Битва за небо: чому авіація не стала ключовим фактором російсько-української війни і як сторони протистояння готувалися до зимової кампанії

Нещодавно «Думська» проаналізувала сухопутні операції Сил оборони України і підвела підсумки літньої кампанії на південному і східному фронтах, а також триваючі заходи з нанесення максимальної шкоди російському флоту і зачистки від ворожих кораблів північно-західної частини Чорного моря.

Цей матеріал присвятимо третій стихії, охопленій бойовими діями. А саме повітрю, контроль над яким має вирішальне значення в будь-якому сучасному конфлікті.

Дії авіації тісно пов'язані з обстановкою на землі та морі, тому протягом літа-осені ми могли спостерігати зміни в характері застосування повітряних сил обох сторін. Розглянемо все це детально і в комплексі.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА СПІВВІДНОШЕННЯ СИЛ  

Найдивовижніше в нинішній війні те, що авіація не змогла розкрити свого потенціалу і відіграє лише другорядну роль у бойових діях. І це при тому, що противник України володіє другим за кількістю літальних апаратів і сукупною ударною потужністю повітряним флотом планети. Як з'ясувалося, кількість не завжди означає якість, а наявність у супротивної сторони ефективної та ешелонованої ППО третього покоління зводить нанівець диспаритет у літаках і вертольотах, хоча, звичайно, повністю усунути загрозу з повітря вона не може.

І тим не менше завдяки героїзму українських зенітників російські пілоти побоюються залітати вглиб нашої території і не можуть килимовими бомбардуваннями рівняти з землею Київ, Одесу або Харків, як вони це зробили з Маріуполем або раніше з сирійським містом Алеппо.  

І все ж встановлені жорсткі обмеження ведення повітряної війни, на жаль, діють для обох сторін. Російська ППО теж створює непоганий «купол» над тимчасово окупованими територіями України. І хоча майже щодня ми можемо в соцмережах із насолодою спостерігати відео анігіляції чергової установки «Панцир», «Тор» або «Бук» від точного прильоту ракети HIMARS, у загарбників цих систем, на жаль, дуже і дуже багато. Тому поки що аси українських Повітряних сил не можуть втілити в життя відому фразу Володимира Зеленського, яку глава держави виголосив ще 2020 року: «Літаки летять, будемо всіх бомбить!».  

Також вирішальну роль відіграє кількість боєздатних бортів. Якщо для противника втрата менш ніж за місяць семи штурмових Су-25 на Донеччині — це статистика, то для нас подібний «падіж» літаків став би загальнонаціональною трагедією.

У 2023 році пошарпаний авіапарк Повітряних сил Збройних сил України поповнився польськими та словацькими МіГ-29. У травні було відомо про передачу 14 польських бортів, але загалом у Польщі їх було 28, тож, імовірно, поставки продовжилися. Словаччина передала 13 винищувачів. Крім того, ми отримали від різних країн деяку кількість Су-25, чотири з них через 20 років повернулися додому з Північної Македонії («Думская» писала про це тут).  

Це, безумовно, серйозне посилення української авіації, що не йде, втім, у порівняння із сотнями нових винищувачів Су-30, Су-34 і Су-35 на ворожих авіабазах. Як свідчать знімки з космосу, в росії, незважаючи на санкції, активно триває будівництво військових літаків, на заводах зводять нові ангари для виробничих ліній.

В умовах вимушеного обмеження у використанні авіації вона із самостійного гравця на театрі воєнних дій перетворюється на платформу — носія різних типів далекобійного озброєння, яке можна запускати з безпечної відстані…

ДУРНІ РАКЕТИ І НОВЕ ЖИТТЯ «ЧУГУНІЯ»  

Найпростіші некеровані авіаційні ракети (НАР) — зброя, яку застосовують як штурмові літаки тактичної авіації, так і вертольоти авіації армійської. Через перші кілька місяців великої війни обидві сторони на гіркому досвіді дійшли висновку, що їх слід запускати винятково методом кабрування (піднімаючи ніс і пуляючи в білий світ як у копієчку, сподіваючись, що що-небудь та влучить у ціль) з безпечної відстані. Будь-який «грач» (прізвисько 25-го Сухого) або вертушка, які підлітають до супротивника на дистанцію пострілу ПЗРК, здебільшого ним одразу ж і підбиваються. Це продемонстрували недавні «геройства» ворожих льотчиків у районі Авдіївки, де наші захисники «приземлили» цілу ланку російських Су-25. Подібні самогубні нахили окупанти виявляли в червні в Запорізькій області. І в підсумку за місяць (!) втратили аж десять вертольотів.

Використання НАРів з кабрування (тобто, фактично наосліп) з відстані два-чотири кілометри від противника перетворює це і без того не особливо точне озброєння на ерзац-варіант реактивних систем залпового вогню «Град». Тобто вогонь наноситься по площі. Австрійський військовий аналітик і дослідник військової авіації Том Купер називає цей метод «spray and pray» — «розпилюй і молись».

Українські та російські фронтові штурмовики використовують старі радянські некеровані ракети С-5 і С-8 - це «дідусі» ще 1950-60-х років, досить великі запаси яких стрімко розтанули за місяці повномасштабного протистояння. У зв'язку з цим Україні довелося частково заміщати їх американськими аналогами — більш далекобійними Hydra 70, які є породженнями тієї самої епохи і використовувалися ще за часів В'єтнамської війни.

Куди досконалішою зброєю для таких «сліпих» ударів стали кориговані авіаційні бомби (КАБ). Війна в Україні стала справжнім полігоном для розвитку та вдосконалення цього виду озброєнь. У ворога справжніх КАБів не так багато, але він освоїв відносно просту і недорогу переробку вже наявних боєприпасів, звичайних авіабомб, на точніші вироби, здатні планувати десятки кілометрів завдяки крилам і хвостовому оперенню, які можна встановлювати, а також голівці наведення на ціль за координатами. Це називається УМПК — «універсальний модуль планування і корекції». Розробило його російське підприємство «Базальт».   

Таким чином фугасні авіабомби (ФАБ) з бойовим зарядом у 250 або 500 кг, які завдяки їхній вражаючій руйнівній силі жартома називають «чугунієм», стають плюс-мінус високоточною зброєю.

Головні мінуси такого бомбометання, з яким досить часто стикаються росіяни, це все ж таки вельми відносна точність і чималі шанси відмови навісного обладнання, що роблять у кустарних умовах.   

Головний же плюс корегованого бомбометання — КАБи практично неможливо збити, у всякому разі наявними зараз у прифронтових районах засобами протиповітряної оборони.

Окупанти нівелюють мінуси КАБів масовістю використання «чавуну». Від початку літа російські винищувачі почали щоденно скидати бомби на прифронтову лінію в Запорізькій області, у такий спосіб намагаючись уповільнити просування українських військ.

Приблизно з початку вересня центром тяжіння для ворожих бомб стала Херсонська область. З цього часу можна помітити, наскільки за літо ворожі пілоти натаскалися у скиданні коригованих бомб. Якщо в Запорізькій області такі атаки здавалися спорадичними, то тепер це щоденна і системна робота. Кілька Су-34 і Су-35 вилітають із Криму, стають у «карусель» і протягом півгодини бомблять Херсонщину. Через кілька годин атака повторюється. Щодня окупанти використовують близько 50 авіабомб.

Останніми тижнями ціллю бомбометання стали села Кринки, Козачі Лагері та інші на Лівобережжі, де українській морській піхоті вдалося захопити плацдарм. Складно уявити, як наші воїни ведуть там бойові дії під таким постійним градом із «чавуну».  

Українські пілоти теж застосовують КАБи. Можна навіть сказати, що ми стали «законодавцями мод» на кориговане бомбометання, ще навесні отримавши перші партії американських JDAM-ER. Це набагато більш «розумні» і досконалі боєприпаси, ніж вироби ворожих кулібіних. На жаль, їх у нас не так багато. Для України КАБ - засіб нанесення точкового і вивіреного удару, а не зброя, за допомогою якої можна постійно «кошмарити» ворогів у прифронтовій зоні.  

РОЗУМНІ ТА «ТОВСТІ» РАКЕТИ

Останніми місяцями окупанти не використовують проти України крилаті ракети повітряного базування типів Х-101, Х-55 і Х-555. Останній масований удар такими виробами було завдано вночі 21 вересня — тоді летіли 43 ворожі цілі, з яких вдалося збити 36. 

Розвідка та військові аналітики вважають, що окупанти поповнюють запаси для повномасштабного ракетного терору взимку. За нещодавніми даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України, росіяни накопичили вже понад 850 ракет різних типів для ударів по об'єктах нашої енергосистеми, коли настануть заморозки.  

Санкції хоч дещо сповільнили вороже виробництво ракет, але зовсім його не зупинили. Ба більше, росіяни зараз навіть розширюють виробництво деяких типів ракет…

Загалом, можна говорити, що протягом останніх кількох місяців спостерігається деяке послаблення ракетних атак по території України. Збираючи в кубушку крилаті ракети авіаційного базування, окупанти стали більше покладатися на керовані авіаційні ракети середнього радіусу дії типу Х-31 і Х-59. Одна з них нещодавно влучила в балкер, що заходив у порт Південний. Крім того, противник став активніше застосовувати протикорабельні ракети типу «Онікс», балістичні ракети «Іскандер-М» і крилаті ракети наземного базування «Іскандер-К», якими б'ють по півдню України з тимчасово окупованого Криму. Одна така ракета впала біля старовинної будівлі Одеського національного художнього музею, завдала суттєвих руйнувань, але дивом не знищила об'єкт культурної спадщини.

В умовах тимчасових обмежень масованих залпів агресор більше покладається на комбіновані удари — одночасно використовує авіаційні ракети, наземні балістичні ракети, а також доповнює атаки нальотами дронів-камікадзе, щоб обійти українські системи протиповітряної оборони. Така тактика також пов'язана з розвідкою систем ППО перед зимовими масованими ракетними ударами.

Загалом, зараз ситуація дещо «краща», ніж улітку та у вересні, коли ворог усіма силами намагався зруйнувати інфраструктуру портів в Одеській області. Тоді «онікси» прилетіли в Спасо-Преображенський собор у центрі Одеси, зруйнували кілька житлових будинків, а пізніше — будівлю готелю на Морвокзалі.

Крім того, щоночі захисникам українського неба доводилося боротися з нальотами десятків дронів-камікадзе Shahed-136. У цей час окупанти, здається, використовували чит-код на нескінченні «шахіди», у всякому разі, таких масованих ударів дронами Одещина не зазнавала з початку великої війни. Зрештою спроби розгромити український зерновий коридор не увінчалися успіхом, і окупанти змінили тактику, намагаючись завадити судноплавству за допомогою авіаційної постановки мін у південно-західному районі Чорного моря.  

Чим відповідає Україна? Навесні і на початку літа, ймовірно, під керівництвом нашої розвідки було реалізовано серію атак дронами-камікадзе по Москві. Жодного військового ефекту ці акції не мали, проте вони змогли трохи похитнути моральний дух противника, продемонстрували жителям ворожої столиці «міць» їхньої ППО, і стали прелюдією до майбутніх нальотів. Наразі відомо про розробку кількох нових зразків українських дронів-камікадзе, серед яких заявляється повноцінний аналог «шахіду». Президент, верховний головнокомандувач Володимир Зеленський нещодавно сказав, що взимку Україна відповідатиме ударами по ворожих об'єктах енергосистеми. Що ж, подивимося, чи зможемо повноцінно грати з росіянами в цю гру удвох.

Водночас український ВПК зміг модернізувати деяку кількість старих зенітних ракет С-200 для нанесення ударів по землі. Подібна модернізація була проведена і для вітчизняних протикорабельних ракет типу «Нептун». Атаки з їхньою допомогою проводилися по ворожій землі — як по тимчасово окупованому Криму, так і по «споконвіку російських територіях», однак не стали масовим явищем, імовірно, через вкрай невелику кількість таких ракет.

Представники українського військово-політичного керівництва періодично заявляють про розробку ракет, які здатні летіти на відстань у кілька тисяч кілометрів. Ці проєкти навряд чи буде реалізовано найближчим часом, однак якщо такі роботи справді тривають — це вже хороша новина і крок уперед порівняно з минулим роком.

Порівняно з цією експериментальною продукцією української оборонки воєнного часу, справжньою «робочою конячкою» та «довгою рукою» нашої авіації стали британські та французькі крилаті ракети Storm Shadow та SCALP AG, які запускаються з модернізованих фронтових бомбардувальників Су-24М та розвідників Су-24МР. «Штормки» і «скальпи» стали постійними гостями тимчасово окупованого Криму і потужним аргументом у справі боротьби з ворожим флотом.

З їхньою допомогою вдалося знищити в доках великий десантний корабель «Мінськ», підводний човен «Ростов-на-Дону» та малий ракетний корабель «Аскольд», а також зруйнувати штаб чорноморського флоту рф у Севастополі. Крім того, ймовірно, завдяки цим ракетам вдалося прорідити систему протиповітряної оборони півострова, знищивши пускові установки російських С-300 і С-400 на західному узбережжі.  

Після таких акцій з «демілітаризації» Криму росіяни не тільки послабили тиск на український зерновий коридор, а й були змушені вивести з кримських військово-морських баз практично всі свої кораблі-ракетоносії на схід — до Новоросійська й Туапсе, що створює для них великі складнощі в справі обстрілів України ракетами типу «Калібр».

Нова зброя Сил оборони — американські оперативно-тактичні ракети ATACMS, які від початку повномасштабної війни були чи не головною заповітною мрією українських військових. Через характерну форму їх ще жартома прозвали «товстими» ракетами.  

Всупереч завищеним очікуванням, поки що ATACMS не мають системного впливу на перебіг бойових дій. Це знову-таки, найімовірніше, пов'язано з невеликою кількістю поставлених боєприпасів цього типу.

У ATACMS був яскравий дебют, завдяки ним було знищено і пошкоджено 25 російських вертольотів на аеродромах тимчасово окупованих Бердянська і Луганська. Потім «товсті» ракети знищили комплекс С-300 у передмісті Луганська. На цьому відомі приклади вдалого використання американської новинки поки що вичерпуються.

ЩО БУДЕ ДАЛІ?

Ми увійшли в зимовий період. Ось-ось і боротьба за українське небо знову стане центральною подією. І Україна, і росія готуються до цього. Поки вороги збирають ракети та дрони, в Україні електропідстанції переносять до підземних бункерів або огороджують бетонними блоками та земляними насипами. Найважливішим є посилення нашої системи ППО, у рамках якого зараз разом із західними партнерами реалізується кілька проєктів — це постачання нових систем, оренда установок в інших країн і навіть експерименти з модернізації радянських пускових установок для використання західних ракет.

Одним словом, обидві сторони зробили висновки за підсумками минулої зими і більш ніж за пів року спробували на підставі засвоєних уроків підготуватися до нового акту протистояння.

Автори — Микола Яковенко та Сергій Смолєнцев