artville1

Сергій Дібров / 10 ноября 2022, 12:02

Про прозорість закупівель та «журналістські привілеї»


«Позивач є одночасно фізичною особою та журналістом, що вказано на сторінці 1 позовної заяви. Позивач ніколи не зустрічав журналіста, який не був фізичною особою»…

Це — абзац з моєї апеляційної скарги, який я вчора звідти викреслив.

Як вже знають читачі «Думської», рік тому я звернувся до МОЗ з проханням надати мені копії угод на придбання вакцини проти COVID-19, щодо яких гуляють недобрі чутки.

Ця інформація є відкритою, більш того — за законом ці договори повинні бути оприлюднені на Prozorro, проте їх там чомусь немає.

МОЗ мені відмовив, і я подав скаргу до адміністративного суду. Суд у своєму рішенні аналізував багато речей, за винятком власне предмету позову, і зробив чимало досить кумедних висновків.

Наприклад, суд вважає, що «надання інформації на журналістські запити регулюється іншим Законом, ніж ЗУ «Про доступ до публічної інформації»».

На жаль, суд не вказав, яким конкретно «іншим законом» це врегульовано. Тому при складанні апеляційної скарги я написав дуже ретельний розбір цього питання.

Але потім прийшов лісник на вимогу адвоката я все це прибрав — тому що насправді це взагалі не має жодного стосунку до справи. Цілком неважливо, хто подає запит — журналіст, не журналіст, фізична особа, юридична особа: інформація про витрати бюджету, якщо вона не належить до державної таємниці, є відкритою і повинна надаватися усім без будь-яких умов, привілеїв чи обмежень.

Статус журналіста (блогера, громадського діяча) має значення лише в одному випадку: коли доступ до інформації дійсно обмежений за законом (наприклад, запитувана інформація є секретною), проте існує суспільний інтерес щодо її оприлюднення. Тоді розпорядник інформації проводить так званий «трискладовий тест», що зважити усі «за» та проти».

Наприклад, саме така ситуація була, коли я свого часу я вимагав оприлюднити висновки судово-медичних експертиз щодо подій 2 травня 2014 року. Ця інформація складає таємницю слідства і доступ до неї обмежений за законом. Проте я в трьох судових інстанціях успішно довів, що існує величезний суспільний інтерес до цієї інформації, і цей інтерес переважає інтереси слідства в зберіганні цієї інформації закритою.

Тоді той факт, що я був журналістом і членом «Групи 2 травня», а інформація була потрібна для незалежного розслідування, була одним з важливих аргументів на мою користь.

Але то була інша справа, складніша та цікавіша. Зараз все набагато простіше: інформація щодо використання бюджетних коштів — відкрита, і відкрита для всіх. Крапка. І мені дуже кумедно дивитися, як МОЗ та суд удають, що це не так.

Тому всі міркування «журналіст — не журналіст» і інше з апеляційної скарги я прибрав. Залишилося питання: що з ними тепер робити?

Цей фрагмент, попри те, що не має стосунку до справи, вийшов гарним — детальним, обґрунтованим, пізнавальним та інколи саркастичним. Навіть вдалося обійтись без нецензурної лексики — відверто кажучи, це було складно.

Вважаю, цей текст може бути цікавим для юристів, для журналістів, для студентів, для правозахисників та  медіаекспертів — тобто для всіх, кому цікаві питання правового регулювання доступу до публічної інформації.

Тому якщо комусь потрібен курсовик — будь ласка :) 

https://docs.google.com/document/d/16puz-Defrb-OrFIlslYfSCAtqONh3hz_0bhkWQ-Vsoo/

  


Пост размещён сторонним пользователем нашего сайта. Мнение редакции может не совпадать с мнением пользователя



   Правила

Записи в блогах:
7 февраля 7 комментариев  
6 февраля 0 комментариев  
5 февраля 0 комментариев  
4 февраля 8 комментариев  
31 января 13 комментариев  
caption Павло Кириленко
Хто керує Світом?
29 января 7 комментариев  
28 января 4 комментария  
25 января 8 комментариев  





Думська в Viber


сданныепк2
Ми використовуємо cookies    Ok    ×