Дні збитих льотчиків: росія втрачає все більше винищувачів і бомбардувальників — чому це сталося саме зараз?

За якийсь тиждень Сили оборони України знищили вже сім ворожих літаків. Найімовірніше, рахунок ще не закритий і найближчим часом поповниться ще кількома приземленими «пташками» окупантів. Такого розгрому не було після перших тижнів великої війни, коли російські пілоти намагалися завоювати контроль над повітряним простором України та нахабно залітали бомбити Харків, Чернігів та інші міста.

Зазначимо, що зенітники знищують один за одним нові зразки ворожого авіапарку – винищувачі-бомбардувальники Су-34 та винищувачі Су-35. Це сучасні та нашпиговані дуже гарною електронікою військові машини покоління 4++, які ніяк не можна назвати «радянським мотлохом».

Також слід брати до уваги те, що такі літаки традиційно триматимуться подалі від лінії бойового зіткнення. Після протверезних поразок у перші дні вторгнення ворожі пілоти намагаються берегтися нашої ППО. Літаки такого класу, на відміну від штурмовиків Су-25, використовують далекобійну зброю, яка дозволяє їм перебувати на комфортному віддаленні від цілей.

Оскільки Су-34 і Су-35 досить систематично уражаються разом, можна зробити висновок, що вони діють у складі пар або трійок (два Су-34 й один Су-35). Під прикриттям винищувача фронтові бомбардувальники доставляють до пускових рубежів керовані авіабомби (КАБ). Зробимо невелику ремарку та поговоримо про ці боєприпаси та їх роль у російсько-українській війні.

Що собою представляють ці КАБи, загалом знає вже напевно кожна людина, яка хоча б трохи стежить за війною в Україні. Оснащені крилами бомби, здатні планувати до цілі на відстані десятків кілометрів, це, звичайно, не російський винахід. Подібні системи перетворення дуже поширених і потужних, але «дурних» боєприпасів у відносно «високоточну» зброю були розроблені ще у 1980-х роках. Нам КАБи з хитрими системами лазерного наведення ще рік-півтора тому вельми дозовано постачали американці. Росіяни почали їх використовувати приблизно в той же час.

Конструкція ворожих авіабомб на початку була дуже простою і незграбною. Згодом вони її покращили, потроху наростили виробництво і, відповідно, використання КАБів до дуже вражаючих показників.

У такій ситуації, КАБи стали певним чином «геймченджерами» при масовому використанні на вузьких ділянках фронту. Для нинішнього стану на фронті, коли можна говорити у найкращому разі про зміщення лінії бойового зіткнення на пару кілометрів, це один із важливих елементів ворожої тактики, причому як в атаці, так і в обороні.

Влітку 2023 року росіяни засипали КАБами наші підрозділи, що наступають у Запорізькій області, з осені під щоденними прильотами бомб сидять наші морпіхи в Кринках. В останні місяці окупанти почали все частіше кидати «крилаті» ФАБ-250 та ФАБ-500 у прифронтові райони Донецької, Луганської та Харківської областей.

Максимуму використання цих бомб було досягнуто під час російського наступу на Авдіївку, коли протягом кількох останніх тижнів боїв ворожі пілоти скидали на нещасне місто по 60-70 КАБів щодня. Ворожі пропагандисти називають цифри на кілька порядків вище, але ми дотримуватимемося консервативної оцінки представників Сил оборони. На думку західних військових експертів, саме тимчасовий контроль над небом у районі Авдіївки й град з КАБів стали для противника ключем до міста.

Можете не сумніватися, росіяни продовжуватимуть і розширюватимуть як тиск КАБами на наші війська на передовій, так і терор мирного населення в прифронтовій зоні. Адже це працює, це дешево та дуже ефективно.

Однак повернемося до літаків та питання їх знищення. Очевидною реакцією України є прагнення обмежити можливості ворожої авіації використовувати КАБи. Це складно, оскільки літаки супротивника скидають бомби за 50-70 кілометрів від лінії зіткнення. Отже, мобільні групи ППО із ПЗРК можуть навіть не мріяти зловити ворожий бомбардувальник у приціл. А для зенітних установок оперативно-тактичного рівня, таких як, наприклад «Бук», полювання на ворожі літаки, пов'язане з необхідністю виїжджати в безпосередню близькість до передової, де по них може вдарити ворожа артилерія, прилетіти «Ланцет» або FPV-дрон.

Таким чином, завдання перекладається на «довгу руку» ППО з сімейства С-300 або їх більш сучасні американські аналоги – MIM-104 Patriot. Однак і для них вступати в цю гру є значним ризиком: можна розкрити своє місце розташування й підставитися під удар, скажімо, «Іскандера». Також потрібно спланувати цілу стратегію такого полювання. Коли і куди мають виїхати пускові установки, де чекати ворога, куди швидко виїхати після залпу.

Проте все це не можна назвати такою вже критичною проблемою на відміну від дефіциту систем ППО дальньої дії (та й взагалі будь-яких зенітних систем) в українській армії. Не кажучи вже про дефіцит ракет для таких систем, який тільки посилюється через скорочення західної військової підтримки.

Враховуючи практично щоденні «шахідно»-ракетні атаки вглиб нашої території, перед командуванням постійно стоїть вельми нетривіальна дилема – перекинути пару-трійку пускових до лінії фронту, наприклад ближче до Авдіївки, де вони опиняться як на долоні для ворога, чи залишити їх на захисті мирних жителів та стратегічних підприємств Києва, Одеси або, наприклад, Кривого Рогу.

Тому поки що полювання на ворожі бомбери носить, швидше за все, спорадичний характер. Українська ППО збиває їх рівно в тій кількості, в якій може це здійснити. Раніше ми бачили такі успішні операції, наприклад, у небі Брянської області або в повітряному просторі неподалік тимчасово окупованого Криму.

Не сумніватимемося в тому, що в Генштабі та командуванні Повітряних сил є план того, де і коли можна підловити ворожі літаки. Питання лише у розподілі обмежених ресурсів.

Тож із чим пов'язана така раптова активність наших зенітників, причому відразу на всіх ділянках фронту? Нагадаю, що протягом тижня ворожі пташки почергово падали у Донецькій, Луганській та Запорізькій областях.

Відповідей на це питання може бути кілька, мабуть, всі ці чинники діють у комплексі.

Перша – швидше за все, у нас побільшало ППО. На початку лютого президент Володимир Зеленський заявив, що Україна отримала дві нові системи, «які збивають все». Можна припустити, що це «патріоти» або інші висококласні західні ЗРК. Завдяки їм вдалося виділити якийсь ресурс для систематичного вилову ворожих літаків на відстані близько 50 кілометрів за лінією фронту.

Друга – можливо, ППО змогло вивільнити ресурси в інших регіонах. Можливо, через зменшення інтенсивності ворожих атак по столиці, командування Повітряних сил вирішило тимчасово знизити кількість систем, що охороняють повітряний простір над Києвом чи областю. Можливо, таке рішення було прийнято щодо якогось іншого тилового міста. Так чи інакше, у цьому випадку ЗРК із глибини країни поїхали ближче до «передка».

Третя – КАБи стали проблемою, значенням та масштабами якої стало вже неможливо нехтувати. Після відходу наших військ з їхньої Авдіївки міністр оборони України Рустем Умеров заявив, що проблеми контролю над небом під час боїв за місто стали для Сил оборони «вивченим уроком».

Зрозуміло, надії українців уже рік звернені до F-16, після прибуття яких у небі прифронтових районів, як очікується, має стати менше ворожих літунів. Але, як бачимо, почати виправляти ситуацію і, так би мовити, готувати ґрунт, можна й заздалегідь.

Проте не обманюватимемося. Сім знищених літаків за тиждень – це чудово, але це, як і раніше, ще дуже мало і недостатньо. Вороги продовжують бомбардувати і робитимуть це й далі. Вони не ідіоти, тож змінять тактику, оберуть інші рубежі для запусків бомб. Це взаємний процес пошуку та знищення цілей, велика шахова гра за українське небо, в якій у противника ще дуже багато фігур на дошці.

Автор — Микола Яковенко