Чим пахне на Одеському залізничному вокзалі? Поїзд-кухня і справжній пункт незламності (гонзо-репортаж)

Дали світло? Дали воду? Став усе на зарядку. Закидай прання. Мий посуд. Сам мийся, голися. І пам'ятай, що світло і воду можуть вирубати раптово.
Шнель!

П'ять днів без світла і частково без води, і я особисто стаю схожим на дядечка Ау.

Зайди в соцмережі. Крикни: Я тут! Я живий! Нагадай про себе. Одеса була викреслена і викинута з соцмереж. Чорна мовчазна діра. Треба нагадати, що ми є. Я забіг на секунду в забутий фейсбук. Тонни непрочитаних повідомлень. Один із моїх приятелів опублікував усе ж таки відео своїх …ніг. Вони в нього тремтіли.

«Учора з дружиною поїхали в центр за адресами пунктів незламності, зазначеними на сайті міськради. Хотіли підзарядити станцію — залишалося 49% ємності. По всіх проїхали. А за фактом — хрін собачий. То генератор уже не працює, то бензин закінчився, то завести не можуть, то завели й одразу ж посадили акумулятор».

У нього тремтіли ноги від поспіху й біганини…

Я подумав, що приятель, напевно, читав мої статті про те, як я заряджав пауербанки. Ось тут… і тут…

І напевно плювався. Діма, де корисна інфа???? Куди їхати?

І я був у схожій ситуації. І ноги в мене тремтіли й підгиналися. Спробуй чергу відстояти 3 години! І сьогодні я виправляюся і даю інфу про крутий пункт незламності.
Скажете пізно? У вас дали світло? Так-то у вас! На сайті ДТЕК про наш будинок теж написано, що тут усе ніштяк. Електрика є. Насправді ніфіга нема.

У чаті будинку істерика, пишуть: приїжджали з міськради перевірити, що у нас дійсно немає світла. Подивилися. Навіть сфоткали. І поїхали. Сказали розберуться. Одразу після їхнього від'їзду пропала вода й опалення.

Где заряджатися? Так щоб дотопати пішки було порівняно легко?

Я вам скажу! Яка структура з початку повномасштабки працювала як годинник? Годувала і зігрівала людей та організувала їхню евакуацію?

Відповідаю. Це наш одеський Залізничний вокзал. Я про нього писав тут.

Як я міг забути? Ось там вистраждану і знеструмлену людину можуть забезпечити всім необхідним. І я поспішив на вокзал. І знову-таки в умовах блекауту його розташування дуже зручне.

З Черьомушок через цвинтар, під міст і вздовж Стальканату і ось він. Вокзал. А якщо з міста йти так взагалі 10 хвилин.

Щілько я зайшов на перон то одразу побачив його.

Зовсім незвичний поїзд. Весь розмальований блакитними блискавками та їжею.

«Наша енергія завжди з нами», — прочитав я. Поруч рука встромляла виделку в жовтооку яєчню.

У мене одразу ж у голові промайнуло в голові: нам усю повномасштабку обіцяють турецькі кораблі-електростанції, від яких можна живити все місто.
Може, прибув такий самий поїзд?

Як виявилось — не зовсім те. Але теж дуже непогано.

«Укрзалізниця» разом із фондом американського мільярдера Говарда Баффета створили перший у світі (!!!) поїзд-кухню — Food Train, що здатний в автономному режимі, за відсутності світла, виготовляти до 70 тисяч порцій їжі впродовж тижня.

Вони приїхали до нас на другий день цього блекауту! Хоч хтось оперативний.

У віконечках видно кухарів, які без упину розгортають тісто, щось смажать та парять, ріжуть салати та варять сосиски.

До них постійно приїжджають буси та забирають їжу. Цього разу приїхав фонд Етнарович. На кожному чуваку, який завантажував у бус коробки з їжею, значилося: «Фонд Етнаровіч».

Сама Вероніка Етнаровіч говорила, що обіди розвозять, зокрема, й у пункти незламності. Звичайно ж, безплатно.

Куди? У які пункти? Можна адресу? А?

А взагалі, напевно, приємно дивитися, як здоровенні чуваки ходять у кожушках із твоїм ім'ям.

Ось цікаво: американець-мільярдер чому не проштампував усіх своїх людей написом «Баффет»? «Я Говард Баффет! Я витратив на допомогу Україні купу грошей!»

Ось я готовий одягнути й жилетку, і хустину, і кашне, і труси з таким прізвищем. Я готовий собі татуювання зробити «БАФФЕТ» — тільки ти, рідний, допомагай і далі!
Але мільярдер скромний. Я про нього тільки сьогодні дізнався.

А з Етнаровичем — не готовий робити татуювання. І жилетку не готовий надягати.
Інтересно, чого так?

Тут примчав директор вокзалу — Олег Кудашкін. Мабуть, йому повідомили, що вокзалом ходять якісь підозрілі і фотографують Food Train. Добре, що підбіг він, а не військовий патруль, який уже повільно починав рухатися в наш бік.

Олег полегшено зітхнув, побачивши мене.

Я запитав, як у нього з пунктом незламності. Директор розцвів і потягнув мене в надра вокзалу.

При вході вас радісно зустрічає ялинка, що переливається вогнями. Значить, електрика є.
Узагалі директор обіцяє перетворити вокзал на такий собі центр розваг, торгівлі й благодійності. І наполегливо цього дотримується.

Я був у нього, коли він заліплював серпасто-молоткаті барельєфи на колонах.

Зараз у гучних, порожніх залах відкрито безліч «розваг».
Агентство з видачі «Паспорта мандрівника» дітям від «Укрзалізниці»!

Паспорт мандрівника» — це маленька книжечка, до якої дитина зможе збирати унікальні штампи з різних вокзалів і поїздів.
За умови, звісно, якщо вона з батьками має переїжджати з місця на місце.

Я свого часу маленьким обожнював поїзди й подорожі, але нічого там не давали, і я тільки заробив в одному з поїздів педикульоз.

— Ви відчуваєте запах?

Я принюхався.

І тут зрозумів, що звичний вокзальний сморід — хлорка, туалет, їжа в газетах і немиті тіла — відсутній.

Директор подивився переможно.

— У нас на кожному вокзалі роблять для людей солодкий гарячий чай! Безкоштовно! Завдяки Баффету. Люди похилого віку із сусідніх будинків приходять чай пити. У них-то вдома електрочайники! Термоси з собою приносять.

Кудашкін із неприхованим задоволенням тягне нас далі.

— Давайте зайдемо сюди.

Дитяча кімната.

— Сюди приходять діти з найближчих вулиць, щоб погратися.

Я зайшов до зали, де колись висіло величезне радянське панно, присвячене трудівникам моря. Тепер — дитяча. Ігри. Зелена галявина. Макет поїзда майже в натуральну величину. Кондуктор. Малюк, що сховався в побудованому ним будиночку. Конкурси малюнків. Від трудівників моря залишилися тільки ноги.

— Тут буде ще й книжковий магазин. А тут — рекрутинговий пункт. А ось і пункт незламності.

Я тільки зайшов — при вході стояла поїлка для собак. І незламна собачка лакала воду, але позувати не стала і швидко забралася.

Висіло велике оголошення: ПУНКТ НЕЗЛАМНОСТІ. Поруч розливали безкоштовний чай із цукром.

І найголовніше.

Довжелезні столи з кріслами. На столах — розетки. У кріслах сиділо чоловік двадцять. І були вільні місця. Заходь, підключайся і спи в кріслі.

Таки що бігом на вокзал. Ніяких тремтячих ніг. Ніяких бійок. Ніяких 50 гривень за розетку.

Тут як почали допомагати 24 лютого 2022 року, так і успішно продовжують.

А я раптово отримав повідомлення з домового чату: СВІТЛО ДАЛИ! Все ж вдома краще. І, попрощавшись з директором вокзалу, я поспішно зібрався додому.

Уж у дорозі отримав нове повідомлення: ВОДУ ВИМКНУЛИ!

Автор — спеціальний кореспондент «Думської» Дмитро Жогов, фото Валентини Бакаєвої