Останні кілька днів усі сидять біля екранів телевізорів і стежать за новинами про жорстокості, які здійснюють бойовики з терористичної організації ХАМАС щодо громадян Ізраїлю. У будь-якої адекватної людини не може не обливатися серце кров'ю, побачивши дітей, яких розтерзали ці нелюди. Усі ці жахливі кадри змушують згадати мешканців українських міст, які постраждали від рук російських окупантів. Зло нагадує дракона з безліччю голів, іноді створюється відчуття, що на місці відрубаної однієї виникають одразу кілька. Але це не означає, що треба опускати руки. Поки є боротьба добра зі злом, пульсує життя.
На цьому тлі відбувалися інтенсивні консультації у Брюсселі, де був присутній Президент Володимир Зеленський, котрий відвідав перед цим з офіційним візитом Бухарест. Треба сказати, що останнім часом дедалі частіше у спілкуванні з іноземними ЗМІ Президенту України доводиться відповідати на запитання щодо майбутніх виборів. Він заявив, що планує взяти участь у виборах, намічених на весну наступного року, якщо до того часу ще йтиме війна. Якщо ж війни не буде, додав Президент, то балотуватись він не стане.
Таким чином, очевидно, що Офіс Президента готується до майбутніх виборів. Відомо, що війна навесні не закінчиться, а перенесення президентських виборів буде негативно сприйнято у країнах. Сьогодні Володимир Зеленський не викликає тих захоплень у західних столицях, які викликав на початку війни. Це пов'язано із загальною втомою від війни західного політичного істеблішменту і тим, що об'єктивно поки що немає таких яскравих перемог, які ми здобули під час харківської операції чи звільнення Херсона. Крім того, вибори – це частина західної політичної культури, і будь-який політик, якщо він, звичайно, не диктатор, який сидить на атомній бомбі, має періодично проходити процедуру переобрання народом країни, підтверджуючи свою легітимність та право приймати рішення.
Якщо з президентськими виборами все більш-менш очевидно, то з парламентськими справами зовсім навпаки. Ми вже пропустили планові парламентські вибори, які мали відбутися наприкінці жовтня. Очевидно, що на виборах партія Президента не зможе повторити свій результат 2019 року, а це означає, що доведеться створювати широку коаліцію національного єднання, як в Ізраїлі, а отже, ділитися владою. На це Президент Зеленський піти не може, бо за чотири роки він звик до того, що всі ключові рішення в країні ухвалює особисто, а пункт управління вищими органами влади не в уряді, а в його офісі на Банковій. З 2019 року всупереч парламентсько-президентській формі правління, що її встановила Конституція, у нас у країні існує президентсько-парламентська республіка. Нові парламентські вибори приведуть реальне життя у відповідність до норм українського законодавства. Бути другим Віктором Андрійовичем Ющенком чинного Президента явно не спокушає. Статус англійської королеви, яка царює, але не править, не те, що потрібне Президенту Зеленському.
Саме тому парламентські вибори, найімовірніше, у березні не відбудуться. Формальною причиною стане неможливість проведення повноцінної демократичної виборчої кампанії, що включає висунення кандидатів, агітацію та підрахунок голосів. Тим більше що президентські вибори хоч якось випустять накопичений пар невдоволення в суспільстві. Але ситуація може змінитися будь-якої хвилини в залежності від ситуації на фронті. Деокупація Криму чи Донецька може ударно допомогти рейтингу влади загалом, що дозволить провести виборчу кампанію і знову сформувати монобільшість. Якщо ж до березня не відбудеться гучних перемог на фронті, то парламентські вибори, найімовірніше, відбудуться вже разом з місцевими восени 2025 року.
У цей політичний пасьянс не вписується чорний лебідь, який може будь-якої миті з'явитися в міжнародній політиці. Якщо воєнна кампанія в Ізраїлі затягнеться, вона потягне за собою нові жертви та звинувачення Білого дому, що Джо Байден не зміг допомогти американським партнерам, підірвавши авторитет США у світі. Цю тему активно розкручуватимуть прихильники Дональда Трампа серед республіканців. Тим більше що список за останні кілька років явно невтішний: втеча з Афганістану, російська агресія в Україні, війна на Близькому Сході та напад на головного американського союзника – Ізраїль.
Таким чином, для адміністрації Байдена важливо, щоб або на Близькому Сході, або в Україні було досягнуто успіху, який можна показати виборцям на виборах. Якщо цього не вдасться досягти в Ізраїлі, американська дипломатія наполягатиме на перемир'ї між Україною та державою-агресором. Зупинка війни на невигідних для України рубежах може спровокувати політичну кризу, яка завершиться президентськими та парламентськими виборами приблизно так, як було у Вірменії після 44-денної війни.
Вищеперераховані аргументи свідчать про те, що попереду на нас чекають півроку, які матимуть вирішальне значення не лише для України, а й для всього світу. Для нашої країни головною національною рушійною ідеєю залишається перемога. Без неї неможливий справжній рух уперед. |