А ось учені кажуть, що унікальний заповідник утворився, невже обманюють? — продовжую я. - Учені Вони б тут пожили трохи. А то приїдуть сюди, подивляться, сльозу навіть пустять. І назад. Місця козацької сили, кажуть. А тут руки опускаються. Немає ніяких сил. Зашурхотіли стебла й із зелені вийшла Кацапка. Втупилася на нас вертикальними, як у восьминога, зіницями. - А, нагулялася! Кліщів нахапала! Віталій пошкандибав до кози пристібати карабіном повідець. Вітер пробіг зеленою гладдю, шерех пройшов, ніби перемовлялися, шепотіли голоси. - Моторошно тут. Ні? - Жити взагалі страшно. Особливо зараз. Кожен день — як останній. Дзижчить, свистить — дивишся, що на голову впаде. Шарудить — дивишся, чи не ДРГ із «зеленки» вилазить. Нашим прикордонникам спершу добре було. Поле гладке, як стіл. На ньому не сховаєшся. А тепер джунглі. Щоправда, кацапам тепер теж не продертися через ці хащі. І я думаю, що наші їм «подаруночків» залишили там. - Ого! То ви туди й не ходите? Небезпечно? - Ха! Там навіть ті, хто нахабніший, грядки розбили. Наш народ і в пеклі розведе город, і порося знайде де погодувати. А війна закінчиться, сюди, в «сіру зону», рвонуть на шашлики. - У вас тут, кажуть, черепи та шоломи німецькі знаходили, коли вода пішла. - То далі, біля Нікополя, — Віталій махає рукою. — Тут нічого такого не було. І насосну станцію заборонено фотографувати. Так що, вибачте. Ми не називаємо населених пунктів і не даємо фотографій, за якими можна було б дізнатися місцевість. З вертольота це схоже на зелену галявину у дворі, на якій забули вимкнути бризковик. Ось і вийшла тисяча калюж і калюжок. Тут було Каховське водосховище.
Але зараз тут юний Луг. Верби й тополі. Через рік-два вони стануть непролазною стіною. Астматикам та алергікам буде важко. Якщо підійти ближче і розсунути листя, то можна побачити, що деревця ростуть із тієї самої страшної постапокаліптичної землі в тріщинах. У тріщини можна засунути кулак. З них ще стирчать подекуди засохлі мушлі. А сталося це випадково. Насіння верби й тополі має вигляд пуху. Він рівномірно розсипався по воді Каховського моря і потонув. Якби дамбу підірвали пізніше, це насіння втратило б схожість. Але сталося те, що сталося. В Україні це вже друге місце, яке незворотно змінюється у зв'язку з техногенними катастрофами. Перше — це Чорнобильська зона відчуження. Про вчених, які працюють у Зоні і захлинаються захопленням, побачивши відновлену природу, ми писали тут. І ось тепер Великий Луг. Вся ця місцевість належала Запорізькій Січі. На Великому Лузі козаки пасли домашню худобу. Про це місце співали в козацьких піснях. «Ой Січ - мати, а Великий Луг - батько, Що в Лузі заробити, то в Січі пропити». Наш наступний співрозмовник — еколог Вадим Манюк. Він доцент у Дніпровському державному аграрно-економічному університеті. Еколог Вадим Манюк «Коли ми вперше під'їжджали до того, що було колись водосховищем, спускалися до його чаші, яка перетворилася вже на молодий Великий Луг, мене охопило благоговіння, — розповідає Вадим. — У пам'яті вода! Безмежне море! За певної погоди берега-то й не видно. А тут зелене море! На місці водосховища! Воно, дійсно, тоді вразило». Каховська ГЕС - одне з «великих будівництв комунізму». Восени 1955 і навесні 1956 року, заповнюючи водосховище, затопили Великий Луг і стародавні козачі кургани. Скільки потопили сіл, достеменно невідомо. Кажуть, від 27 до 90. Режисер Олександр Довженко побував на будівництві перед затопленням водосховища і занотував: «Жодної роз'яснювальної роботи не проводилося. Просто заходили у двори, обміряли, записували, і кожному індивідуально повідомляли про затоплення і необхідність переселитися. Ба більше, усім, хто не встиг переселитися в певний термін, заявляли: «Якщо до такого-то числа не переїдеш, попереджаємо — будемо ламати будинок бульдозером незалежно від того, живеш ти в ньому чи ні». Люди змушені були підкоритися». Очевидці згадують: «Коли вода почала заповнювати дно, то на березі люди заплакали. По воді пливли, оберталися, пірнали і виринали величезні дерева і копиці сіна. Пливли тварини: корови, свині, олені. Полізли на берег тисячі водяних щурів, змій. Над брудною величезною калюжею кружляли дикі качки, гуси, інша різна птиця. Випливають і б'ються об берег вимиті хвилями тіла мерців, які були поховані недавно і не перенесені на інше місце. Цю страшну картину не можна описати, її потрібно було бачити».
Ця картина мало чим відрізнялася від того, що натворили окупанти. У нас є шанс після катастрофи залишити цю ділянку під науково-експериментальний полігон, на якому ми побачимо, як природа здатна відродиться. Як ці процеси підуть у довгостроковій перспективі. «Тут трішечки інша ситуація, ніж із Чорнобилем, — продовжує еколог Вадим Манюк. — Перша катастрофа тут сталася, коли затоплювали той, Великий Луг. І ця штучна система водосховища була малоперспективною, неефективною. Тут були процеси застою води, випаровування. Непродуктивним водосховище було і з погляду рибних запасів. Уся акваторія Каховського моря була низькопродуктивною системою. Попри теплий степовий клімат, мілководдя на великих площах, тут не було ніякого буйства водної рослинності. А те, що було, то вельми убоге. Я для цього використовую термін «водна пустеля». Це знали і місцеві жителі. Вони часто називали Каховське водосховище «мертвим морем» або «гнилим». Рішення про відновлення Каховського водосховища жахливе. Найстрашніше, що може бути. Це буде злочин! (Про різні погляди на майбутнє цієї території ми писали тут). Доведеться знову затопити мільйони живих організмів! І затопити сотні гектарів оновленої екосистеми». Тут я згадую Віталія з його Кацапкою, як він журився і кляв екологів. Вадим, здається, по очах це прочитав. «Люди говорять різне, думають різне, як і буває в кожному здоровому суспільстві. Не буває однакових думок у всіх. Люди, які народилися на берегах водосховища, для них це їхній всесвіт, їхня Ойкумена. І вони переживають те, що трапилося, як трагедію. Люди, які пам'ятають час ще до затоплення, і ті, хто живе з пам'яттю своїх батьків і дідів, вони радіють», — завершує свою розповідь Вадим. І це не виглядає як виправдання. Він упевнений у тому, що говорить.
У пані Ганни город виходив на берег водосховища. Після аварії вода відступила, а грядки, які нічим було поливати, засохли. Два місяці не було ні технічної води, ні питної. Заможніші жителі почали свердлити свердловини у двадцять метрів глибиною. У більшості сіл встановили бочки під 10 кубів. Хочеш — заходь, наливай собі в каністру. Але небагато. Є й стратегічний запас води. Зберігається в сільрадах у коробках. - Я не знаю, що робити, — каже Ганна. — У мене на власну свердловину грошей немає. Донька з Іспанії телефонує, каже: «Продавай хату і переїжджай до мене». А мені страшно! Як це!? Усе кинути? Та й хто тут купить тепер хату? А сусідка мене заспокоює: «Ліс виросте, по гриби будемо ходити!» - Чому жителі так по-різному ставляться до осушення водосховища? - Звичка людська. Їм страшно, щось нове. Двоє прийшли до сільради з баклажками. Сергій, хлопець 30 років, у відпустці з фронту, каже, приїхав, щоб дядькові по господарству допомогти. І дядько той найстаріший, років сімдесяти. - Що ми від цього водосховища доброго мали? Смерділо від нього болотом. Мілководдя і ряска, купатися не дуже. Щоб рибу половити, треба запливати далеко, — весело розповідає Сергій. - Та облиш ти! - прикро перебиває його старий. — Я на коропа ходив. Вночі ловив і весь човен завалював. І сомик невеликий на хробака попадався. Люди приїжджали — і судак, і окунь є. Був, точніше сказати. Тепер ось це в нас є! Старий зі злістю киває на бутель, у який із великого бака текла вода. - Орки, коли підірвали ГЕС, самі перелякалися, — продовжує Сергій. — Вони й зараз цього місця бояться. Я б їм не радив у ті поля сунутися. Я мимоволі подивився в бік Молодого Лугу. Може, примари запорізьких козаків встали із затоплених колись курганів, невидимі поруч із нашими сьогоднішніми захисниками. І охороняють нас. «Тільки, ввижається мені, що тепер з болотяної твані на дні водосховища таки піднімуться розтривожені духи Великого Лугу. І допоможуть нам вимести нарешті цю погань з козацької землі. Помстяться за всю наругу, ще з часів Катерини і донині. А тоді їм у поміч піднімуться й тисячі наших душ, на чиїх кістяках стоїть Петербург», — українська сценаристка, режисерка Аліна Семерякова. Автор — спеціальний кореспондент «Думської» Дмитро Жогов, фото Юрія Тиннія Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter |
Статті:
![]() Міжнародний гуманітарний університет очолив рейтинг приватних ЗВО України 2024
За даними Освіта UA, Міжнародний гуманітарний університет став беззаперечним лідером серед корпоративних закладів вищої освіти України за кількістю студентів, зарахованих на контрактну форму навчання у 2024 році. Також у десятку лідерів увійшов молодий Київський університет інтелектуальної власності та права Читать дальше |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Видео: «Это все спектакль и договорняк»: одесситы о предложении Трампа обменять украинские природные ресурсы на мир (видео)
|