Шлях капітана: як Геннадій Труханов став найвпливовішим політиком Одеси (частина друга)

Геннадій Труханов — найтриваліший мер Одеси. Він впевнено сидить у своєму кріслі вже 11 років. Ось тільки нещодавно підлеглі вітали його з річницею, 27 травня 2014 року він обійняв цю посаду вперше. Труханов пережив трьох президентів і всіх конкурентів. Суперника в рівній вазі у нього поки що просто немає. З самого початку політичної кар'єри його розглядали як фігуру, яка допоможе зміцнитися. Так він підтримав команду Литвина (Гриневецького і Прокопенка), Матвійчука, та й взагалі Партію регіонів? І де зараз всі ці персонажі? Або розгубили вплив, або взагалі зникли з горизонту. А Труханов залишився. І вийшло, що не він посилював, а його посилювали.

Він вбирав максимум від роботи з кожним з них, нікого з них він відверто не кинув. Яким же був шлях «Капітана»? Саме так часто називають міського голову. Чи то за звання, в якому він покинув армію, чи то за назвою його спортивної школи. Ми спробуємо розібратися. Зазначимо, що мова йде тільки про політичну кар'єру. Отже, поїхали. Буде цікаво, часом дивно і непередбачувано.

Життя, як показує практика, найпарадоксальніший сценарист. Для зручності читання текст ми розбили на дві частини: Рубіконом став 2014 рік. Про все, що було до цього, читайте тут, у цій публікації ми розповімо про події, які ще досить свіжі в пам'яті.

ФАВОРИТ НАВІТЬ НЕ ЗРОЗУМІВ, КОЛИ ПРОГРАВ

Революція Гідності відклала позачергові (після втечі Костусєва) вибори мера Одеси. Вони выдбулися 2014 року одночасно з президентськими. Спочатку Труханов зовсім не був фаворитом. Все змінилося 2 травня.

Лідером перегонів вважали Едуард Гурвіц, Великий і Жахливий. Хороші відносини з лідером президентської кампанії Петром Порошенком тільки посилювали його позиції. Однак потім почалися події, які я умовно називаю «книга Едуарда Гурвіца «Як програти майже виграні вибори».

На першому етапі команди кандидатів навіть вели переговори, щоб Труханов підтримав Гурвіца. Однак «щедрі» пропозиції ЕЙГ викликали у нашого героя та його соратників лише сміх. Простими словами нинішньому меру пропонували не ставити палиці в колеса при перевиборах до парламенту і зберегти за Бриндаком технічну посаду секретаря міськради. І то при тому, що позиції Геннадія Леонідовича на рідному окрузі були не просто стійкими — залізобетонними. Фактично Гурвіц запропонував… нічого.

Команда Труханова тоді розраховувала на посаду хоча б одного віцемера або голови райадміністрації. Неперешкоджання на парламентських виборах як мінімум у половині округів. Ну хоч начальників управлінь або департаментів.

Потім команда Едуарда Гурвіца спробувала змістити Бриндака та обрати нового секретаря. Події розвивалися у два етапи та закінчилися повним розгромом Великого і Жахливого. В результаті, на цій змовницькій сесії зареєструвалося всього дев'ять осіб.

Є думка, що це результат ставлення самого Гурвіца до тодішніх депутатів. Він був упевнений у своїй перемозі і ставився до людей максимально зарозуміло. Вся бізнес-еліта ставила на Гурвіца. Ось він навіть і не намагався боротися за це крісло, бо вважав, що немає з ким.

Електоральні позиції, та й адміністративні (той же фаворит президентських перегонів Порошенко) все ще здавалися непорушними. Не вистачало дрібниці, змістити Бриндака з посади в.о. мера, щоб не було проблем з комісією. Я глибоко переконаний, що Гурвіц може проводити вибори тільки зі своєю ТЦК. Тільки в кабінеті. Тільки коли є адмінресурс, міський бюджет і так далі. Він так і не навчився проводити кампанію в опозиції.

Шанси Едуарда Йосиповича повернутися в омріяне крісло знищили події 2 травня. Про це ми досить докладно писали тут. Якщо коротко: якби не було паралельних президентської та мерської кампаній, таких масштабних заворушень можна було б уникнути.

Свій останній серйозний козир, як і статус Великого і Жахливого, колишній фаворит втратив, коли губернатором Одеської області став Ігор Палиця. Едуард Гурвіц досить довгий час був у конфлікті з групою Коломойського і не знайшов нічого кращого, ніж навіть не спробувати знайти спільної мови.

В результаті Палиця з усіма своїми ресурсами підтримав Геннадія Труханова. Майбутній президент Порошенко тримав нейтралітет (що довело Едуарда Йосиповича просто до сказу). За Гурвіцем, за великим рахунком, залишилася лише фракція УДАР Кличка, на той момент найбільша у Верховній раді. Чого було вже вкрай недостатньо.

ФАРТ НА СТАРТІ І УРАГАН, НА ІМ'Я СААКАШВІЛІ

У підсумку, самовисуванець Труханов обійшов «фаворита» на 10%. 43,5% проти 32,0. А це 146 тис. прихильників нинішнього мера і 108 тис. — Гурвіца. Вибори проходили в один тур, перемагав той, хто набрав просту більшість голосів. Однак, музика грала недовго. Вибори-то позачергові.

У 2015-му Геннадію Леонідовичу потрібно було як мінімум — утриматися в кріслі, як максимум — зміцнити позиції. Здавалося, його головним опонентом знову стане все ще Великий, але вже на такий Жахливий Едуард Гурвіц.

Але стався форс-мажор. На регіон обрушився ураган під назвою Саакашвілі. Його любили й ненавиділи. Часто перше почуття переходило в друге. Байдужих не було. Він увірвався в одеське політичне болото і влаштував бурю… в склянці води.

У панівний БПП вирішили, що кандидата на посаду міського голови визначить саме Михайло Саакашвілі. І це був тонкий політичний розрахунок: підтримка у колишнього президента Грузії була така, що якби вибори були через місяць після призначення, і він висунув би на посаду мера табуретку, вона б виграла. А ось Гурвіца своїм кандидатом він не бачив, оскільки у Едуарда Йосиповича на все була своя єдина правильна думка. Як стало зрозуміло трохи пізніше, Саакашвілі взагалі не цікавили люди зі своєю думкою, потрібні ті, хто буде беззаперечно виконувати його команди. Не однодумці, а функції, виконавці.

Називалися кандидатури Юлії Марушевської та Андрія Ставніцера. Кожен зі своїх причин відмовився. Після чого сталася сенсація (Саакашвілі взагалі любив будь-який процес перетворювати на шоу, його сильною стороною була видовищність, а не ефективність). На посаду Одеського міського голови від президентської партії висунули Сашу Боровика. Абсолютного ноунейма. «Одесита по бабусі» без по батькові і в принципі без українського паспорта. Раніше він відмовився від громадянства.

^{Михайло Саакашвілі та Саша Боровик}

Боровик отримав тимчасове посвідчення громадянина (з цим теж була ціла історія, читайте тут), що давало йому право брати участь у виборах.

Батько Саші працював у КДБ, причому спочатку сам Боровик говорив, що той боровся з корупцією, хоча пізніше з'ясувалося, що насправді займався дисидентами. Цікаво інше, батько перетинався з компанією «Синтез ойл», яка була пов'язана з Трухановим. Через що Гурвіц називав Боровика — технічним кандидатом нинішнього мера, від групи Жукова.

Однак для прихильників Саакашвілі це не мало взагалі значення, вони голосували не за Боровика, а за самого Міхо. Медійний компонент був блискучим, весь одеський бізнес вніс колосальні ресурси, що дозволило практично миттєво зібрати величезний бюджет на кампанію. Рейтинг Боровика злітав на очах. Однак Труханову допоміг повний бардак і максимально хамське ставлення Саакашвілі навіть до прихильників. Ну і фактор Ківалова, який грає на тому ж електоральному полі, що і нинішній мер.

У команді Саакашвілі з'явилася шалена кількість кандидатів, частково від бізнесу, частково від його друзів, частково від першого заступника Жмака, частково від «УДАРу». Всі ці кандидати мало що розуміли у виборах, але мали колосальні амбіції, а кількість представників у комісіях була обмежена. І часто можна було чути звинувачення, що хтось продав якісь комісії Труханову, а коли починали з'ясовувати, хто кому Рабінович що продав, виявлялося, що це двоє кандидатів від Саакашвілі, наприклад в міськраду та облраду настільки один одному не довіряють, що не можуть поділити членів комісії між собою. Причому мова не про поодинокі випадки. Це був постійний процес. Безперервне з'ясування стосунків під килимом призводило до того, що фактично всі штаби працювали окремо і стосунки між штабом «УДАРу», штабом БПП і штабом самого Саакашвілі були дуже напружені (щоб не писати розпалені).

Паралельно команда Саакашвілі намагалася підкорити Велику Одесу. Згадати тільки поїздку губернатора в Крижанівку, звідки його фактично вигнали місцеві жителі, або підтримку людей братів Аврамових проти Хасанова в Таїрово.

^{Презентація Патрульної поліції, 25 серпня 2015 року}

ІСТОРІЯ ПРО ТЕ, ЯК «ЧОРНОМОРЕЦЬ» ПЕРЕГРАВ РОНАЛДУ

Водночас у самого Труханова працювала машина. Системність і порядок зіграли на руку нинішньому меру. Були чітко вибудувані робота з комісіями, використання адмінресурсу і взаємодія з іншими партіями. Різниця в рівні організації була колосальною.

Це якби наш «Чорноморець» грав з командою Роналду… Тільки в збірній португальця — «дуже хороші люди»: кухарі, лікарі, інженери, хтось може навіть з дипломом Хогвартса. Звичайно, форвард заб'є купу голів і зробить видовищний матч. Але «моряки» виграють. Просто тому, що вони вміють грати.

Ну і не забуваємо про легендарне хамство Саакашвілі. До кінця кампанії мало не всі одеські політики вибирали за принципом «хто завгодно, крім нього».

А ще пам'ятаємо про про фактор Ківалова. Президент Юракадемії претендував на те ж електоральне поле, що і Капітан. Але він знявся з дистанції. Причому цікаво, що в бюлетенях залишився, просто заявив, що більше не бореться за це крісло. А ось Саакашвілі категорично відмовився від співпраці з господарем замку Гаррі Поттера, хоча в оточенні губернатора на це явно розраховували. Все це дало Труханову ще кілька відсотків. Здається, не так багато, але нашому герою потрібна була перемога в першому турі.

Зрештою Труханов виграв з результатом 138 тисяч голосів одеситів, тобто 52%. Ймовірно, це був найнебезпечніший момент його політичної кар'єри.

Другий тур міський голова міг не потягнути. Адже вибори — це далеко не завжди лінійно. Згадаймо, наприклад, той же 2015-й в Миколаєві. У першому турі фаворитом був Ігор Дятлов від Опоблоку, який отримав підтримку 36% виборців, у Ігоря Сенкевича було лише 21%. Але миколаївці не хотіли більше біло-блакитної влади, і на користь нинішнього мера сусіднього міста зіграв протестний електорат. До другого туру співвідношення було вже 55% проти 43%. Та ще і явка зросла на 4%.

І ще один момент — у першому турі на Труханова працювала не тільки його команда, але й кожен депутат списочник і мажоритарник з «Довіряй справам». До другого туру цього ресурсу просто не було, всі претенденти вже отримали (або не отримали свої мандати).

^{Олег Філімонов здає мандат депутата міськради, 5 лютого 2025}

ПОЩАСТИЛО ДВІЧІ: КОЛИ «ЗЕЛЕНИЙ» І «БІЛО-БЛАКИТНИЙ» КОНКУРЕНТИ ОДНАКОВО СЛАБКІ

Йдемо далі. Рік 2020. Це були дійсно небезпечні вибори. По-перше, зелена хвиля, яка ще рік тому змела всіх: всі чотири нардепи від Одеси — «слуги». Кандидати-старожили, здавалося б популярні «довіряйці» — всі пролетіли як фанера над Парижем. Про те, чому «ДД» так і не змогла вийти за межі «малої» Одеси, ми писали тут. Плюс рейтинг Зеленського все ще був високим. Однак тут Труханову неймовірно пощастило: «Слуги народу» вибрали максимально невдалу кандидатуру, Олега Філімонова. Так, відомий артист, так, популярний комік, але… досить віковий (ми не ейджитсти, просто самі «слуги» говорили, що вони молоді, нові обличчя, а не ось це все), скоріше «м'яко-ватний», та ще й великий інвестор у нерухомість, в тому числі й в приморській зоні. Дивно, погодьтеся, виглядали гасла «Ми проти будівництва в прибережній зоні» від людини, яка сама розвивала ряд проєктів у цьому напрямку.

По-друге, у відповідь вже піднялася біло-блакитна хвиля. Її представники були природними електоральними суперниками, але тут дуже сильно допоміг внутрішній розкол у лавах прихильників Росії. Насправді не було єдиної команди ОПЗЖ. Була окрема команда Миколи Скорика (група Льовочкіна), яка вибудовувала свою вертикаль. І друга команда: Рабінович, Столар, Плачкова. Відносини між цими двома великими таборами були ще гіршими, ніж всередині штабу Саакашвілі. Ну і знову ж таки вкрай невдала кандидатура Миколи Скорика, який, здавалося, сам більше бажав програти, ніж виграти.

На нього працювала тільки одна команда. При цьому він отримав досить непоганий результат у Верховній Раді, але далі, у другому турі, він був просто ідеальним суперником для Геннадія Труханова, який цього разу примудрився акумулювати помаранчеві голоси за принципом «хто завгодно, крім Скорика».

Микола Скорик

Якщо в першому турі за Труханова проголосували 77,5 тис. одеситів (38%), у другому — 94 тис. (54%).

Де-факто його підтримали «Слуги народу» і «ЄС», тому що Скорик здавався абсолютно неприйнятною фігурою.

Цікавим став фактор Голубова, колишнього нардепа від Суворовського (сьогодні Пересипського) району. У 19-му «слуги» просто не пустили його на вибори, проте він зберіг значну підтримку і почав активно підтримувати Скорика. Причому, якби в бюлетені був сам Голубов, жителі селища Котовського підтримали б його, але ось голосувати за його протеже не стали, віддали перевагу Труханову (теж не чужа району людина). Я впевнений, що сам Голубов відтягнув би достатньо голосів, але цього не сталося.

При цьому найбільш проскориківським районом виявився Київський. Відверто кажучи, це цілком і повністю заслуга втікача-депутата Віктора Баранського, який не соромився в методах: гастролери, каруселі та інші інструменти, що показали свою ефективність.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Труханов, як і належить меру старої школи, виявився людиною системною. Він вміє домовлятися. Не робить різких рухів, якщо не впевнений у перемозі. Він не кинув жодного зі своїх політичних союзників — просто пережив усіх. Один за одним зійшли з дистанції Прокопенко, Гриневецький, Матвійчук, Костусєв, Гурвіц. Хтось — через вік, хтось — через скандали, хтось — через політичну дурість. А Труханов — залишився.

Він, як сам політичний клімат Одеси. Іноді теплий, іноді задушливий, але звичний. Не найхаризматичніший, не найреформаторський, не найпублічніший. Але зате — найстійкіший.

Він не грав у довгу. Він просто ніколи не виходив з гри.

Автор — політичний оглядач «Думської» Володимир Імуш