|
5 червня, 22:39 Читать на русском
Мухомор на пенісі, боа на вагіні й жодного сценарію: в Одесі показали АнтиспектакльУ Будинку клоунів відбулася перформативна вистава «Архів сьогодення: документація тут і зараз». В якості декорацій — картини та арт-обєкти українських художників, замість акторів — самі художники, а ще поети, які читають свої вірші, та музиканти зі своїми піснями. Бачимо роботи Василя Єлохова, Євгена Барабана, Віктора Хохленка, Сергія Боголюбова, Елліни Габараєвої, Андрія Бабчинського та інших авторів. Андрій Желез позує оголеним, ледь прикриваючись іграшковим мухомором, а коли його вже намалювали, сам стає за мольберт, поступившись місцем на подіумі красуні в рожевому боа. Уже три роки одесити спостерігають за існуванням вистави антитеатру (mockumentary) «СоврІск у таїнстві», ми писали про одну з таких вистав тут. Цей сценічний продукт народжувався, як і належить твору совріска, тобто концептуально. Реалізувати проєкт вдалося завдяки Стипендії імені Антонена Арто, заснованій фондом proto produkciia та лабораторією Opera aperta. Умовою для участі в проєкті була наявність мотивів «театру жорстокості» Антонена Арто. Проявом побутової (не театральної) жорстокості могло стати кидання помідорів у учасників вистави. Помідори стояли у вільному доступі на краю сцени, але були просто зїдені до фіналу. Ще важливо, що проект здійснюється в зоні військового конфлікту. «Розвиваючи альтернативний театр, я вже більше десяти років використовую в якості декорацій авторські роботи художників, — каже режисер Андрій Любов. — У моєму розумінні театр і починався як поєднання різних видів мистецтва. Декорація — це і скульптура, і картини. Плюс пісні, музика, живопис, що створюється в процесі, та акторська гра. У наших останніх проєктах ми все це поєднуємо, причому робимо це без сценарію, відразу зявляється додатковий ступінь свободи, плюс економимо кошти, що в наш час є важливим. Ідея завжди первинна, і в театрі, і в живописі, і в скульптурі ми відштовхуємося від ідеї. У театрі, звичайно, первинна робота акторів. У моїх роботах, підтриманих стипендією Антонена Арто, художники виступають акторами, причому це поєднання перформансу і театрального дійства». Як це виглядає? З точки зору професії цілком пристойно, з точки зору філістерської моралі — досить зухвало. Театралам, чий хліб із таким апетитом їдять сучасні художники, є про що переживати. У залі панує весела метушня, художники співіснують на сцені, розставили столи, мольберти, енергійно малюють, спілкуються один з одним і з публікою. Судячи з відгуків публіки, художники чудово зіграли. Глядачі зрозуміли, у чому принада постановки: вона ніколи не повторюється в точності. Звісно, різні художники, різні твори мистецтва диктують інші сюжети, які розвиваються на очах у глядачів. Публіка втягується в процес, і виходить певний симбіоз, який цікавий і глядачам, і акторам. Є пропозиції показувати виставу щорічно, можливо, двічі на рік. Це залежить від часу, від коштів, від загальної ситуації. «Кожного художника я розглядаю як окрему історію. Моє завдання — відійти від режисерського театру, працювати в горизонтальній площині, приблизно позначити для себе і для учасників початок вистави та її кінець. До цього у мене були досліди в галузі документального театру, бралися інтервю, актори відігравали історії інтервюйованих. Тут, з огляду на відсутність сценарію, виходить вистава з елементами шоу, що несе пізнавальну функцію для глядача. Наприкінці відбувається аукціон робіт художників, кошти їм сьогодні дуже потрібні. Не будемо скидати з рахунків і популяризацію мистецтва Одеси», — підкреслює режисер. У цієї вистави практично відсутні рамки, тому зараз постійний автор Володимир Уманенко запропонував як майданчик сцену Будинку клоунів. Планувати заздалегідь склад учасників складно, адже ми живемо практично одним днем. Хтось їде, хтось приїжджає, хтось служить у Збройних Силах України. «Улюблені художники? Можу виділити Катерину Білетину, назву Сергія Ануфрієва, з яким, можливо, складно спілкуватися, але він теж улюблений художник, хоча вони знаходяться на різних полюсах. Мені як режисеру цікаві й повністю асоціальні художники, давно таких не зустрічаю, до речі», — зізнається Любов. Художник — це окремий світ. Замкнутий чи відкритий, дивний чи передбачуваний, він може бути яким завгодно. І моделлю, звичайно, теж може бути. «Робота з моделями триватиме, це цікаво для глядача, живе мистецтво завжди виграє, — каже режисерка. — У мене був досвід, коли я за день до оголошення карантину робила перформанс, ідею якого довго виношувала: десять балерин заходять до Художнього музею, їм не можна ні з ким розмовляти, тільки розглядати картини. Виявилося, що з десяти жодна до цього в цьому музеї не була. Очі від них неможливо було відірвати: на тлі умовно мертвих художників живе мистецтво, втілене в цих балеринах, переважало. Чому театр не вмирає, чому глядачі продовжують ходити на вистави? Тому що кожна постановка унікальна, кожен показ унікальний, а я взагалі намагаюся не повторюватися. Для мене дуже важливий, як у середовищі художників, так і в середовищі акторів, ступінь свободи: розуміємо, що свобода художника не повинна заважати іншим людям». Автор — Ірен Адлер, фото Олега Володимирського СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ! Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter |
Статті:
В распоряжение «Думской» попал список скандальных случаев, связанных с полицейскими области. И это уже больше похоже не на отдельные эпизоды, а на системную криминальную хронику в погонах. Читать дальше По предварительным данным следствия, пострадали два человека, которые находились в салоне автомобиля. Им оказывается необходимая медицинская помощь. Читать дальше |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Одессу атаковали «африканские» шахеды: что это за серия дронов и почему она опаснее обычных?
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||























